Самовиховання як важлива форма правового виховання, поняття, предмет, метод, типи та види

Особливу цінність для підвищення рівня правової свідомості та правової культури має правове самовиховання - цілеспрямована, повсякденна, систематична діяльність людини з оволодіння правовими знаннями, формування позитивних правових мотивів і установок, навичок правомірної поведінки, полягає в самостійних зусиллях, спрямованих на вироблення звички до активної правомірної поведінки .

Правове самовиховання передбачає глибоке самостійне вивчення чинного права, системи чинного законодавства. Людина прагне самостійно виробити в собі потребу діяти відповідно до норм права, гартувати свою волю, оцінювати свою поведінку на підставі нормативно закріплених вимог.

Волю слід розглядати як психологічна властивість людини, що виявляється в усвідомлених діях для досягнення поставленої мети з подолання труднощів і перешкод. Цілеспрямована, повсякденна, систематична діяльність людини з оволодіння юридичними знаннями, формування в його свідомості позитивних правових навичок і установок, здійснення моделей поведінки, що відповідають чинним нормам права, може здійснюватися тільки при наявності активного вольового аспекту, означає самоорганізацію і стриманість, прояв активності і витримку, рішучі дії в екстремальних обставинах, здатність керувати своїми діями або утримуватися від дій, коли це н обходимо. Вольова людина вміє стримувати власні інтереси і потреби і діяти в напрямку, якого вимагають правові норми, для досягнення суспільної мети.

Правове самовиховання передбачає не тільки глибоке вивчення правових норм, формування поваги до чинного правового закону, вироблення звички його дотримуватися і впевненості в його справедливості, а й формування в своїй свідомості правових почуттів, в яких відображаються переживання особистістю щодо тих вчинків і дій, встановлені правовими нормами. До правових почуттів відносять почуття відповідальності, дисциплінованості, обов'язковості, потрібності правового регулювання і т.

Отже, правове самовиховання є ефективною формою виховної роботи з підвищення рівня правової свідомості та правової культури.

Інші виступають проти обмеження правового регулювання межами правових відносин, вважаючи, що в правовому регулюванні слід включати всі форми впливу права на суспільні відносини (А. Лукашова та ін.) "У таких форм впливу права на суспільні відносини включають: а) інформаційний б) ідеологічний в) ціннісно-орієнтаційної г) виховний д) культурологічний є) правової та ін.

Є й такі, які вважають за необхідне обмежити розуміння правового регулювання суспільних відносин лише формами юридичного впливу права (В. Шейндлін і ін.).

Таким чином, правове регулювання - це форма впливу права на суспільні відносини, здійснюється за допомогою юридичних засобів, що виникають на основі правової норми у вигляді прав і обов'язків, які здійснюються в повсякденних суспільних відносинах.

Правове регулювання має предмет, методи, типи, принципи, види, стадії. Предмет правового регулювання - конкретні вольові суспільні відносини, що регулюються правом або об'єктивно вимагають правового регулювання. Наприклад, предметом правового регулювання є відносини між виборцями, кандидатами на виборні посади до Верховної Ради України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільського, селищного та міського голови і виборчими комісіями з приводу реалізації суб'єктивного права громадян України обирати і бути обраним.

Методи правового регулювання - сукупність прийомів, засобів і способів за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини певного виду.

Під прийомами правового регулювання розуміють закріплені в правових нормах веління законодавця щодо: а) тих життєвих ситуацій, які необхідні для приведення норми права в стан реалізації; б) суб'єктивних прав, свобод, обов'язків, завдань і принципів діяльності; в) коштів державного забезпечення відповідних моделей поведінки; г) мети і суб'єктного складу правової норми.

Під засобами розуміють дозволу, зобов'язання, заборони, повноваження, обмеження, закріплені завдань, рекомендації, заохочення і систему засобів державного примусу. Дозволи - це можливість здійснення людиною поведінки, дозволена законодавцем в диспозиції правової норми. Зобов'язання - обов'язкові дії, закріплені в диспозиції правової норми, зобов'язані здійснювати суб'єкти права в межах правомірної поведінки. Заборони - це передбачені диспозицією правової норми варіанти поведінки людей, які не можуть здійснюватися під страхом юридичної відповідальності. Повноваження як засіб правового впливу передбачає формулювання в диспозиції норми таких варіантів поведінки дозволяють уповноваженому суб'єкту самому вирішувати діяти або не діяти в конкретній ситуації. Обмеження - це такий засіб правового впливу, передбачених диспозицією правової норми за допомогою якого здійснюється обмеження правомірної поведінки людини в певних меж. Закріплення завдань можна характеризувати як засіб правового регулювання в тому випадку, коли в диспозиції правової норми сформульовані одне і більше завдань для суб'єкта правомірної поведінки. Наприклад, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараній1. Рекомендації - це закріплені диспозицією норми права рекомендовані для суб'єкта права варіанти правомірної поведінки. Заохочення як засіб правового регулювання передбачає стимулювання правомірної поведінки за допомогою різних форм матеріального, організаційного і морального заохочення. У систему засобів державного примусу слід віднести пряме примус (кошти затримання, арешту, утримання під вартою, привід) і за допомогою застосування матеріальних і процесуальних санкцій, містяться в правовій нормі.

Типи правового регулювання - юридичний режим, загальний порядок регулювання, що складається в певній сфері суспільних відносин. Розрізняють загально-дозвільний і в-заборонний типи регулювання.

Розрізняють два види правового регулювання: а) загальне і індивідуальне. Загальне регулювання полягає в тому, що компетентні суб'єкти шляхом встановлення, зміни, доповнення або скасування правових норм, визначення їх меж дії і введення в дію в порядок існуючі суспільні відносини.

Індивідуальне правове регулювання - це власна діяльність компетентних суб'єктів з упорядкування суспільних відносин шляхом персоніфікації масштабів поведінки їх учасників і встановлення для цього необхідних життєвих фактів.

Правове регулювання має відповідні стадії. Стадій правового регулювання відносяться: 1) регламентування суспільних відносин шляхом загального програмування юридичних прав і обов'язків їх учасників; 2) виникнення суб'єктивних юридичних прав і обов'язків (правовідносин) у суб'єктів права; 3) реалізація суб'єктивних юридичних прав і обов'язків.

§ 9. Механізм правового регулювання

Таким чином, механізм правового регулювання (МПР) - це єдина система правових засобів, за допомогою яких здійснюється результативне правове впорядкування суспільних відносин.

Елементами МПР є; а) норми права; б) нормативно-правові акти; в) юридичні факти; г) правові відносини; д) акти реалізації;

е) тлумачення і застосування норм права; е) законність; ж) правосвідомість і правова культура.

Юридичні факти - життєві обставини, породжують, змінюють або припиняють суб'єктивні права і юридичні обов'язки персоніфікованих суб'єктів правовідносин.

Правові відносини - це специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав і обов'язків, встановлених нормами права. У МПР вони виступають в якості середовища здійснення прав і обов'язків.

Акти реалізації правових норм - рішення, закріплюють результати використання, виконання або застосування правових норм.

Акти тлумачення правових норм - це офіційні юридичні документи, які не створюють нових норм, а служать своєрідним додатком до нормативного акту, норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони грають загальноосвітню роль в тих сферах, на які поширюються, в МПР грають роль елемента, за допомогою якого здійснюється єдине розуміння правової норми, а значить і правильне застосування або здійснення в інших формах.

Законність - це правовий режим точного виконання чинних законів усіма суб'єктами права в сфері правотворчості і право реалізації, в інших сферах життєдіяльності людей, режим при якому забезпечуються права і виконуватися обов'язки людиною, державою і громадянським суспільством.

Правосвідомість - вид (форма) суспільної свідомості, яка включає в себе сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і установок, що характеризують відношення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Правова культура - це глибокі знання і розуміння права, високо-свідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності.

Законність, правосвідомість і правова культура беруть участь на всіх стадіях правового регулювання і носять в механізмі правового регулювання універсальний характер.

Ефективність правового регулювання суспільних відносин в Україні залежить від якості правотворення і правореалізації. Правотворчості має на меті регламентування суспільних відносин шляхом загального програмування суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Правореалізації здійснюється в правовідносинах і поза ними. Правовідносини характеризуються як виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків у суб'єктів права і їх реалізація. Розрізняють такі два види право реалізації, як реалізація: а) суб'єктивного права; б) об'єктивного права.

Ефективність реалізації суб'єктивного права характеризується якістю діяльності носіїв права, зобов'язаних осіб і органів і посадових осіб повинні здійснювати дії по відновленню порушеного права та відшкодування заподіяної шкоди.

Ефективність правового регулювання діяльності правоохоронних органів може здійснюватися в наступних областях: а) профілактичної; б) адміністративно-правовий; в) кримінально-процесуальної; г) оперативно-розшукової; д) виконавчої; е) охоронної та ін. Особливістю правового регулювання правовідносин за участю правоохоронних органів є те, що всі вони носять імперативний характер.

Отже, правове регулювання суспільних відносин і його механізм характеризується поняттям, предметом, методами, типами, видами, функціями, елементами механізму і ефективністю регулювання.

Питання і завдання для самостійної перевірки знань

1. Дайте визначення законності, її принципів і гарантій.

2. Що слід розуміти під громадським порядком?

3. Як Ви розумієте правопорядок і громадський порядок?

4. Дайте визначення дисципліни.

5. У складеної Вами таблиці зафіксуйте головні ознаки правосвідомості і правової культури.

6. Розкрийте загальні і особливі ознаки правової ідеології і правової психології.

7. є поширеним, на Вашу думку, самовиховання як форма правового виховання? Наведіть приклади з особистого життя, життя оточуючих.

8. Як Ви розумієте поняття "професійна правоздатність".

9. Як Ви розумієте поняття "правове виховання" і його форми Вам відомі?

10. Дайте визначення понять "самовиховання", "правове виховання".

11. Охарактеризуйте напрямки виховання у юристів професійного рівня правосвідомості та правової культури.

12. Якими якостями, на Ваш погляд, повинні бути наділені громадяни правової держави?

13. Як Ви вважаєте, чи пов'язані між собою аморальні вчинки і правовий нігілізм?

14. Дайте визначення поняттю "правосвідомість". Які "ц види Вам відомі?

15. Сформулюйте поняття, визначитеся з предметом і методом правового регулювання.

16. Розгляньте типи, види, функції, етапи правового регулювання.

17. Визначте поняття та елементи механізму правового регулювання.

18. Продемонструйте від чого залежить ефективність правового регулювання.

Схожі статті