У цивільному процесі беруть участь, як правило, дві сторони з протилежними інтересами, кожна з яких має право на отримання законного і обґрунтованого рішення. Сторони відповідно до принципу змагальності пред'являють до суду докази, прагнучи отримати сприятливе рішення.
Обов'язки з доведення розподіляються між сторонами на підставі загального правила, встановленого цивільним процесуальним законодавством і спеціальних правил, що містяться в нормах матеріального права.
Загальне правило про розподіл обов'язків по доведенню міститься в ст. 60 ЦПК, яка передбачає обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК.
Обов'язок доведення лежить на сторонах, оскільки вони як учасники конфлікту краще ознайомлені про те, де знаходяться докази і які з них слід надати суду, а також мають матеріальну і процесуальну зацікавленість в наданні цих доказів. Покладенням обов'язку по доведенню досягається активізація дій сторін на подання доказів, що сприяє досягненню істини в цивільному процесі.
Обов'язок подання доказів як процесуальна обов'язок покладається не тільки на сторони, але і на інших осіб, які беруть участь у справі. Так, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору і користується усіма правами, виконує всі обов'язки позивача, доводить обставини, якими воно обгрунтовує свої вимоги. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, має довести факти, що впливають на його відношення зі стороною в процесі. Прокурор, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які пред'явили заяву про захист інтересів і прав інших осіб, зобов'язані довести обставини, що лежать в основі пред'явленого ними заяви.
Загальне правило доведення діє в тих випадках, коли в нормах матеріального права немає спеціальних вказівок про доведенні.
У цивільному праві передбачені доказові презумпції: 1) презумпція вини заподіювача шкоди, суть якої полягає в тому, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди позивач, хоча і посилається на вину відповідача, але не зобов'язаний її доводити. У цьому випадку обов'язок доведення покладається на особу, яка завдала шкоди. Якщо ця особа доведе, що шкода заподіяна не з його вини, то звільняється від відшкодування шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК);
2) презумпція вини особи, яка порушила зобов'язання, полягає в доведенні, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 ЦК).