Адміністративне розсуд щодо застосування заходів адміністративного покарання
Важливе питання - адміністративний розсуд щодо застосування заходів адміністративного покарання. Орган чи посадова особа в силу необхідності застосовують адміністративний розсуд в межах, що допускаються правом. Наприклад, в ч. 1 ст. 20.1 КоАП України адміністративне покарання визначено у вигляді адміністративного штрафу в розмірі від п'ятисот до однієї тисячі рублів або адміністративного арешту на строк до п'ятнадцяти діб. Відсутність чітких критеріїв щодо накладення того чи іншого адміністративного покарання ставить перед необхідністю керуватися адміністративним розсудом. Звідси виникає проблема законності, яка все більше утверджує себе як об'єктивна необхідність. [1]
Різними адміністративно-правовими актами передбачені різні межі розсуду. Таким чином, органу, посадової особи, що здійснює виконавчу діяльність, надається вибір, певна ступінь свободи прийняття найбільш доцільного (на їхню думку) рішення в рамках правових норм. Звісно ж, що таке адміністративний розсуд щодо застосування заходів адміністративного покарання має бути максимально обмежена нормою права. Слід погодитися з В.М. Дубовицьким, який пише: «... сама вимога відповідності інтересам держави і громадян може іноді страждати суперечливістю, бо вимоги інтересів держави і особистості не завжди збігаються. Завдання адміністративного права в зв'язку з цим - дати тлумаченням «мета закону» і «інтереси держави і громадян» об'єктивні підстави для того, щоб звузити межі адміністративного розсуду там, де це небажано ». [6]
Важливе значення при цьому має наукова обґрунтованість адміністративно-правових актів. Вважаю, що в сфері застосування адміністративних покарань необхідно посилити роль прокурорського, судового нагляду. Зміцненню законності в цьому важливому питанні також буде сприяти максимальне скорочення відомчих нормативних актів щодо заходів адміністративного покарання, що застосовуються в сфері охорони громадського порядку з метою захисту прав і свобод громадян.
Заслуговує схвалення те, що в КпАП України визначена необхідність відповідності принципам Конституції України позиції, пов'язаної із застосуванням адміністративної відповідальності до фізичних і юридичних осіб. У КоАП України сказано, що така відповідальність може бути встановлена тільки федеральним законом або законом суб'єкта Укаїни, і це істотно підвищило гарантії прав осіб, що залучаються до адміністративної відповідальності. [1]
Відносно альтернативної адміністративної юрисдикції слід зазначити, що з цілої низки адміністративних правопорушень передбачено розгляд справ суддями тільки в разі, якщо орган чи посадова особа, до яких надійшло справу про таке адміністративне правопорушення, передає його на розгляд судді.
Інакше кажучи, законодавець відніс справи про ці правопорушення до альтернативної (судової або позасудового) адміністративної юрисдикції. Однак прийняття рішення про передачу справи на розгляд судді залежить не від довільного розсуду органу або посадової особи, до яких надійшло справу, а від необхідності застосування таких видів адміністративних покарань, які можуть призначатися тільки суддями.
Положення відповідних статей гл. 3 КоАП України визначають, що тільки судді можуть призначати такі види адміністративних покарань: оплатне вилучення знаряддя вчинення або предмета адміністративного правопорушення, конфіскація знаряддя вчинення або предмета адміністративного правопорушення, позбавлення спеціального права, адміністративний арешт, адміністративне видворення за межі Укаїни іноземного громадянина або особи без громадянства (за винятком вчинення адміністративного правопорушення при в'їзді в Україну), дискваліфікація.
Відповідно, до альтернативної адміністративної юрисдикції віднесено справи про тих адміністративні правопорушення, санкції за вчинення яких передбачають застосування одного або декількох з перерахованих вище видів адміністративних покарань. Наприклад, санкція ст. 14.2 КоАП України передбачає, що за незаконний продаж товарів (інших речей), вільна реалізація яких заборонена або обмежена, конфіскація предметів адміністративного правопорушення може застосовуватися, а може і не застосовуватися. [1]
І якщо орган чи посадова особа, до якого надійшла справа про таке адміністративне правопорушення, побачить, що є необхідність застосування такого покарання, але не має права його застосувати, то передає справу на розгляд судді.
Очевидно, що розгляд справ про адміністративні правопорушення в судах є найбільш прийнятною формою здійснення адміністративної юрисдикції в демократичній державі. Разом з тим і позасудовий порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення також має свої переваги, наприклад, зняття навантаження з судів і забезпечення більш швидкого реагування державних органів на вчинення адміністративних правопорушень, які не так небезпечні для особистості, суспільства і держави, як злочину.
Крім того, справи розглядають посадові особи, які володіють спеціальними знаннями в тих галузях законодавства, порушення яких і утворює склади розглянутих правопорушень.