З розвитком ринкових відносин структура залучених ресурсів зазнала суттєвих змін, що обумовлено появою нових, нетрадиційних для старої банківської системи способів акумуляції тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб.
У світовій банківській практиці всі залучені ресурси за способом їх акумуляції групуються наступним чином:
- депозити;
- недепозитних залучені кошти.
Основну частину залучених ресурсів комерційних банків складають депозити, тобто грошові кошти, внесені в банк клієнтами на певні рахунки і використовуються ними відповідно до режиму рахунку і банківським законодавством.
Позикові ресурси (недепозитних залучені кошти) характеризують засоби, які банк отримує у вигляді позик або шляхом продажу власних боргових зобов'язань на грошовому ринку. Недепозитних джерела банківських ресурсів відрізняються від депозитів тим, що, по-перше, вони мають не персональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтом банку, а купуються на ринку на конкурентній основі, по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банку. Недепозитними залученими ресурсами користуються переважно великі банки. Купуються недепозитних засоби на великі суми і їх вважають операціями оптового характеру.
Сучасна банківська практика характеризується великою різноманітністю вкладів депозитів і депозитних рахунків. Це обумовлено прагненням банків в умовах сегментованого високо конкурентного ринку найбільш повно задовольнити попит різних груп клієнтів на банківські послуги і залучити їх заощадження і вільні грошові капітали на банківські рахунки. За економічним змістом депозити можна розділити на групи:
- депозити до запитання;
- строкові депозити;
- ощадні вклади;
- цінні папери.
Депозити можна класифікувати за термінами, за видами вкладників, умовам внесення і вилучення коштів; сплачуються відсоткам; можливості отримання пільг за активними операціями банку та ін.
Депозити до запитання представлені різними рахунками, з яких їх власники можуть отримувати готівку на першу вимогу шляхом виписки грошових і розрахункових документів. До депозитів до запитання у вітчизняній банківській практиці відносяться:
- кошти, що зберігаються на розрахункових і поточних рахунках підприємств, різних комерційних структур;
- кошти фондів різного призначення в період їх витрачання;
- кошти в розрахунках;
- кошти місцевих бюджетів і на рахунках місцевих бюджетів;
- залишки коштів на кореспондентських рахунках інших банків.
Перевагою депозитних рахунків до запитання для їх власників є їх висока ліквідність. Гроші на такі рахунки зараховуються і знімаються в міру здійснення господарських та інших операцій, що відображаються в грошовому вираженні на цих рахунках. Основним недоліком є відсутність сплати відсотків по рахунку або дуже невисокий відсоток. Таким чином, особливості депозитного рахунку до запитання можна охарактеризувати наступним чином:
- внесок і вилучення грошей здійснюється в будь-який час без будь-яких обмежень;
- власник рахунку сплачує банку комісію за користування рахунком у вигляді твердої місячної ставки або у відсотках до дебетовому обороту за рахунком;
- банк за зберігання грошових коштів на рахунках до запитання сплачує невисокі процентні ставки, або взагалі не платить (кошти в розрахунках);
- банк за депозитами до запитання відраховує більш високі норми в фонд обов'язкових резервів у центральному банку.
Строкові депозити та ощадні вклади представляють найбільш стійку частину депозитних ресурсів. Строковий вклад (депозит) має чітко визначений термін, по ньому сплачується, як правило, фіксований відсоток і вводяться обмеження по достроковому вилученню вкладу. При вилученні вкладу раніше обумовленого терміну банк стягує штраф в сумі заздалегідь обумовленого відсотка від величини депозиту і терміну вилучення.
Найбільш характерними особливостями строкових вкладів і депозитів є:
- кошти на рахунках не можуть використовуватися для розрахунків і на них не виписуються розрахункові документи;
- кошти на рахунках обертаються повільно;
- сплачується фіксований відсоток;
- максимальний рівень процентної ставки в окремі періоди може регулюватися центральним банком;
- встановлюється вимога про попереднє повідомлення вкладником банку про вилучення грошей;
- встановлюється більш низька норма обов'язкових резервів.
Перевагою термінових депозитних рахунків для клієнтів є отримання високого відсотка, а для банку - можливість підтримки ліквідності з меншим оперативним ризиком. Недолік термінових депозитів для клієнтів в низькій ліквідності і неможливості використовувати кошти на рахунках термінових депозитів для розрахунків і поточних платежів, а також для отримання готівки.
Ощадні рахунки (вклади) в залежності від особливостей їх зберігання поділяються на:
- термінові;
- термінові з додатковими внесками;
- виграшні;
- молодіжно-преміальні;
- умовні;
- на пред'явника;
- поточні рахунки;
- до вимоги.
Найбільш поширеними видами персональних депозитних рахунків є ощадний вклад з книжкою. У вітчизняній банківській практиці ощадні рахунки відкриваються тільки фізичним особам. У зарубіжній практиці такі рахунки відкриваються також некомерційним організаціям і фірмам, при цьому сплачуються за таким ощадними рахунками відсотки зазвичай нижче, ніж по термінових депозитах.
Для банків значення ощадних вкладів полягає в тому, що з їх допомогою мобілізуються невикористані доходи населення і перетворюються в продуктивний капітал. Ощадні вклади, як правило, носять довгостроковий характер і, отже, можуть служити джерелом довгострокових вкладень. Їх недоліки для банку полягають у наступному:
- необхідність виплати підвищених відсотків за вкладами і зниження, таким чином, маржі (різниці між відсотками по активних і пасивних операціях);
- схильність цих вкладів різних факторів (політичних, економічних, психологічних), що підвищує загрозу швидкого відтоку коштів з цих рахунків і втрату ліквідності банку;
- нездатність банку відновлювати ці ресурси на постійній основі.
Різновидом строкових депозитів і ощадних вкладів є депозитні та ощадні сертифікати. Де-депозитними або ощадний сертифікат є письмо-менним свідченням банку-емітента про внесок грошових коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання грошових коштів після закінчення встановленого терміну і відсотків по ньому. Сертифікати можуть бути іменними, на пред'явника, можуть бути передані або подаровані. Сертифікати не можуть служити розрахунковим або платіжним засобом за про-дані товари і надані послуги. Депозитні сертифікати випускаються на великі суми і купуються юридичними особами.
Світовій банківській практиці відомі два види депозитних сертифікатів. Непередавані депозитні сертифікати зберігаються у вкладника і пред'являються їм у банк після закінчення терміну. Віддавайте (які звертаються) депозитні сертифікати можуть бути передані іншій особі шляхом купівлі-продажу їх на вторинному ринку.
Ощадні сертифікати призначені для реалізації переважно фізичним особам. Якщо термін отримання депозиту або вкладу за сертифікатом прострочено, то такий сертифікат стає документом до запитання. Банк зобов'язаний виплатити зазначену в ньому суму на першу вимогу власника. Ощадні сертифікати можуть бути передані тільки фізичній особі.
Термінові депозитні і ощадні сертифікати можуть бути пред'явлені до оплати раніше встановленого терміну, якщо це передбачено договором купівлі сертифіката. В такому випадку банк сплачує відсотки за зниженою ставкою. Для комерційного банку переваги цих форм акумуляції ресурсів полягають у тому, що великі суми надходять в розпорядження банку на строго встановлений термін і збільшують, таким чином, найбільш ліквідну частину кредитних ресурсів.
До числа нових форм мобілізації кредитних ресурсів слід віднести банківські векселі. Банки випускають тільки прості векселі. Перевага банківських векселів полягає в тому, що вони можуть використовуватися:
- для розрахунків за товари та надані послуги;
- в якості застави при отриманні позик;
- фізичними та юридичними особами;
- мають досить високу ліквідність;
- високу процентну ставку;
- відсутні обмеження на передачу векселя юридичній або фізичній особі;
- мають різну терміновість.
Окремі комерційні банки випускають валютні векселі, що розширює їх можливості для акумуляції кредитних ресурсів в іноземній валюті.
Міжбанківські позики є різновидом строкових кредитів, власниками яких виступають комерційні банки.
Таким чином, основним джерелом фінансування активних операцій комерційного банку є залучені ресурси, що вимагає від комерційних банків проведення активної депозитної політики і розширення депозитних операцій. При організації депозитних операцій комерційні банки повинні дотримуватися умови ліквідності балансу і враховувати наступні вимоги:
- депозитні ресурси повинні бути узгоджені за строками та сумами з фінансованими активними операціями, що особливо важливо в умовах нестабільної економіки і високий рівень інфляції;
- депозитні операції повинні сприяти максимізації банківського прибутку або створювати умови для отримання прибутку в майбутньому;
- в процесі організації депозитних операцій особливу увагу необхідно приділяти залученню коштів на строкові депозити і ощадні вклади з фіксованими термінами;
- розширення застосування різних видів депозитних операцій, надання додаткових послуг або пільг з метою збільшення числа депозитаріїв.
У світовій банківській практиці широкий розвиток отримують недепозитних джерела залучення ресурсів. До найбільш поширених форм такого залучення коштів відносяться:
- отримання позик на міжбанківському ринку;
- Угода про продаж цінних паперів з зворотним викупом (або операція «репо»);
- облік векселів та отримання позик у центрального банку;
- продаж банківських акцептів;
- випуск комерційних паперів;
- отримання позик на ринку євродоларів;
- випуск капітальних нот і облігацій.
Основною метою таких операцій є поліпшення ліквідної позиції банку.