Термін «класицизм». Класицизм - термін, що позначає певний напрям, художній метод і стиль в ис-кусства. Термін утворений від латинського слова с1аз81ст - «образ-цовий». Класицисти прагнули наслідувати зразкам античного мистецтва, слідували нормам, викладеним античними теоретичного-ками мистецтва (насамперед Аристотелем і Горацієм).
Класицизм як напрямок. Класицизм як напрямок скла-дивать на рубежі XVI -XVII ст. Витоки його лежать в діяльно-сті італійської і частково іспанської академічних шкіл, а так-же об'єднання французьких письменників «Плеяда», які в епоху Пізнього Відродження звернулися до античного мистецтва, стре-мясь знайти в його гармонійних образах нову опору для випробувавши-ших глибокий криза ідей гуманізму. Поява класицизму в великій мірі пов'язано зі становленням абсолютної монархії - перехідна форма держави, коли ослабла аристократія і ще не набрала сили буржуазія однаково зацікавлені в необмеженої влади короля. Найвищого розквіту класицизм досяг у Франції. І тут особливо ясно можна показати його зв'язок з абсолютизмом. Діяльністю классицистов керувала Французька Академія, заснована у 1635 р першим міністром кардиналом Рішельє і виконувала всі вказівки уряду. Творчість найбільших письменників, художників, музикантів, акторів класицизму знаходилося в залежності від прихильно-го погляду короля.
В рамках класичного напряму йшла боротьба між різними течіями. Так, у Франції послідовники филосо-фії Декарта (Буало, Расін) розходилися в ряді естетичних пи-росів з послідовниками матеріаліста Гассенди (Мольєром, Ла-Фонтеном). Існували різні драматургічні школи (Кор-неля, Расіна), різні театральні течії (боротьба Мольєра з театральної естетикою Расіна) і т.д.
Естетика класицизму. Головним теоретичним працею, в кото-ром викладаються принципи класицистичної естетики, являє-ся книга Нікола Буало «Поетичне мистецтво» (одна тисяча шістсот сімдесят чотири).
Декарт стверджував, що розум людини має вроджені ідеями, істинність яких не викликає ніяких сумнівів. І якщо від цих істин переходити до недоведеним і більш складним поло-жениям, розчленовуючи їх на прості, методично просуваючись від відомого до невідомого і не допускаючи при цьому логічних пропусків, то можна з'ясувати будь-яку істину. Так, розум стано-вится центральним поняттям філософії раціоналізму, а потім і мистецтва класицизму.
Це мало велике значення в боротьбі з релігійними пред-уявленнями про нікчемність людини, в боротьбі з філософами, які стверджували непізнаванність світу. Слабкою ж стороною тако-го уявлення була відсутність діалектичного погляду. Світ вважався нерухомим, свідомість і ідеал незмінними.
Класицисти вважали, що естетичний ідеал вічний і в усі часи однаковий, але лише в античності він був втілений в мистецтві з найбільшою повнотою. Тому, щоб знову воспро-вапна ідеал, потрібно звернутися до античного мистецтва і ре-тельно вивчити його закони. Ось чому наслідування зразкам це-нилось классицистами вище, ніж оригінальна творчість. Обра-тівшісь до античності, класицисти тим самим відмовилися від наслідування християнським зразкам, продовживши боротьбу гуманіс-тов Відродження за мистецтво, вільне від релігійної догма-тики. Необхідно відзначити, що від античності класицисти за-імствовалі зовнішні риси. Під іменами античних героїв ясно бачилися люди XVII -XVIII ст. а стародавні сюжети служили для постановки найгостріших проблем сучасності.
Культ розуму зажадав корінної перебудови змісту і форми творів, принципів типізації, системи жанрів. Класицисти проголосили принцип наслідування природі, суворо обмежуючи право художника на фантазію. Мистецтво зблизилося з політичним життям, його найважливішим завданням було оголошено виховання громадянина. Тому в центрі творів класси-цизма виявляються проблеми, що представляють общенаціональ-ний інтерес.
Характер. У мистецтві класицизму увага приділяється не част-ному, одиничного, випадкового, а загальним, типового. Поет-му характер героя в літературі не має індивідуальних рис, виступаючи як узагальнення цілого типу людей. У классицистов ха-рактер - це відмітна властивість, генеральне якість, спе-ціфіка того чи іншого людського типу. Характер може бути гранично, неправдоподібно загострений, тому що таке загострити-ня його не спотворює, а, навпаки, виявляє. Цим характер отли-чає від моралі - характерних рис, кожну з яких можна загострювати до протиставлення іншим, щоб не спотворити свя-зи у всій картині звичаїв. Звичаї - це загальне, звичайне, при-звичним, характер - особливе, рідкісне саме за ступенем Вира-боргованості властивості, розпорошеного в звичаї суспільства. Принцип класицистичної типізації призводить до різкого поділу героїв на позитивних і негативних, на серйозних і смеш-них. При цьому сміх все більше стає сатиричним, бо в основному спрямовується саме на негативних персонажів.
Змію, виродка - все, що здається жахливим, Мистецтво, перейнявши, являє нам прекрасним.
Теорія жанрів. Велику увагу приділяли класицисти тео-рії жанрів. Не всі жанри, які складалися століттями, відповідали повною мірою вимогам класицизму. І тоді з'явився неіз-Вестн літературі колишніх часів принцип ієрархії (т. Е. З-підпорядкування) жанрів, який стверджував їх нерівність. Цей прин-цип добре узгоджувався з ідеологією абсолютизму, уподібнившись-лявшего суспільство піраміді, на вершині якої стоїть король, а також з філософією раціоналізму, яка вимагала ясності, про-простоти, системності в підході до будь-якого явища.
Згідно з принципом ієрархії є жанри головні і неглав-ні. До середини XVII ст. утвердилася думка, що найголовнішим літературним жанром виступає трагедія (в архітектурі - дво-рец, в живопису - парадний портрет і т.д.). Проза ставилася нижче поезії, особливо художня. Тому распростране-ня отримали такі прозаїчні жанри, як проповіді, листи-ма, мемуари, як правило, не розраховані на естетичне вос-прийняття, а художня проза, зокрема роман, виявилася в забутті ( «Принцеса Клевская» М. де Лафайєт - щасливе ис-ключення).
Принцип ієрархії ділить жанри також на «високі» і «низ-кі», причому за жанрами закріплюються певні художні недержавні сфери. Так, за «високими» жанрами (трагедія, ода і ін.) Закріплювалася загальнодержавна проблематика, в них міг-ло оповідав тільки про королів, полководців, вищої зна-ти, мова цих творів носив піднятий, урочистий-ний характер ( «високий штиль »). У «низьких» жанрах (комедія, байка, сатира і т.д.) можна було торкатися тільки приватних про- блем або абстрактних пороків (скупість, лицемірство, тщесла-віє і т.д.), які виступають як абсолютизувати риси чоло-веческого характеру. Героями в «низьких» жанрах могли бути пред-ставники низів суспільства, виведення же знатних осіб допуску-лось лише у виняткових випадках (тим вище можна оцінити сміливість Мольєра, яка зробила постійної комічної фігурою образ маркіза). У мові таких творів допускалися грубос-ти, двозначні натяки, гра слів ( «низький штиль»). Викорис-тання слів «високого штилю» носило тут, як правило, паро-дійний характер.
Погодившись з принципами раціоналізму, класицисти ви-рушили вимога чистоти жанрів. Змішані жанри, напри-заходів трагікомедія, витісняються. Цим наноситься головний удар по здатності того чи іншого жанру всебічно відобразити дей-ствительность. Відтепер тільки вся система жанрів здатна Вира-зить різноманіття життя. Ось чому класицисти, вважаючи ряд жанрів «низькими», проте широко їх розробляють, ви-рухаючи таких класиків, як Мольєр (комедія), Лафонтен (бас-ня), Буало (сатира).
І все ж головна увага письменники класицизму приділяли тра-гедіі. У цьому жанрі закони були найбільш суворими. Сюжет (ис-торичні або легендарний, але правдоподібний) повинен був відтворювати античні часи, життя далеких держав (по-мимо Стародавньої Греції та Риму - східні країни) і вгадувати-ся вже з назви, як ідея - з перших рядків (Буало: « вже з перших рядків ясна повинна бути п'єси суть »). Популярність сюжету протистояла культу інтриги, заплутаної дії, вона требо-валась для затвердження думки про торжество закономірності над випадковістю.
Три єдності. Особливе місце в теорії трагедії зайняв принцип трьох єдностей. Він був сформульований в працях італійських і фран-цузским .гуманістов XVI в. (Д.Тріссіно, Ю.Ц.Скалігер і ін.), Що спиралися на Аристотеля в боротьбі із середньовічним театром. Але тільки класицисти XVII в. (Особливо Буало) звели його в незаперечний закон. Єдність дії вимагало програванням дення одного цільного і закінченого дії, яке б об'єднувало всіх персонажів (побічні сюжетні лінії в п'єсі вважалися одним з порушень цієї єдності). Єдність часу зводилося до вимоги укласти дію п'єси в одну добу. Єдність місця виражалося в тому, що дія всієї п'єси долж-но було розвертатися в одному місці (наприклад, в одному двір-ці). В основі концепції трьох єдності лежить принцип правдоподо-бія - фундаментальний принцип класицизму, що склався в боротьбі з традиціями середньовічної ідеології і культури.
У середньовічних містерій, що грали від декількох годин до декількох днів, зазвичай зображувалася вся історія Вселить-ної від її створення до гріхопадіння перших людей або інші величезні періоди біблійної історії. Невелика сцена изоб-ража і землю, і небо, і пекло. Вимога єдності місця і време-ні змінило структуру драми, бо змусило драматургів поки-викликають не всі дію, а лише його кульмінацію. Один принцип концентрації часу і місця змінився іншим. Однак, вважаючи другий принцип більш правдоподібним, класицисти помилялися, так як не враховували ще особливостей суб'єктивного Сприйми-ку мистецтва. Романтики, які відкриють суб'єктивного бачите-ля, будуть критикувати принцип єдності часу і місця саме за неправдоподібність.
В цілому необхідно відзначити, що нормативна Класицисти-чна естетика згодом стала гальмом розвитку искусст-ва. З нормативностью класицизму боротьбу вели романтики і ре-алісти.
Класицизм як стиль. Класицизм як стиль - це система изоб-разюче-виразних засобів, типізованих дійсними-ність крізь призму античних зразків, сприйнятих як ідеал гармонії, простоти, однозначності, впорядкованої симетрії. Таким чином, цей стиль відтворює лише раціоналіст-но впорядковану зовнішню оболонку античної культури, не передаючи її язичницької, складною і нерасчленімой суті. Чи не в античному вбранні, а в виразі погляду на світ людини абсо-лютістской епохи полягає суть стилю класицизму. Він отли-чає ясністю, монументальністю, прагненням прибрати все зайве, створити єдине і цілісне враження.