ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ І СПОСОБИ ПОКРИТТЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ
Навряд чи можна однозначно назвати основну причину бюджетного дефіциту. Для різних країн і в різні періоди розвитку вони були різними. Але всякий зростання державних витрат, не підкріплений збільшенням доходів, порушує бюджетне рівновагу, створює негативне бюджетне сальдо, з одного боку, але з іншого - причиною бюджетного дефіциту можуть з'явитися недостатні доходи держави. Беручи до уваги, що основним джерелом доходу бюджету є податки, слід визнати той факт, що стан дохідної бази бюджету визначається станом суб'єктів господарювання зокрема і економіки в цілому.
В ситуації спаду виробництва, інших негативних явищ бюджетні надходження зменшуються. Якщо при цьому не забезпечено адекватне скорочення витрат, виникає негативне бюджетне сальдо.
Основні причини бюджетного дефіциту, такі:
1. Виникнення надзвичайних обставин (війни, стихійні лиха).
2. Низька ефективність суспільного виробництва; висока питома вага збутових підприємств, в їх загальній кількості.
3. Нераціональна структура бюджетних витрат.
4. Недосконалість податкової системи.
5. Некомпетентність керівництва держави, його невміння тримати під контролем фінансову ситуацію в країні.
6. Великі витрати на утримання силових структур.
7. Надання безоплатної допомоги іншим державам.
8. Неможливість отримання боргів від інших держав.
9. Перехід від командно-адміністративної економіки до ринкової.
10. Незадовільна робота державних служб, до компетенції яких входить збір податків та інших відрахувань.
11. Крадіжка грошей держбюджету.
12. Необхідність здійснення в особливо великих розмірах державних вкладів (інвестицій) в економіку.
13. Криза політичної системи держави.
14. Низька купівельна спроможність населення
У більшості країн, в тому числі і в Росії, використовуються такі основні способи фінансування бюджетного дефіциту:
1) кредитно-грошова емісія (монетизація);
2) боргове фінансування (внутрішнє і зовнішнє);
3) збільшення податкових надходжень до держбюджету, а також доходів від приватизації, продажу держмайна.
Останній, третій спосіб навряд чи можна віднести до способів, що використовуються виключно для фінансування дефіциту бюджету. Він широко застосовується і просто з метою поповнення доходів бюджету. Тому до власне джерел фінансування дефіциту бюджету в більшій мірі відносяться перший і другий способи. Монетизація як спосіб скорочення дефіциту бюджету є збільшення кількості грошей в обігу (в тому числі за рахунок банківського фінансування). Хоча цей спосіб використовується державою дуже рідко, у виняткових випадках, оскільки він є чисто інфляційним, проте його не варто виключати з арсеналу методів фінансування дефіциту бюджету.
При монетизації збільшується кількість грошей в обігу, темпи зростання грошової маси істотно перевищують темпи зростання реального ВВП, що призводить до підвищення середнього рівня цін. При цьому всі економічні агенти платять своєрідний інфляційний податок і частина їх доходів перерозподіляється на користь держави через зрослі ціни. У держави утворюється додатковий дохід - сеньйораж, тобто новий дохід від друкування грошей [4, с. 34].
Монетизація дефіциту державного бюджету може не супроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а здійснюється в інших формах - наприклад, у вигляді розширення кредитів Центрального Банк державним підприємствам за пільговими ставками або у формі відстрочених платежів. Відстрочені платежі - це спосіб фінансування бюджетного дефіциту, при якому уряд купує товари і послуги, не оплачуючи їх в строк. Якщо відстрочені платежі накопичуються щодо підприємств державного сектора, то ці дефіцити нерідко безпосередньо фінансуються Центральним Банком або ж накопичуються, на відміну від монетизації, офіційно вважаються неінфляційним способом фінансування бюджетного дефіциту, на практиці цей поділ виявляється досить умовним [2, с. 63].
Монетизація виявляється досить ризикованим способом фінансування дефіциту бюджету, оскільки може негативно впливати на стан платіжного балансу. Це пов'язано з тим, що в результаті монетизації відбувається зростання пропозиції грошей і на руках у населення накопичується надлишок готівки. Він неминуче породжує збільшення попиту на вітчизняні та імпортні товари, а також на різні фінансові активи, включаючи закордонні. Це, в свою чергу, призводить до зростання цін і створює тиск на платіжний баланс.
Найбільш сильний негативний вплив на платіжний баланс в аспекті зміни рівня резервів іноземної валюти надає дефіцит держбюджету, який безпосередньо фінансується Центральним Банком.
Монетизація дефіциту державного бюджету викликає тим менше підвищення рівня внутрішньої інфляції, чим більш відкритою є економіка і чим більше валютних резервів Центральний Банк може витратити на підтримку щодо фіксованого обмінного курсу національної валюти і відновлення рівноваги платіжного балансу [3, с. 26].
Зростання інфляції в результаті монетизації бюджетного дефіциту виявляється більш значним в режимі гнучкого валютного курсу, хоча витрати офіційних валютних резервів при цьому відносно зменшуються. Найбільше зростання інфляції виникає в умовах абсолютно вільних коливань валютного курсу, за рахунок яких відновлюється рівновага грошового ринку. В останньому випадку рівень офіційних валютних резервів ЦБ залишається практично неізменним6
Монетизація дефіциту державного бюджету зазвичай використовується в ті випадках, коли є значний зовнішній борг, і це виключає пільгове фінансування з іноземних джерел, а можливості внутрішнього боргового фінансування також практично вичерпані, що часто є головною причиною високих внутрішніх процентних ставок. Цей спосіб фінансування доцільний, якщо офіційні валютні резерви ЦБ виснажені, в силу чого врегулювання платіжного балансу залишається першочерговим завданням, причому передбачається, що економіка витримає високу інфляцію.
Якщо уряд обирає емісійний спосіб бюджетного фінансування, то ЦБ зазвичай супроводжує свої кредитні обмеження введенням відповідних лімітів кредитування державних підприємств і організацій. В іншому випадку може виникнути ризик повного витіснення приватного сектора з кредитного ринку і статися падіння інвестиційної активності. Необхідно також постійно тримати під контролем рівень інфляції, стежити за станом платіжного балансу [1, с. 48].
Менш болючим і більш керованим способом вирішення проблеми дефіциту державного бюджету є боргове фінансування. В результаті боргового фінансування дефіцит бюджету покривається за рахунок позик, здійснюваних державою як всередині країни, так і за її межами. На підставі цього формується зовнішній і внутрішній борг держави.
Застосування державних позик для фінансування додаткових державних витрат визначається також значно меншими їх негативними наслідками для економіки в порівнянні, наприклад, з додатковою емісією. З іншого боку, практика боргового фінансування є політично більш сприятливою для уряду, ніж підвищення податків. У країнах, де дефіцити бюджету заборонені і фінансування через емісійний банк також неприпустимо, дохідна частина державного бюджету може фінансуватися тільки через податки. Але збільшення податків завжди негативно сприймається громадянами, думка яких для уряду є небайдужим, особливо під час виборів. Тому за допомогою кредитного фінансування уряд може значно збільшити свої витрати, не посилюючи таке непопулярне податковий тягар. Це, до речі, і пояснює той факт, чому останнім часом кредитне фінансування стало одним з популярних інструментів економічної політики в більшості розвинених країн, заборгованості яких в останні два-три десятиліття значно зросли. Боргове фінансування може стимулювати економічне зростання. Збільшуючи свої витрати за рахунок позик, держава тим самим пред'являє попит на інвестиційні та споживчі товари. При цьому починає діяти позитивний ефект мультиплікатора, надаючи стимулюючий вплив на інші галузі господарства і зайнятість [56, с. 87].