Право не тільки закріплює рівність усіх перед законом, але в той же час встановлює її міру, необхідно для запобігання зловживання цим принципом.
Юридичне право, у свою чергу, ділиться на:
1) об'єктивне право;
2) суб'єктивне право.
Об'єктивне право - це система діючих в державі загальнообов'язкових, формально певних норм права, втілених у різних джерелах права і незалежних від індивідуальної свідомості суб'єкта права.
Термін "об'єктивне" означає, що норми права встановлені або санкціоновані державою, містяться у виданих компетентними державними органами нормативно-правових актах і тому є незалежними від індивідуального інтересу та свідомості суб'єкта права.
Застосування права в кожному конкретному випадку супроводжується переходом від об'єктивного до суб'єктивного права. Тобто, поки норма права є загальною і поширюється на всі випадки конкретної сфери життєдіяльності, вона є об'єктивною. Коли ж ця правова норма стосується конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб'єкта, то вона стає суб'єктивною.
Суб'єктивне право - це закріплена правовими засобами можливість конкретного суб'єкта здійснювати певні дії, вимагати дій від інших суб'єктів і звертатися до держави за захистом порушених прав.
Термін "суб'єктивне" означає, що право належить конкретному суб'єкту, який, на свій розсуд, може скористатися або не скористатися наданими йому правами і свободами, тобто все залежить від його волі і свідомості.
Об'єктивне і суб'єктивне право тісно взаємопов'язані. Суб'єктивне право є похідним від об'єктивного, виникає на його основі і в його межах.
На підставі об'єктивного права купуються суб'єктивні права і виникають правовідносини.
Отже, право - це система загальнообов'язкових, формально певних, встановлених або санкціонованих і гарантованих державою норм права, що встановлюють права і обов'язки учасників правовідносин, виступають регулятором суспільних відносин і забезпечуються примусовою силою держави.
В юридичній науці існує досить багато визначень поняття права, але жодна дефініція не в змозі охопити всі ознаки права.
Ознаки права - це істотні характеристики права, ті риси, які відрізняють право від інших правил поведінки (норм моралі, звичаїв, традицій) і відображають його сутність.
Основними ознаками права є:
1) право встановлюється або санкціонується державою, тобто держава, з метою регулювання найважливіших сфер суспільних відносин, надає правові потреби суспільства і оформляє їх в нормативно-правових актах. Нормативно-правові приписи встановлюються насамперед законодавчим органом, який приймає акти вищої юридичної сили - закони, а також багатьма іншими державними органами, діяльність яких має підзаконний, виконавчий характер. В особливих випадках держава вдається до всенародного опитування населення - референдуму як безпосереднього волевиявлення народу країни. Санкціонування, тобто офіційне схвалення державою раніше діючих правил, як правових норм, в сучасному житті застосовується відносно рідко;
2) нормативність права, тобто право складається з правових норм як загальнообов'язкових правил поведінки, які встановлюють межі поведінки суб'єктів права. Тим самим право моделює в своїх нормах правомірна поведінка цих суб'єктів. Нормативна основа права складається з трьох головних елементів: дозвіл; припис (веління) заборони. Під дозвіл розуміють надання суб'єкту права можливість здійснення позитивних дій на свій розсуд заради задоволення певного інтересу. Припис (веління) встановлює безальтернативне напрямок поведінки суб'єкта права на вчинення будь-яких активних дій. Заборона вимагає безумовного змісту суб'єкта права від певної поведінки, яка визнається протиправним;
3) загальнообов'язковість права, тобто вимоги норм права є обов'язковими для всіх суб'єктів правовідносин, до яких вони звернені, і повинні виконуватися ними без винятків і незалежно від їх ставлення до самих норм. Винятки можуть мати місце тоді, коли вони передбачені самим законом;
4) формальна визначеність права, тобто вимоги норм права чітко визначені і офіційно закріплюються державою в певних формах (в формі правових звичаїв, прецедентів, договорів, нормативно-правових актів). Ці форми мають відповідну структуру, приймаються за встановленою процедурою, підлягають однакового тлумачення і застосування. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки;
5) системність права, тобто право являє цілісну систему взаємопов'язаних, взаємоузгоджених і взаємодіючих правових норм, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції і має чітку внутрішню структуру, що включає інститути, підгалузі і галузі права;
6) державна забезпеченість, тобто держава за допомогою компетентних державних органів не тільки встановлює правові норми, а й забезпечує їх надійний захист. Виконання норм права має гарантуватися впевненістю виконавців у тому, що вони справедливі і їх вимогам слід підкорятися, правовою освітою і вихованням населення, встановленням державного нагляду і контролю за дотриманням Конституції і законів. Особливу роль в державний захист права відіграє суд, здійснюючи правосуддя, не обов'язково звертається до застосування державного примусу. Право передбачає можливість застосування примусу до осіб, які не виконують або виконують неправильно вимоги правових норм. Підстави, види і міра державного примусу, як і порядок його застосування, строго регламентовані нормами права. Отже, державний примус виступає як гарантія, передбачена правовими нормами на випадок можливого порушення встановлених правил;
7) регулятивний характер права, тобто право виступає регулятором суспільних відносин, впливає на поведінку і свідомовольову діяльність суб'єктів права;
Загальноправових принципи права характерні для права в цілому, визначають його характер і ознаки, розвиток і формування національної правової системи. Вони діють у всіх галузях права і до них відносяться:
2) принцип демократизму - означає закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади і управління державними справами, у створенні та вдосконаленні законодавства;
4) принцип свободи - означає можливість вибору певного варіанту поведінки для окремої людини, державних органів і посадових осіб;
6) принцип взаємної відповідальності держави і особистості - значить, що вони пов'язані взаємними правами та обов'язками. І тому не тільки особа, відповідальна перед державою, а й держава відповідає перед громадянами за здійснення своєї діяльності (прийняття законів, забезпечення гідного рівня життя людини); 7) принцип законності - значить однакове розуміння і суворе дотримання і виконання законів і підзаконних нормативно-правових актів усіма суб'єктами суспільних відносин, верховенство закону в системі нормативно-правових актів, неприпустимість зворотної сили законів, відповідальність за провину громадян і посадових осіб.
Галузеві принципи права притаманні конкретної галузі права, які, нарівні з методом і предметом правового регулювання, що сприяють індивідуалізації цієї галузі. Наприклад, принцип рівності сторін у майнових відносинах - у цивільному праві; принцип забезпечення свободи праці - в трудовому праві; принцип індивідуалізації покарання - кримінальне право та ін.
Міжгалузеві принципи права притаманні кільком спорідненим галузям права. Наприклад, принципи гласності, змагальності сторін і незалежності судочинства - до Кримінально і цівільнопроцесуальному праві; принципи матеріальної відповідальності - в цивільному і трудовому праві та ін.
Принципи інститутів права діють в межах однорідних суспільних відносин, які регулюються нормами певного інституту права і виступають конкретизуючи елементом системи загальних принципів права. Наприклад, принцип несприйняття подвійного громадянства - інститут громадянства в конституційному праві; принцип добровільності цивільно-правових угод - інститут цивільно-правових угод у цивільному праві і т.
До основних принципів права також відносяться також правові аксіоми і правові презумпції.
Правові аксіоми - це такі положення, які сприймаються без доведення, тому що не підлягають сумніву. Наприклад, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності; закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи тощо.
Правові презумпції - це певні припущення, що слід довести. Наприклад, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буду доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду тощо.