Перший «блок» психічних процесів, який ініціює і спрямовує пове-дення, - це процеси психічної регуляції. Якщо когнітивні (пізнавальні) процеси забезпечують відображення світу і перетворення інформації, то роль про-процесів психічної регуляції полягає в забезпеченні спрямованості, інтенсивно-сти і тимчасової організації поведінки. Розглянемо коротко основні з них.
Під мотивацією розуміється сукупність психічних процесів, що забезпечують рівень енергетики і спрямованість поведінки. Поряд з емоційними процес-самі мотивація ініціює поведінку людини і надає певну суб'єктів-тивную забарвлення цій поведінці. Основним компонентом мотиваційного процесу є виникнення потреби -пріводящего до виникнення мотиваційного напруження суб'єктивного відображення потреби людини в чому-небудь. Досвід удов-летворенія потреб в ході діяльності призводить до формування мотиву як стійкого психічного освіти. А. Н. Леонтьєв називав мотив «опредмеченной потребою». Однак, швидше за все, мотив є образ «ідеального предмета» задоволення потреби, заснований на минулому досвіді. У конкретної ситуа-ції мотив актуалізується і виникає мотиваційна тенденція до дії.
На основі мотиву і відображення реальної ситуації формується мета дії, план поведінки і відбувається прийняття рішення. Формування і висунення це-лей описується теоріями цілепокладання.
Емоційні процеси забезпечують вибіркове ставлення людини до різних аспектів дійсності. Психологічна функція емоцій укладаючи-ється в оцінці явищ навколишньої дійсності і результатів поведінки ін-індивіда. Ця оцінка внутрішньо проявляється у формі емоційного переживання, а зовні - в емоційній експресії. В основі емоцій лежать фізіологічні процеси активації різних кортикальних і вегетативних систем, але дослідження показали, що фізіологічне збудження - це необхідна, але недостатність-ве умова для виникнення специфічних емоцій. У емоції проявляється оціню-ка індивідом можливостей для задоволення своїх потреб (не тільки в даній ситуації, але і в перспективі), тому емоційні процеси тісно свя-зани з мотиваційними. Для виникнення емоції як певного психологічного процесу необхідна не тільки мотивація, що супроводжує мотиваційнийнапруга, але і когнітивна інтерпретація ситуації як сприятливої чи несприятливої для досягнення мети.
У традиційній психології процеси прийняття рішення практично не розглядають-Ріва. Сьогодні їм приділяють все більшу увагу. Центральний момент прий-ку рішення - вибір варіанта дії, який дозволить досягти найкращого ре-результату. В основі прийняття рішення лежить суб'єктивне переживання людиною ймовірності безлічі подій, а також суб'єктивні оцінки корисності або ча-да для себе цих подій. Важливе значення має також оцінка ступеня складності досягнення того чи іншого результату. При виборі дії людина керується різними стратегіями і правилами прийняття рішення. Основним є «правило суб'єктивної оптимальності». Суб'єктивна оптимальність складається з впевненості в правильності обраного рішення, заходи незадоволеності ним після вибору, відсутність бажання «переграти рішення», т. Е. Вибрати інший варіант. У старою традицією процеси прийняття рішення відносять до розряду так званих вольових процесів, які, на наш погляд, є лише аспектами мотиваційної регуляції поведінки, а саме мотиваційним процесом, що дозволяє долати ситуативні проблеми «тут і тепер» заради досягнення Внеситуативно, відстрочених цілей.
Процеси контролю забезпечують так звану «довільну регуляцію» цілеспрямованого поведінки. Ці процеси йдуть за мотиваційної активацією і прийняттям рішення. Завдяки їм можна виконати дії і достижени необхідного результату. В теорії психічної регуляції виділяються наступні процеси контролю поведінки: визначення мети, формування очікувань, оцінка умов реалізації поведінки, оцінка результатів (інтерпретація зворотного зв'язку і уявлення про самоефективності). Їх можна звести до двох основних «блокам» процесів: 1) процеси, що передують дії; 2) оціночні процеси. Теорія функціональних систем П. К. Анохіна описує основні етапи контролю і планування поведінки. Особливе значення в ній відводиться механізмам «зворотного зв'язку», які забезпечують можливість для порівняння параметрів поточного бажаного станів середовища. Вони інформують виконавця про те, що зроблено що ще потрібно зробити для досягнення мети, крім того вони забезпечують емоційну оцінку ефективності.
Задоволення потреб можливо тільки тоді, коли людина володіє інформацією про ситуацію, в якій він повинен діяти. Відображення навколишнього світу забезпечує пізнавальні процеси. Процесом, що зв'язує пізнавальну і псіхорегулятівную сферу психіки, є увага, яку забезпечує вибірковість відображення, запам'ятовування і переробки інформації. Сукупність пізнавальних процесів забезпечує відображення важливих для життєдіяльності сторін об'єктивної реальності і створення образу світу. Пізнавальні процеси свою чергу діляться на групи за різними підставами.
Сенсорно-перцептивні процеси забезпечують відображення реальності при безпосередньому впливі сигналів на наші органи чуття. Відчуття пов'язано відображенням окремих сторін, аспектів реальності, а сприйняття відображає об'єкти в їх цілісності. Образи сприйняття часто називають первинними образами.
Процеси пам'яті, уявлення і уяви име-ют справу з вторинними образами - результатами фікса-ції, відтворення або перетворення первинних образів. На основі вторинних образів будується система особистого досвіду і функціонує мислення.
Мислення - це процес опосередкованого і узагальнено-ного пізнання дійсності. Результатом мислення є суб'єктивно нове знання, яке не можна ви-нести з безпосереднього досвіду (змісту Відчуваючи-ний, сприйняття, уявлень). Продукти фантазії теж є результатом перетворення минулого досвіду індивіда. Але продукт фантазування може не мати нічого спільного з об'єктивною реальністю. Результати ж розумового процесу завжди претендують на істинність і верифікуємо-ми. Мислення забезпечує прогнозування майбутнього і процес прийняття реше-ня.
Пізнавальні процеси відображають просторово-тимчасові характеристи-ки об'єктивного світу і співвідносяться з ними. Пам'ять співвідносна з минулим ча-іменем, в ній зберігаються сліди пережитих думок, образів, дій, емоцій і почуттів. Відображенням актуальної реальності, що забезпечує адаптацію до цього, відають сенсорно-перцептивні процеси. Уява, прогнози, фантазії, процес-си цілепокладання співвідносяться з майбутнім. І нарешті, мислення - процес, який як би пов'язує минуле, сьогодення і майбутнє, стає над часом, устанав-ливая зв'язок причин (минулого), наслідків (майбутнього) і умов реалізації при-чинно-наслідкових відносин (справжнього). Не випадково в мисленні вирішальну роль грає оборотність операцій, яка дає можливість відновити началь-ні умови виходячи з результату дії, вирішити і пряму і зворотну їй завдання.
Третім «блоком» психічних процесів є комунікативні процеси, що забезпечують спілкування між людьми, вираз і розуміння думок і почуттів. До недавнього часу психологи, слідом за Ф. де Соссюром, протиставляли мова і мова, вважаючи, що предметом психології є мовна поведінка. Однак се-годні більш обгрунтована точка зору про єдність мови і мови, так як люди кажуть тільки на основі мови, будучи його носіями. Комунікативний підхід до психо-логії мови і мови зводиться до подання, що мова і мова забезпечують взаємо-дія людей.
Мова - це система знаків (акустичних образів), співвіднесена з системою зна-ний (понять). Мовний знак (наприклад, слово) являє собою єдність озна-ченного і що означає. Суб'єктивні значення називаються смислами. Мова представ-ляет собою цілеспрямоване використання мови для регуляції взаємодії між людьми.
Особливо виділяється невербальне спілкування - передача інформації за допомогою поз, міміки, пантоміміки і т. Д. Психологи виділяють також невербальні складаю-щие мовної поведінки - тембр голосу, висоту, інтонацію, гучність, - які забезпечують вираження емоцій у мові і розуміння емоційного стану го -ворящего, а також суб'єктивного сенсу сказаного.
· Психічний процес - психічна функциональ-ва система в дії.
Психічний стан - внутрішня цілісна характеристика індивіду-альної психіки, відноси-кові незмінна в часі.
Психічні властивості - індивідуально-психологи-етичні особливості, визна-ділячи постійні способи взаємодії людини зі світом.
Як будь-яка система, психіка людини має системними властивостями, що мають індивідуальну міру виразності. Люди відрізняються один від одного емоційною чутливістю, рівнем інтелекту, часом реакції, совісні, дружелюбністю і т. Д. Психологи вважають за краще говорити про індивідуально-психологічних особливостях людей, а не просто про властивості психіки, підкреслюючи цим, що вираженість психічних властивостей проявляється в зовнішньо спостережуваних відмінності в поведінці і діяльності людей. До числа основних груп психічних властивостей відносять особливості темпераменту, здібності (загальні та спеціальні), особистісні риси. Вважається, що психічні властивості індивіда щодо незмінні в часі, хоча і можуть змінюватися в ході життя під впливом середовищних впливів, досвіду діяльності та біологічних факторів.
У роботах Б. Г. Ананьєва, В. С. Мерліна, В. М. Русалова, В. Д. Шадрикова та інших вітчизняних психологів детально розроблена теорія індивідуально-психологічних властивостей. Темперамент є найбільш загальною формально-динамічною характеристикою індивідуальної поведінки людини. Як правило, мова йде про емоційно-мотиваційних особливості: власне емоційності, активності, темпі, пластичності (В. М. Русалов) і т. Д. Класична теорія чотирьох темпераментів (меланхолік, флегматик, сангвінік, холерик) в даний час піддається ревізії. Умовно можна віднести темперамент до індивідуальних властивостей підсистеми психічної регуляції поведінки (мотивації, емоції, прийняття рішення і т. Д.).
Здібності є властивостями психічних функціональних систем, що визначають продуктивність діяльності; вони мають індивідуальну міру виразності, не зводяться до придбання знань, умінь і навичок, але впливають на швидкість і легкість оволодіння ними. Розрізняють загальні і спеціальні здібності. Загальні здібності співвідносяться з психікою як цілісною системою, спеціальні - з окремими її підсистемами. На думку В. Д. Шадрикова і В. Н. Дружиніна, здібності є властивостями систем, функціонування яких забезпечує відображений реальності, процеси придбання, застосування і перетворення знання.
Властивості (або риси) особистості характеризують індивіда як систему його суб'єктивних відносин до себе, до оточуючих людей, груп людей і світу в цілому яка проявляється в спілкуванні і взаємодії. Особистість є найцікавішим і, можливо, самим загадковим предметом психологічного дослідження. У властивостях особистості проявляються псіхорегулятівние і мотиваційні особливості психіки конкретної людини. Сукупність особистісних властивостей утворює структуру особистості.
Психічний стан являє собою внутрішню цілісну характеристику індивідуальної психіки, щодо незмінну в часі. За рівнем динамічності стану займають як би проміжне місце між процесами і властивостями.
Психічні властивості визначають постійні способи взаємодії людини зі світом, а психічні стани детермінують активність «тут і зараз». По-кільки стан характеризує в даний момент часу цілісну психіку, воно є багатовимірним і включає в себе параметри всіх психічних процесів (емоційних, мотиваційних, пізнавальних та ін. Кожне психічний стан характеризується одним або декількома параметрами, що виділяють його з безлічі станів. Домінування в стані того чи іншого пізнавального психічного процесу, емоції або рівня активації визначається тим, яку діяль-ність або поведінковий акт забезпечує цей стан.
Виділяють такі основні характеристики психічних станів:
- емоційні (тривога, радість, печаль і ін.);
- активаційні (рівень інтенсивності психічних процесів);
- тонічні (психофізіологічний ресурс індивіда);
- тензіонние (рівень психічної напруги);
- тимчасові (тривалість стану);
- знак стану (сприятливе чи несприятливе для діяльності).
Детально класифікація психічних станів викладена Л. В. Куликовим в хрестоматії «Психічні стану» *.
Таким чином, психічні процеси, стани і властивості утворюють основний понятійний «каркас», на якому будується будинок сучасної психології.