У невеликих селищах всі селяни ставали активними учасника-ми весільного торжества. Самі організатори весілля з обох сторін стре-мілісь до можливо більшої публічності, видовищності, що досягалося і яскравими костюмами учасників, і традиційно неспішними ходами, в які впліталися зупинки для танців, і в прагненні залучити до ці ходи щонайбільше учасників (наприклад, весільна процесія сильно розтягувалася через те, що кожен з предметів, навіть невеликі-го розміру, який супроводжував наречену в будинок жениха, ніс окрема людина - вузли з різноманітними стравами, печінки для частування нареченого, подушки різних ра змери, вузли з одягом, факели і т.д.).
Цілям ж публічності повинні були служити і весільні «прапори» - «тугьру»: над будинком нареченої майорів жовтий шовкову хустку «чалагьай», будинок нареченого позначався також шовковою хустиною з строкатим орнаментом - «рангранг чалагьай», а на даху будинку опікуна нареченого - « аьрх1ялчу »на ціпку встановлювалася лялька, одягнена в ошатний національ-ний жіночий костюм, прикрашена намистом з яєць, цукерок, фруктів. Всі ці позначення будинків, де йшли урочистості, залишалися до закінчення весілля.
Весілля у всіх своїх проявах, в тому числі і в розвагах, була строго організованим процесом, яким керували заздалегідь призначений-ні весільні чини: тамада, його помічники «ясавури», «к'уруваллін хан» (розпорядник продуктів), опікуни нареченого і нареченої, їх дружки.
Всі їх дії були освячені традицією, якісь спонтанні елементи в них були рідкісні і не схвалювалися оточуючими.
У багатьох селищах ще за тиждень - десять Днів до весілля починаючи-лись розваги молоді у нареченого і нареченої, які зі своїми друзь-ями і подругами перебиралися з одного будинку родичів в інший, знаходячи скрізь добре частування і розваги: танці, ігри, пісні і т.д.
У деяких же селищах (сіл. Кумух, Хурхі і ін.) Наречена протягом цього часу безвилазно перебувала у себе вдома ( «щоб біліть») з подругами, які збиралися сюди, щоб розважати її і розважатися самим.
Щовечора наречена і її подруги змащували руки хною, яку в розведеному вигляді приносили з дому нареченого.
Днем дівчата - подруги нареченої шили для нареченої весільну одеж-ду, пригощалися кращими блюдами лакской кухні, які доставлялися сюди родичками, а вечорами влаштовували танці «сювх1ат», гри, які тривали до ранку. Найбільш популярною у лакской молоді на таких зборах була гра «узуккіртте буккаву»: вона полягала в тому, що якийсь предмет, найчастіше кільце, що грали, сидячи в колі, ховали під покривало, кинуте в це коло, і по черзі вгадували, у кого зна-диться цей предмет.
На ці вечірні розваги у нареченої могли приходити і юнаки. Ес-ли тим, хто програв (тобто тим, у кого знаходився предмет в момент вгадування його місцезнаходження) опинявся юнак, то чоловіча половина грають повинна була купити фрукти, відповідні сезону, або ж горіхи і сла-дости. Програла дівоча сторона доставляла сюди щось з приготов-них страв.
В останній вечір цього предсвадебного ув'язнення нареченої до деяких законів-яких селищах (е. Хурхі) друг нареченого «ч! Арів оьрчГ *; що прийшов разом з іншими юнаками на танці, виробляв обряд «Кьяпо біщун» - знімав з голови свою шапку і кидав її в наречену, - вона ж у відповідь на це дарувала юнакам заздалегідь приготовлений вузол з фруктами, солодощами, які вони потім поїдали в своєму колі .
За день до перекладу нареченої до нареченого в селищі Хулісма відправляли з його будинку жінок, які доставляли їй на 9-10 підносах подарунки (тканини на одяг, хустки, парфумерію, солодощі і т.д.), вони йшли танцюючи старовинний танець «гіргічу» під звуки супроводжувала їх зурни. У нареченої в це вре-мя йшло весільне торжество і учасники його з пошаною зустрічали при-колишніх, пригощали, запрошували танцювати. Йдучи, вони отримували підноси з халвою, половину яких повинні були віднести до «аьрх1ялчу» - опікуну нареченого. Там в цей день перебував і сам наречений з друзями, і тут йшло веселощі. В цей день в будинку опікуна, який припадав нареченому близьким Родичем по батьківській лінії, готували хинкал, так званий аь Рх1ялчунал Хункі », і запрошували на нього групу друзів молодого, до яких« аьрх! Ялчу »звертався з такими словами:« Я доручаю вам мого сина, ви відповідаєте за нього; я прошу бути з ним вдень і вночі (в усі дай весілля, в тому числі і в заключний її день «х'ун х'ат! і» - велике весілля) »Призначали з почту юнаки конкретні особи, які відповідали за нього: 2 батька -« ППУ » - це були одружені молоді люди і 2 одного - «ч1аров оьрч [ру» - неодружені.
У дівчини, окрім головної опікунки «аьрх1ял щар», в свиті була ще молодша «аьрх1ял щар» - помічниця головною, в деяких селищах її називали «х'усліл щар», тобто що відповідає за придане нареченої, і 2 подруги - «ч1аров душру».
У вечір, що передував запровадженню нареченої в будинок нареченого, в будинку її батьків влаштовувалися танці, на які збиралися молоді люди з усього села, разом з ними сюди приходив в деяких селищах і наречений (с. Кумух). У багатьох випадках молодь після танців не розходилися і оста- валась тут на всю ніч, проводячи час в іграх. танцях, піснях.
У Лакська селищах Рутульський район (Верхній Катруха, Аракул) на цих зборах молоді грали в Альчик - «хание буккан» (с. В.Катрух), «бейбутулухун бат1ін» (с. Аракул): першої кидала Альчик одна з, діву-шек , яку вибирали ведучою вечора, потім по черзі інші долі ники і учасниці гри. Якщо Альчик потрапляв в штрафне становище, то кинув його учасник гри повинен був виконати будь-яке побажання, призначене йому, або покарання. Для визначення покарань з числа присутніх обирався «суддя», якого іноді називали також «ханом» або «беком». Зазвичай покарання мали на меті розсмішити со-бралися (одного разу в 50-і роки нашого століття покараного наказано було принести одяг, зняту з сплячого колгоспного сторожа) або по-повнити запаси кращих страв на столі. Вимоги «хана» беспреко-немов виконувалися, в разі ж опору їм слід було аж ніяк не символічне покарання: ставили на коліна перед ханом і били не по-віновавшегося нагайкою.
«Дослідники вважають, що метою нічних розваг в останні вечора перед переведенням нареченої в будинок нареченого було не дати спати молодим людям, так як« в обрядах ніч семантично рівнозначна смерті і перед-ставлять особливу небезпеку в переломні моменти в житті людини ... » '.
У деяких селищах на танцях в цей вечір з'являлися ряджені «кьяцрі» ( «козли») в масках з цапиними рогами або з замазаними сажею особами з приклеєною бородою і вусами з овчини, на тілі у них бували шуби, вивернуті хутром назовні. Вони танцювали жартівливі танці, женучи-лись за дггьмі, норовили змастити сажею обличчя присутніх, кривляючись-лись, дражнили селян і т.п.
Іноді ряджені одягалися в шкури козлів і ходили на четвереньках, як тварини Вибравши момент, такий ряджений міг вчепитися в спину кото з жінок. На них не ображалися, але тікали від них. намагалися не стати об'єктами їх витівок у лакців Верхнього Катруха з нареченою в цей вечір танцював хтось із родичів нареченого і в один з моментів цього танцю з'явилася сюди мати нареченого накидала на наречену дорогий хустку, слідом за нею й інші to родички проробляли те ж саме . Опікунка нареченої знімала, з неї ці хустки і забирала, а наречена в збентеженні тікала.
Після цього, зупинивши музику, «Ялу ац! У» (тамада торжества у дів-ки) починав питати, хто що дарує нареченій. Першим дарував щось цін-ве наречений, потім - решта.
Найбільш насиченими обрядами і розвагами був основний день весілля, коли вели наречену до нареченого. У цей день і наречена, і наречений на-ходілісь в «інших» будинках, у своїх опікунів, Але перед тим, як приходила за нею процесія від нареченого, вона поверталася додому.
У деяких селищах (с. Урі) в цей день з дому нареченого послана група чоловіків і жінок в супроводі музикантів, що грають на ЗУР-ні та-барабані, приходила в будинок нареченої за приданим, яке складалося з ков-рів, ковдр, матраців, начиння і посуду, і з музичним супроводом доставляла його в будинок жениха, щоб прикрасити їм відведену для молодих кімнату.
Хтось із родичів нареченої вирушав у будинок нареченого з сообще-ням, що все готово до проводів нареченої. Тоді батьки нареченого відправ-лялі за нареченою процесію чоловіків на конях, жінок і разом з ними - коней для нареченої і її подруг. Наречена, одягнена в ошатний одяг, з 5-6 дорогими хустками на голові, з закритим обличчям їхала на коні в окру-жении супроводжували її жінок. В руках вона тримала коран або голів-ку цукру, а супроводжували її жінки несли запалену лампу, Зерка-ло і ще Коран.
Процесію очолювали представники будинку нареченого, чоловіка та жінку-Київщини, за ними їхали і йшли супроводжують наречену.
В окремих селищах (с. Хулісма) в цьому весільному поїзді наречену супроводжували її брати. В інших (с. В. Катруха) - наречену з дому виводи-дил її рідний брат і передаючи її своєму близькому родичу, який тримав її всю дорогу за руку. По інший її бік йшла «аьрх! Ял щар». Родич відпускав руку нареченої тільки біля будинку нареченого, коли її як би «викуповувала» у нього сторона нареченого, заплативши гроші.