Недавнє повідомлення американських ЗМІ про виявлення двох українських ПЛА проекту 971 біля берегів США вУкаіни, відповідно до нинішньої традицією, викликало сплеск гордості за державу. Тим часом треба не пишатися, а жахатися. Якщо американці виявили у відкритому океані самі малошумні з наших човнів, значить український підводний флот можна списувати в утиль. Надводний флот в нього, по суті, вже списаний.
Для підводного човна виявлення її противником означає як мінімум зрив виконання бойового завдання, а швидше за все - загибель. Тому не швидкість ходу, що не глибина занурення, навіть не міць озброєння, а саме рівень шуму є головною характеристикою підводного човна. Чим він нижчий, тим краще.
Побудував в 1721 році першу український підводний човен тесля Юхим Никонов назвав її дуже точно - «потаємне судно», відразу схопивши суть справи. А американці досі називають діяльність підводного флоту silent service, тобто «тиха служба».
Дуже давно канули в Лету перші (початку ХХ століття) концепції застосування підводних човнів - або в якості кораблів берегової оборони, або в складі ескадр бойових кораблів. У другому випадку передбачалося, що після генеральної битви флотів (надводних, зрозуміло) підводні човни будуть добивати з-під води пошкоджені кораблі супротивника, що виходять з бою. Уже під час Першої світової війни стало ясно, що човни саме в силу своєї скритності найбільш ефективні при діях «в тилу» противника, в його водах. Там, де, за Висоцьким, «до чого гадати, будь-який корабель - ворог». В таких умовах запорукою успіху ставала здатність підводного човна не дати себе виявити до завершення атаки (за винятком випадків атаки на поодинокі торгові судна).
До початку 1940-х років підводні човни були, по суті, не стільки «підводними», скільки «пірнаючими». Їм потрібен був повітря для дихання екіпажів і для роботи дизелів. За допомогою дизелів не тільки забезпечувався надводний хід, але і заряджалися акумулятори для підводного ходу. І повітря, і ємності акумуляторів вистачало ненадовго, тому човни не могли тривалий час перебувати під водою. Однак і надводні кораблі не мали спочатку ніяких спеціальних засобів виявлення підводних човнів. Тому човни найчастіше атакували з надводного положення, а потім занурювалися, щоб відірватися від противника. А вже атаки з підводного положення взагалі були дуже ефективними. Під час Першої світової німецькі підводні човни несподівано добилися вагомих успіхів, мало не поставивши Британію на коліна за допомогою підводного блокади.
Тому англійці стали приділяти велику увагу питанням протичовнової боротьби. Ще в кінці Першої світової вони створили ASDIC (від назви Allied Submarine Detection Investigation Committee, організації, що займалася питаннями виявлення підводних човнів), тобто активний гідролокатор - прилад, який виявляє підводні предмети і визначав відстань до них за допомогою звукових імпульсів. Ніякі випромінювання більш високої частоти в воді не поширювалися, тому і використовувалися звукові хвилі. Одночасно почала розвиватися і пасивна гідроакустика, за допомогою якої надводні кораблі і підводні човни могли виявляти один одного «на слух», самі нічого не випромінюючи. Випромінювання адже є «заявкою про себе»: корабель, який використовує активний гідролокатор, тим самим виявляє себе. Відповідно, підводні човни намагалися не використовувати активну локацію, обходячись пасивної. А ось для надводних кораблів поява активного гідролокатора різко підвищило їх протичовнові можливості. І до цього дня активна і пасивна гидролокация залишається основним засобом виявлення підводних човнів.
На початку Другої світової німецькі підводні човни влаштували англійцям, а потім і американцям черговий кошмар. Але до 1943 року англосакси повністю переломили ситуацію в свою користь. Цього вони досягли завдяки масованому застосуванню кораблів, оснащених засобами пасивної і активної гідроакустики, а головне - літаків наземного і палубного базування. Додаткову роль зіграло поява радіолокатора, що встановлюється як на кораблях, так і на літаках. В результаті німецькі підводні човни були загнані під воду. Перебувати на поверхні вони могли все менше часу через постійне ризику бути виявленими з моря або повітря (візуально або за допомогою РЛС). Під водою ж вони як і раніше не могли перебувати довго, та й тут їх теж тепер досить ефективно виявляли акустичним способом. Крім того, підводний швидкість в той час була набагато нижче надводної, оскільки корпус човна був не дуже обтічним (йому надавали форму надводного корабля: човен більше була над водою, ніж під нею), та ще й гармати на палубі дуже сильно гальмували. Крім того, на великих швидкостях акумулятори витрачалися майже миттєво. Тому надводних кораблях було дуже просто наздогнати і «зацькувати» виявлену підводний човен. Остання або гинула під градом глибинних бомб, або спливала під розстріл знарядь. Дуже рідко їй вдавалося піти. У будь-якому випадку виявлення човна до її виходу в атаку означало зрив виконання нею бойового завдання.
Німці спробували знайти вихід за допомогою шноркеля - жене з рубки труби, за допомогою якої в човен поступало повітря при її знаходженні на перископну глибині. Це забезпечувало дихання екіпажу і роботу дизелів без спливання. Але таке рішення було обмеженим, перелому в ситуацію воно не могло внести. В першу чергу тому, що гуркіт працюючих дизелів було чути дуже далеко, приголомшуючи при цьому акустиков на самій човні. Німці програли битву за тишу, а разом з нею і битву за Атлантику.
У перші повоєнні роки інженерам вдалося вирішити найважливішу для підводників проблему регенерації повітря. Завдяки хімічним речовинам, що поглинає вуглекислий газ і виділяють кисень, за повітрям для дихання людей підводний човен могла більше не спливати. Правда, для дизелів цього все одно не вистачало. Але тут з'явилися атомні двигуни, які зробили човна по-справжньому підводними. Тепер вони могли не спливати протягом усього походу. Та й на дизельних підводних човнах стали встановлювати все більш ємкі акумулятори, що дозволяють спливати під шноркель не більше ніж на дві години на добу, а весь інший час йти під водою на електромоторах. Оскільки човни почали «жити» під водою, їх корпусів стали надавати максимально обтічну веретеноподібну форму, з палуб зникли гармати. Це значно підвищило підводний швидкість і знизило рівень шуму.
З іншого боку, з'явилося ракетне і ядерну зброю, яке тепер могло використовуватися як човнами проти кораблів і цілей на березі, так і протичовновими силами. Нарешті, з'явилися керовані торпеди, які різко підвищили ефективність підводних човнів в боротьбі проти підводних човнів. За часів, коли торпеди були некерованими (прямоідущімі), дуелі між човнами під водою свідомо закінчувалися безрезультатно, оскільки в тривимірному просторі вразити ворожу підводний човен некерованою торпедою було неможливо. Тепер же саме човен стала кращим протичовневим засобом.
Зростання дальності застосування озброєння вимагав, щоб човен міг виявляти противника на максимально можливої дальності. Це означало, що обійтися тільки пасивної гідроакустики вона не може: їй потрібні потужні активні гідролокатори. Які, як було сказано вище, є демаскирующим човен засобом.
Саме тепер боротьба за тишу пішла всерйоз. Питання, хто кого першим виявить і застосує зброю, став принциповим як ніколи.