Найважливіше місце серед нормативно-правових актів відведено законам - нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, що приймається по найбільш важливих питань суспільного розвитку. Закони є ос-основними джерелами права більшості сучасних держав і відрізняючи-ються від інших джерел права наступними характерними тільки їм при-знаками:
1) приймаються тільки вищими представницькими органами дер-жави або самим народом в результаті референдуму;
2) приймаються тільки по основних питаннях суспільного життя;
3) їх прийняття зумовлено особливим законодавчим порядком, кото-рий немає притаманний прийняття інших нормативних актів;
4) не підлягають скасуванню ніякими державними органами, крім як парламентом, їх прийняв;
5) складають основу для всієї правової системи держави;
6) мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нор-мативно актам.
Таким чином, закон можна охарактеризувати як нормативно-право-вої акт, який має вищу юридичну силу, прийнятий в строго оп-ределенном особливому порядку, який не підлягає скасуванню ніякими государ-чими органами, за винятком прийняв його парламенту, уста-встановлюються основні норми всіх галузей права і регулює найбільш важливі суспільні відносини.
Історичним коренем появи і розвитку законів були стародавні оби-чаї, перетворюватись в правову форму. Найдавнішу систему законів була сформована царем Стародавнього Вавилона Хаммурапі в XVFI в. до н. е. дійшла до нас як Кодекс царя Хаммурапі. Його 282 статті були вибі-ти на стовпі, зробленому з базальту, і представляли собою повний звід законів, в якому були відображені повноваження держави, права особисто-сті, власності та ін.
Термін «закон» ( «законодавство») у багатьох європейських дер-ствах має латинський корінь і походить від латинського слова lex (мн. Leges). І це не випадково. На розвиток сучасної системи законів у багатьох країнах (особливо в країнах так званої романо-германської правової сім'ї) і їх техніко-юридичне оформлення великий вплив справила римське право. З більш ніж 800 дійшли до нас з історії законів найбільш значні давньоримські Закони XII таблиць, прий-ті народними зборами в 450 р. До н.е. е. і діяли майже 300 років.
Як джерела права закони за ступенем важливості і за юридичною силою поділяються на конституційні і звичайні (поточні) закони, серед яких, в свою чергу, виділяють такі особливі групи, як орга-нічних (кодифіковані) і надзвичайні закони.
До конституційним законів відносяться конституція і прийняті в її розвиток закони, що визначають основні засади державного і суспільного життя. На основі цих законів будується все інше зако-ством держави. Органічними законами є закони, ре-гулірующіе діяльність органів держави. Органічні закони як джерело права поширені в державах Західної Європи і їх на-відмінність передбачено більшістю конституцій цих держав. Все ос-фундаментальні закони є звичайними (звичайними).
У процесі правозастосовчої діяльності в повсякденному житті важливо встановити межі дії того чи іншого закону і його місце в загальній системі законів держави (юридичну силу), оскільки вся-кий нормативно-правовий акт видається для того, щоб в певний проміжок часу і на конкретній території регулювати відносини певного роду осіб. Так, наприклад, в нашій країні закони діляться на федеральні, що діють на всій території Російської Федерації, і закони суб'єктів Російської Федерації, що діють лише в межах території цих суб'єктів.
Сам термін «закон» в різних країнах може мати як різне зна-ня, так і взагалі двояке тлумачення. За формальними критеріями закон розуміється як акт правотворчості, прийнятий парламентом і схвалений-ний главою держави. А по матеріальним критеріям, наприклад, у Франції - як певна конституцією сфера нормативно-правового (законодавчого) регулювання. Двояке тлумачення закону характерно для англійського права: закон у вузькому сенсі - як акт парламентського правотворчості і закон в широкому сенсі - як будь-яка підлягає су-Дебні захист норма писаного або неписаного права.
Основним законом держави є його конституція (від лат. Constitutio - устрій, установлення), яка являє собою сис-тему правових норм, що мають вищу юридичну силу і регулюю-чих основи взаємовідносин між людиною, суспільством і державою. За допомогою прийняття конституції засновується форма правління в дер-жави, система державних органів і порядок їх формування, закріплюються права і свободи людини і громадянина. Значимість і при-пріоритетних значення конституції полягає в тому, що вона як акт вищої юридичної сили становить нормативну базу для всього іншого (ті-кущего) законодавства країни, чому, власне, і називається «ос-новним законом» держави.
Конституція як основний закон держави може бути як писаної (т. Е. Мати письмову форму), так і неписаної, т. Е. Існувати у вигляді конституційних звичаїв (як, наприклад, в Англії та Ізраїлі, де немає писаних конституцій) або сукупності законів , що мають вищу юридичну силу і закріплюють основи взаємовідносин людини, суспільства і держави. При цьому варто відзначити, що першими констатує-ціями в сучасному їх розумінні і значенні були Конституція США 1787 року і Конституція Франції 1791 р
Розрізняють також фактичну і юридичну конституції: фактичний-кая конституція - це реальні відносини в суспільстві, а юридична конституція - це правове оформлення цих відносин.
Конституція РФ є основним нормативно-правовим актом в Російській Федерації, має статус закону і має найвищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів і нормативно-правових ак-там в Російській Федерації.
До конституційним, належать і власне конституційні закони (так і називаються) - це закони, що конкретизують положення конституції, що визначають основні засади державного і суспільного життя країни, прийняття яких передбачено в самій конституції.
Органічні (кодифіковані) закони - це юридично цільні, внутрішньо узгоджені нормативно-правові акти законодавчого ха-рактер, що відрізняються високим рівнем нормативної узагальненості і покликані комплексно регулювати певну сферу суспільного життя. До таких належать акти, іменовані як «основи законодавець-ства», а також кодекси.
У Російській Федерації закони поділяються на федеральні - діють на всій території Росії, і закони суб'єктів Російської Федерації - закони, що діють відповідно на території того суб'єкта Федерації, де вони прийняті. Федеральні закони в свою чергу поділяються на федеральні конституційні закони та на інші федеральні закони. А особливістю законів суб'єктів Російської Федерації є необхід-ність їх суворого відповідності нормам федеральних законів, регламентують-чих відносини в тих же галузях і сферах суспільного життя.
Конституційні закони Російської Федерації представляють собою особливу групу федеральних законів, особливість яких полягає в тому, що їх прийняття передбачено Конституцією РФ. Таких законів всього тринадцять: про Уряді РФ, про Консти-туціонних Суді РФ, Державний прапор РФ, про Уповноваженого з прав людини в РФ і ін. Особливість конституційних законів полягає також і в тому, що вони стосуються основоположних аспектів життя російської держави і його громадян, а тому і требу-ют особливо жорсткого і суворого механізму їх прийняття. Для прийняття таких законів необхідна згода не менше 2/3 від загального числа депутатів Госу-дарчим Думи РФ з наступним схваленням не менше ніж 3/4 членів Ради Федерації РФ.
Федеральні закони на відміну від федеральних конституційних зако-нів приймаються простою більшістю депутатів Державної Думи РФ з наступним схваленням також простою більшістю членів Со-вета Федерації РФ.
Крім юридичної сили (як це було вище зазначено) закон і його верховенство в системі нормативно-правових актів того чи іншого дер-жави тісно пов'язані з поняттям його легітимності.
Верховенство закону як нормативно-правового акту вищої юридичес-кой сили може бути обмежена лише у взаємодії з нормами між- родного права. Останнє зазвичай має пріоритет над внутрен-ним законодавством. Так, зокрема, в ст. 15 Конституції РФ чітко сказано: якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного дого-злодія. А, наприклад, у Франції цей принцип має ще більш жорстке вираз - там умовою вступу в силу міжнародного договору, положення якого суперечать конституції, є відповідна зміна самої конституції, не кажучи вже про решту законах, кото-які також підлягають зміні або взагалі скасування .