Для вирішення проблемми кислотних дощів необхідно зменшити викиди двоокису сірки та оксиду азоту в атмосферу. Цього можна досягти кількома методами, в тому числі шляхом скорочення енергії одержуваної людиною при спалюванні викопного палива і збільшення кількості електростанцій використовують альтернативні джерела енергії (енергія сонячного світла, вітру, енергію припливів і відливів).
Інші можливості для зменшення викидів забруднюючих речовин в атмосферу це:
2. Застосування високих труб. Даний метод не зменшує впливу на навколишнє середовище, але збільшує ефективність перемішування забруднюючих речовин в більш високих шарах атмосфери, що призводить до випадання кислотних опадів на більш віддалених територіях від джерела забруднення. Даний метод зменшує вплив забруднень на місцеві екосистеми, але збільшує небезпеку кислотних дощів в більш віддалених регіонах. Крім того даний метод є дуже аморальним, так як країна в якій відбуваються ці викиди переносить частину наслідків на інші країни.
3. Технологічні зміни. Кількість оксидів азоту NO, який утворюється при горінні, залежить від температури горіння. В ході проведених експерементів вдалося встановити, що чим менше температура горіння, тим менше виникає оксиду азоту, до того ж кількість NO залежить від часу знаходження палива в зоні горіння з надлишком повітря. Таким чином, відповідні зміни технологій можуть скоротити кількість викидів. Скорочення викидів двоокису сірки можна отримати в результаті очищення кінцевих газів від сірки. Найбільш найпоширеніший метод це мокрий процес, коли кінцеві гази барботують через розчин вапняку, в результаті чого утворюються сульфіт і сульфат кальцію. Таким способом можна видалити з кінцевих газів найбільшу кількість сірки.
4. Вапнування. Для зменшення закислення озер і грунтів в них додають лужні речовини (СаСО3). Дана операція дуже часто застосовується в Скандинавських країнах, де вапно розпилюють з вертольотів на грунт або на водозбірну територію. Скандинавські країни щодо кислотних дощів страждають найбільше, так як большенство Скандинавських озер мають гранітне або бідне вапняками ложе. Такі озера мають набагато нижчу здатність до нейтралізації кислот, ніж озера, розташовані на територіях багатьох вапняком. Але поряд з перевагами вапнування має і свій ряд недоліків:
· У проточній і швидко перемішують воді озер нейтралізація відбувається недостатньо еффктівності;
· Відбувається грубе порушення хімічного і біологічного рівноваги вод і грунтів;
· Не вдалося усунути всі шкідливі наслідки закислення;
· За допомогою вапнування не можна видаляти важкі метали. Ці метали під час зменшення кислотності переходять в важкорозчинні сполуки і осідають, проте при додаванні нової порції кислоти знову розчиняються, представляючи таким чином постійну потенційну небезпеку для озер.
Необхідно відзначити той факт, що до сих пір не розроблений такий спосіб, який при спалюванні викопного палива буде дозволяти знижувати до мінімуму викиди двоокису сірки та азоту, а в ряді випадків повністю запобігати його.