Інфекційні Інвазійні (паразитарні)
Бактеріози (включаючи ріккетсі- протозоози
ози, хламідіоз, мікоплазмоз)
Мікози та мікотоксикози Арахне-ентомози
В цілому вчення про інфекційні хвороби - це спеціальний напрям ветеринарії, що базується на знанні багатьох дисциплін, провідне місце серед яких належить епізоотології.
Епідемії та епізоотії переслідують людство з тих пір, як люди одомашнили перші види тварин, тобто практично з найдавніших часів. Відомості про масові захворювання людей і тварин зустрічаються в староєгипетських папірусах, клинопису Вавилона і Ассирії, Біблії та інших джерелах.
Людина з дуже давніх часів намагався розібратися в причинах масових хвороб. Протягом тисячоліть ці причини трактували по-різному. Лише філософи Стародавньої Греції та Риму намагалися на основі матеріалістичної системи знань того періоду розібратися по суті природних явищ. Демокріт (IV - V до н.е.) - грецький філософ і лікар висловив думку про те, що хвороби викликаються крихітними невидимими організмами. В цей же час знаменитий лікар гіппокам-рат (бл. 460 - бл. 370 до н.е.) описав ряд хвороб, тепер відомих як Інфекційні, і створив першу епідеміологічну теорію про міазми. Історик Фукідід (бл. 460-400 до н.е.) також дотри-жива теорії, подібної з демокритову. Пізніше в Стародавньому Римі цю теорію розвивав філософ Тіт Лукрецій Кар (96-55 до н.е.) і поет Вергілій (70-19 до н.е.).
У період Середньовіччя побутова культура та гігієна виявилися на більш низькому рівні в порівнянні з часами античності, інфекційні хвороби отримали широке (панзоотіческое) поширення, а матеріалістичні ідеї греків і римлян б-ли майже забуті. Дуже довго масові хвороби пояснювали Божь-їй карою або підступами диявола. Однак уже в цей час з огляду на-ли фактор заразність хворих, визнавали необхідність їх ізоляції або ізоляції від них (досить згадати книгу Д. Боккаччо «Декамерон»), відзначали здатність не хворіти тривалий час або довічно після того, що хворіє (імунітет), необ ність знищення заразною одягу, трупів, речей і будівель (дезінфекція спалюванням) і т. д. зокрема, італійський вчений, поет і лікар Д. Фракасторо (1478-1553) в своїй книзі «про контагії, про контагіозних хворобах і лікуванні» ( 1546 г.) писав про те, що зара-за (контагії) - це матеріальне початок, і вперше використав термін «інфекція». На його думку зараження відбувається трьома шляхами: через зіткнення, через предмети і на відстані за участю дрібних, невидимих контагії.
До середини XIX в. епізоотологія та епідеміологія (вчення про інфекційні хвороби тварин і людей) були нероздільні. Справжній прорив у проблемі вивчення інфекційних захворювань людей і тварин та їх поділ на дві самостійні гілки - гуманітарну і ветеринарну - принесла друга поло-вина XIX в. - початок XX в. Це був час зародження і розвитку мікробіології та імунології, пов'язані, зокрема, з іменами Пастера і Коха. У 1861 р Луї Пастер (1822-1895) експериментально пояснив причини гниття і бродіння життєдіяльністю мікроорганізмів, пізніше він же розробив методи аттенуации (приручити-ня) мікроорганізмів, отримання вакцини та способи щеплень проти сказу, сибірської виразки і інших хвороб. Французи по-читають цього вченого нарівні з Наполеоном. Незабаром з'явилися рабо-ти ще одного корифея науки Роберта Коха (1843-1910) - німецького вченого, який розробив методи виділення і штучного Вира-вання бактерій і обгрунтував знамениту тріаду Генле-Коха, постулирующую наступне: збудник знаходиться в організмі при захворюванні, його можна виділити в чистому вигляді на поживних сере-дах і відтворити хвороба, заражаючи виділеним збудником дослідне тварина. Пастера і Коху вдалося виділити збудників сі-Бірської виразки, інших небезпечних інфекцій і вивчити їх властивості, що затвердив ідею про мікробному походження інфекційних болез-ній. У 1892 р російський ботанік Д.І. Іванівський (1864-1920) устано-вил новий вид збудників, що проходять через бактеріальні фільтри, не видимих в мікроскоп і не ростуть на поживних середовищах: вчений відкрив перший з вірусів - збудника тютюнової мозаїки. Відкриття послужило фундаментом для вірусології як науки. Інший великий російський вчений І.І. Мечников (1845-1916) розробив фагоцитарну (клітинну) теорію імунітету, а його німецький колега П. Ерліх (1854-1915) сформулював гумораль-ву (антитільної) теорію імунітету. За свої відкриття обидва вчених-них отримали в 1908 р Нобелівську премію.
Завдяки іншим численним відкриттям (в основному вчених-них Франції, Німеччини і Росії), наука збагатилася вченням про інфекцію та імунітет, і були виділені збудники більшості відомих зараз інфекційних хвороб, вивчені клінічні ознаки останніх, патогенез, розроблені методи діагностики і створені перші специфічні препарати для боротьби з ними. На той час було встановлено, що деякі хвороби являють-ся загальними для тварин і людини.
Перші ветеринарні школи як професійні навчальні та дослідницькі установи виникли на Заході в середи-ні XVII в. в Альфор і Ліоні (Франція). Надалі під впливав-ням французьких традицій ветеринарні школи та коледжі стали створювати на американському континенті (в Канаді і США) і в інших країнах Європи.
У знаменитій книзі Гутіра і Марека «Приватна патологія і те-рапія домашніх тварин», що вийшла в світ першим виданням в 1905 р містить детальний опис на 1000 сторінках бо-леї 100 інфекційних хвороб тварин.
Росія завжди були в авангарді досліджень-ний по епізоотології та інфекційних хвороб (табл. 1), зокрема, т-ти таким, як чума великої рогатої худоби, рожа свиней, сибірська виразка, сап, інфекційна анемія коней, туберкульоз, бруцельоз і ін. Особливий внесок в розвиток епізоотології вніс академік С.Н. Вишелесський (1874-1958). У 1923 р він створив в ГІЕВ (ВІЕВ) відділ по боротьбі з сапом, де працював (1923-1931) над рішенням і інших проблем, а в 1934-1958 рр. завідував кафедрою епізоотології Московської ветеринарної академії. Його дослідження стосувалися сапу, туберкульозу, бруцельозу, інфекційного енцефаломієліту коней, сибірки, ящуру, повального запалення легенів великої рогатої худоби. Величезний науковий багаж і Широчани-Шая ерудиція зробили С.Н. Вишелесський одним з основоположних-ков і главою вітчизняної епізоотологіческой школи. Дбаючи за раз-витие вищої ветеринарної освіти, він виступив ініціатив-ром видання в СРСР перекладних навчальних посібників, зокрема підручника з епізоотології М. Кліммера (1930 г.), а в 1935 р вмес-ті з Е.Я. Мазель і С.Н. Муромцева С.Н. Вишелесський випус-тил перший в нашій країні підручник «Приватна епізоотологія». Його учень М.С. Ганнушкіна (1893-1969) в 1940 р видав навчальний посо-біє «Загальна епізоотологія». Наступні покоління студентів нашої країни користувалися підручниками, написаними групою провідних вітчизняних епізоотологів під керівництвом завідую-щих кафедрою епізоотології МВА професорів РФ. Сосова і сме-нівшего його А.А. Конопаткіна.
Завдяки успіхам досліджень по епізоотології такі особливо небезпечні хвороби, як: чума і контагіозна плевропневмонія К.РС, сап, інфекційний енцефаломієліт і епізоотичний лімфангіт коней, інфекційна плевропневмонія кіз і інші - були ліквідовані в нашій країні. Багато захворювань також близькі до ліквідації, однак в інфекційній патології тварин изуче-но далеко не все. З'являються і нові хвороби, наприклад пріонні інфекції. В цілому розвиток епізоотології триває.