Гармонійний розвиток особистості передбачає формування різноманітних мотивів, здібностей та інтересів. Розвиток таких утворень означає поява їх різноманіття, ієрархічності, підвищення ступеня змістовності. Вони начи-нают відповідати різним сферам людської життєдіяльності-ності, що, зрозуміло, не виключає виділення особистістю че-го-небудь одного, найбільш значимого для себе.
Різнобічний розвиток здібностей означає, що людина успішна не тільки в одній, вузько спеціальної діяльності. Йому можуть бути доступні різні сфери діяльності. Для та-кого людини повинно бути характерний високий розвиток будь-яких спеціальних способнос-тей (технічних, изобразитель-них, музичних, поетичних і т.д.) на тлі досить ви-сокого загального рівня розвитку.
Коли мова йде про ідеал різнобічно розвиненої особистості, то мається на увазі, що дане розвиток буде гармонійним. Гармонійні стосунки між особистістю і світом означають гармонію між тим, що особистість вимагає від інших, і тим, що вона може і повинна їм дати.
Гармонійна особистість знаходиться в єдності зі світом, людьми і собою. Така людина є безпосередньо моральною особистістю. Порушення моральних норм пов'язане для нього з порушенням цілісності власної особистості.
Становлення гармонійно розвиненої людини пов'язано з формирова-ням ієрархічної структури мотивів або цінностей: домінірова-ням вищих рівнів над нижчими. Рівень мотивів або цінностей визначається мірою їхньої спільності, починаючи з особистих мотивів (найнижчих), через інтереси близьких лю-дей, колективу, суспільства - аж до загальнолюдських уні-версальная цілей. Наявність таких ієрархій в особистості не нару-щує її гармонії, так як складність, множинність інте-сов, полінаправленного при наявності домінанти забезпечувала-ють різноманіття зв'язків зі світом, загальну стійкість. Напр-тив, простота особистості (наявність єдиної мети, занурений-ність в одну діяльність, звуження кола спілкування і вирішуваних проблем) часто призводить до її дисгармоничности.
Системним параметром, що характеризує гармонійну особистість, є високий рівень збалансованості відно-шень різних особистісних утворень (потреб, мо-тивів, ціннісних орієнтацій, самооцінки, образу Я-реального та Я-ідеального і т.п.).
Мета виховання полягає в тому, щоб сформувати в учня навички саморегуляції особистісних процесів, мак-симально розвинути ті здібності, які створюють домінують-щую спрямований-ність його особистості, надають сенс всієї його життєдіяльності.
Гармонійність особистості досягається тільки тоді, коли свідомі прагнення людини знаходяться в повній відповідності з його безпосередніми, часто несвідомими навіть їм самим бажаннями. Мотивуюча сила таких бессознатель-них утворень настільки велика, що в умовах суперечать-чия зі свідомими прагненнями людини вони призводять до найгостріших афектних конфліктів, що викривляє і навіть руйнують особистість. Афективні переживання, метушні-кається в результаті конфлікту різноспрямованих мотиваційних тенденцій, при певних умовах стають джерелом формування дисгармонической особистості.
Для такої особистості характерні різні порушення емоційний-ний, пізнавальної, моральної і поведінкової сфер: безпричинна-ні страхи, замкнутість (аутизм), невмотивована агресивність і т.п. Подібні порушення можуть призводити до гіперкомпенсації, неадекватності самооцінки та рівня домагань. Психокоректувальний і терапевтичний ефект в цьому випадку можуть мати: включення такої особистості в діяльність з зовні регульованим рівнем складності завдань і предметно оформленими результатами; застосування високоемпатійних відносин; використання інтенсивного социаль-ного схвалення ( "погладжування") і т.п.
З віком у деяких дітей виникає потреба виправдати свої особливості, тоді вони починають перетворювати "пороки в чесноти", тобто ставляться до своїх негативним особливостям, як до цінних. У цих випадках "неузгодженість" між свідомістю і поведінкою залишається: у таких дітей постоян-но виникають конфлікти з оточуючими людьми, з'являються сумніви і почуття незадоволений-ності, пов'язане з кажу-щейся недооцінкою значущості їх особистості. Інші діти про-довжують свідомо приймати засвоєні ними моральні цінності, які, перебуваючи в конфлікті з особливостями-ми їх особистості, викликають у цих хлопців постійний внутрішній раз-лад із самим собою. В результаті з дітей з непереборним аф-фект формуються люди, завжди знаходяться не в ладу з ок-ружа і з собою, що володіють багатьма негативними рисами характеру. Нерідко з таких дітей виходять люди соці-ально неадаптовані, схильні до злочинів.
Люди з дисгармонической організацією особистості - це не просто індивіди з спрямованістю "на себе". Це люди з подвійною (або множинної) спрямованістю, що знаходяться в конфлікті з собою; люди з розщепленої особистістю, у кото-яких свідома психічна життя і життя неусвідомлених афектів знаходяться в постійному протиріччі.
Домінування тієї чи іншої мотивації може бути раз-особистим на свідомому і несвідомому рівнях. У підсумку ми маємо дісгармоніческое будова особистості, постійно разді-раєм внутрішніми конфліктами. Такого роду конфлікти протікають особливо інтенсивно при наявності певних ус-ловий, які можуть бути зовнішніми і внутрішніми.
Зовнішні умови конфлікту зводяться в основному до того, що задоволь-летвореніе будь-яких глибоких і активних мотивів, а також відносин особистості стає зовсім неможливим або знаходиться під загрозою. Внутрішні умови психологічного конфлікту зводяться до протидії речію між різними моті-вами і відносинами особистості або між можливостями і прагненнями її. Треба мати на увазі, що внутрішні умови психологічного конфлікту у людини рідко виникають спон-танно, вони перш за все обумовлені зовнішньої ситуаци-їй, ис-торіей становлення особистості, її психофізіологічної орга-нізації.
Ще однією умовою психологічного конфлікту може яв-ляться суб'єктивна нерозв'язність ситуації. Конфлікт метушні-кає тоді, коли людині здається, що він не в змозі змінити об'єктивні умови, які породили цей конфлікт. Психологічний конфлікт дозволяється тільки тоді, коли у людини складається нове ставлення до об'єктивної ситуації, породивши-шей конфлікт, і нові мотиви діяльності.
Розвиток і вирішення конфлікту є ост-рую форму розвитку особистості. У психологічному конфлікті змінюються колишні і формуються нові відносини особистості, змінюється сама структура особистості. Більш того, внутрен-ний конфлікт є необхідною умовою роз-ку самосвідомості особистості.
Змістовний бар'єр по відношенню до конкретної людини формується в основному в результаті таких дій дорослого (вчителя, батька), які викликають конфлікт з дитиною: коли дорослий не враховує справжні мотиви поведінки дитини або приписує йому мотиви, яких у дитини в дію-вітельно немає.
Такий бар'єр може виникнути і в тому випадку, коли вчитель об'єктивно прав, а учень не згоден з ним, тому що не усвідомлює дійсних мотивів своєї поведінки. Щоб не допустити появи смислового бар'єру при виникненні конфліктної ситуації, необхідно з'ясувати, як сам дитина розуміє причи-ну свого вчинку. При цьому важливо дотримуватися доброзичливець-ність по відношенню до дитини, необхідний дружня розмова двох людей, зацікавлених в тому, щоб спільно знайти при-чини конфлікту і спробувати усунути їх.
Щоб уникнути утворення смислового бар'єру не слід без кінця повторювати одні й ті ж вимоги, докори, на які дитина не реагує. Вимога буде воспри-нято і вплине в тому випадку, якщо воно буде відповідати-вать внутрішньої позиції учня.