2.2 Особливості комунікативної сторони спілкування
Говорячи про інформаційну сторону спілкування, ми, перш за все, маємо на увазі, обмін різними знаннями, уявленнями, почуттями, установками.
Потреба в нових враженнях є однією з найважливіших людських потреб. Інформаційний голод, духовну спрагу, ми зазвичай втамовує за допомогою інших людей.
Це підтвердилося в ході психологічних експериментів Якова Коломенського. Коли школярі різного віку вибирали собі партнерів для різних видів діяльності.
У дослідженні з'ясувалося, що найбільш популярні і займають більш сприятливе положення в групі людей, як правило, частіше висловлюються, мають велику інформованість. Цікава людина - це дійсно, перш за все, джерело нової інформації, але не будь-який, а нової для слухача. Це означає, що необхідно ввести відмінність двох понять інформованість і інформативність.
Інформованість - це запас знань наявних у людини. А інформативність - це очікувана здатність особистості служити джерелом інформації для іншої людини.
Жага пізнання, як і бажання спілкуватись, передбачає двосторонню спільну діяльність. Однак обмін інформацією - це занадто просте, вузьке розуміння процесу комунікації. В цьому випадку процес комунікації і обміну інформацією - це одне і те ж.
Спілкування не можна розглядати як просте відправлення інформації або її прийом, ще й тому, що кожен співрозмовник прагнути «завоювати» увагу, проявити активність, вплинути на іншого.
Інформація може бути двох типів: спонукальна і констатуюча.
Спонукальна інформація проявляється у формі наказу, ради або прохання. Вона покликана стимулювати якийсь дію.
Констатуюча інформація проявляється у формі повідомлення, і не передбачає безпосередньо зміни поведінки.
Для того щоб обмін інформацією відбувся, співрозмовники повинні розуміти один одного, і говорити на одній мові.
Під час розмови кожен учасник по черзі є те що говорять - віддають інформацію, то слухачем - приймають її. Людина, що передає інформацію, називається комунікатор, а той, хто інформацію приймає, реципієнт. Так організується діалогове спілкування.
Отже, відзначимо, характеристики людської комунікації по Г.М. Андрєєвої [7 стор. 84-86]:
1. У комунікативному процесі відбувається не просто рух інформації, а активний обмін нею, при якому особливу роль відіграє значущість того чи іншого повідомлення. А це можливо тоді, коли інформація не просто прийнята, але й осмислена. Це призводить до налагодження спільної діяльності.
2. Обмін інформацією обов'язково припускає психологічний вплив на партнера з метою зміни його поведінки. Ефективність комунікації вимірюється саме тим, наскільки вдалося це вплив.
Можна виділити три позиції комунікатора під час комунікативного процесу:
1. Відкриту - комунікатор відкрито викладає свою точку зору.
2. Відсторонення - комунікатор тримається підкреслено нейтрально.
3. Закриту - комунікатор замовчує про свою точку зору.
Передача інформації здійснюється двома способами: словами і жестами - так виділяють вербальну і невербальну комунікацію.
Мова - це вербальна комунікація, тобто процес спілкування за допомогою мови. Засобом вербальної комунікації є слова. Мова виконує дві функції:
2. Комунікативну - мова є засобом спілкування і передачі інформації.
Мова буває письмова та усна. Усне мовлення ділиться на монологічну (монолог людини), і діалогічну (діалог з іншою людиною). Найбільш різновидів є діалог. Коли два або більше людини обмінюються інформацією. І то, як, вони обмінюються інформацією, які прийоми використовують для підтримки інтересу і уваги, і є зовнішніми особливостями спілкування людини, проявом його комунікативних здібностей.
Письмова мова з'явилася в історії людства багато пізніше усній. Вона виникла в результаті необхідності і потреби спілкування між людьми знаходяться далеко один від одного і розділені простором і часом.
Уміння точно виражати свої думки, вміння слухати - складова частина комунікативної боку спілкування. Невміле вираження своїх думок призводить до неправильного тлумачення сказаного. До двох основних методів слухання відносяться нерефлексівное і рефлексивне слухання.
Нерефлексивне слухання передбачає мінімальне втручання в мову співрозмовника при максимальному зосередженні на ній. Отже, треба навчитися уважно мовчати, демонструючи розуміння, доброзичливість і підтримку. Такий прийом полегшує для мовця процес самовираження і допомагає слухачам краще розуміти сенс висловлювання.
Чотири прийому рефлексивного слухання:
1. З'ясування, тобто уточнення інформації.
2. Відображення почуттів, тобто емоційна реакція, прояв почуттів.
3. Резюмування, тобто вислів, підсумовують думки і почуття мовця.
4. Перефразовування, тобто формулювання тієї ж думки інакше.
Такі способи слухання допомагають людині висловлюватися адаптуватися в даній ситуації і отримати необхідні емоції і так само досягти поставленої мети - донести інформацію до слухача.
Так само важливою формою спілкування є невербальна комунікація. Засобами невербальної комунікації є жести, міміка, інтонація, паузи, поза, сміх, сльози і т.д. які утворюють знакову систему, доповнює, а іноді і посилює і замінює слова.
Іноді, невербальними засобами спілкування можна висловити більше і зрозуміліше, ніж вербальними.
Професійні психологи можуть виділити за невербальними рухам м'язів, пластики і міміки бреше людина чи ні. А може він щось приховує?
Відповідність використовуваних засобів невербальної комунікації цілям і змісту словесної передачі інформації є одним з елементів культури спілкування.
А.С. Макаренко підкреслював, що педагог одне і те ж слово повинен уміти вимовляти з безліччю різних інтонацій, вкладаючи в нього значення те наказу, то прохання, то ради. Невербальна комунікація так само необхідна, як і вербальна. [17]
Ми розглянули основні особливості комунікативної боку спілкування і з'ясували, що без уміння правильно передати інформацію для слухача неможливий процес спілкування і міжособистісного взаємодії. Для цього необхідно не тільки навчитися правильно висловлювати свої думки, враховуючи особистість слухача, його особливості та потреби, а й вміти слухати людину, яка намагається донести до нас певну інформацію.
І, безумовно, саме в підлітковому віці, коли на перший план виходить міжособистісне взаємодія і спілкування, коли сильні такі поняття як любов і дружба, підлітку необхідно знати і вміти спілкуватися, тим самим формую поняття про себе в колі своїх знайомих і друзів.
Інформація про роботу «Гра, як засіб формування комунікативних здібностей»
дію в системі свідомої діяльності, яке завдяки наявності повного комплексу якостей стало однією з умов виконання діяльності. [6, c. 185] 1.6 Умовно-мовні вправи як засіб формування навичок говоріння Різниться безліч видів умовно-мовленнєвих вправ (уру), які класифікуються за складом, за настановами і за способом виконання. Оскільки для.
заздалегідь заготовленим підсумком. Урок-діалог пропонує завдання або мають ряд рішень, або не мають рішень в принципі. Позитивна характеристика використання діалогів на уроках для формування устноречевого умінь і комунікативної грамотності учнів: 1) Учні говорять переважну частину уроку. Учитель лише направляє і моделює різні форми мовленнєвої взаємодії. Всі учні.
Музичне виховання в дитячому садку »і програма В.Девятовой« Звук - чарівник », які пропонують різноманітні напрямки в реалізації музичного виховання. Мета програми: розвиток комунікативних здібностей дошкільнят засобом музикотерапії. Стратегічною лінією програми є вибудовування нового типу відносин: - з самим собою; - з оточуючими; - розширення способів.
широке застосування народних рухливих ігор і забезпечує їх збереження і передачу з покоління в покоління. [15] 2.2 Особливості застосування народних ігор для формування навичок спілкування дітей старшого дошкільного віку Ідеї наукового вивчення народних ігор та їх практичного застосування в вихованні отримали обгрунтування в працях В.Г. Бєлінського. Н.А. Добролюбова. Н.Г. Чернишевського та ін.