Предметом науки цивільного права є норми цивільного права, акти цивільного законодавства, регульовані ними суспільні відносини, юридичні факти (обставини), завдяки яким ці відносини перетворюються в правовідносини, а також практика застосування норм цивільного права.
Цивільне право не може обмежуватися вивченням цивільного права лише однієї якоїсь країни, тим більше локалізованому на певному відрізку часу. Це пов'язано з тим, що у всіх країнах, де існують ринкові
відносини, їх цивільно-правове регулювання, а отже, і наука цивільного права, має за основу одні і ті ж закономірності, принципи, основні ідеї, які, однак, можуть варіюватися в залежності від типу культури (цивілізації), до якої відноситься дана країна, особливостей її історичного розвитку, рівня розвитку економіки і т.п.
Тому предметом науки цивільного права є також цивілістичні доктрини, джерела цивільного законодавства і практика їх застосування в інших державах. У зв'язку з цим органічною частиною науки цивільного права є так звана порівняльна цивилистика (компаративістика), що має на меті визначити загальне і особливе в різних системах цивільного права, можливість рецепції, акультурації, імплементації окремих правових рішень або їх сукупності.
Крім того, важливою складовою частиною цивілістики є історія становлення та розвитку приватного (цивільного) права взагалі і різних систем цивільного права (локальних, національних) зокрема. Вивчення історії цивільного права дає можливість, як запозичити позитивний досвід минулого, так і (хоча б в деякій мірі) уникнути повторення помилок. До того ж вивчення історії та характеру розвитку громадянського права дозволяє визначити його тенденції на сучасному етапі і з більшою чи меншою впевненістю прогнозувати можливість виникнення єдиного цивільного права Європи, створювати єдині системи цивільно-правових норм (УНІДРУА, Модельний Цивільний кодекс СНД) і ін.
Таким чином, предмет науки цивільного права істотно відрізняється від предмета цивільного права як галузі права.