інтелект, інтелектуальний акт, спморегуляція, активність, механізм інтелекту
Будь-інтелектуальний акт передбачає активність суб'єкта і наявність саморегуляції при його виконанні. Його основою є саме розумова активність, в той час як саморегуляція лише забезпечує необхідний для вирішення завдання рівень активності. При цьому активність і саморегуляція є базовими факторами інтелектуальної продуктив-ності, і додає до них ще і працездатність.
Інтелект більше, ніж будь-яке інше поняття, виявився об'єктом суперечок і критики. Уже при спробі дати визначення інтелекту вчені-психологи стикаються зі значними труднощами. У 1921 році журнал «Психологія навчання» організував дискусію, в якій взяли участь найбільші американські психологи. Кожного з них попросили дати визначення інтелекту і назвати спосіб, яким інтелект можна було б найкраще виміряти. Як кращого способу вимірювання майже всі вчені назвали тестування, тоді як їх визначення інтелекту виявилися парадоксально суперечливими. Дуже вдалу метафору в зв'язку з цим привів Дружинін В.Н. в своїй книзі: Діагностика загальних здібностей. Він пише: «Термін« інтелект », крім свого наукового значення (яке у кожного теоретика своє), як старий крейсер черепашками, обріс нескінченним кількістю-ством звичайних і популяризаторську тлумачень».
Коли говорять про інтелект як деякої здатності, то багато вчених в першу чергу спираються на його адаптационное значення для людини і вищих тварин. Так, наприклад, Штерн В. вважав, що інтелект - це є деяка загальна здатність пристосування до нових життєвих усло-виям.
Але в цілому розвинений інтелект, по Піаже Ж. проявляється в універсальній адаптивності, в досягненні «рівноваги» індивіда із середовищем.
Будь-інтелектуальний акт передбачає активність суб'єкта і наявність саморегуляції при його виконанні. На думку Акімової М. К. основою інтелекту є саме розумова активність, в той час як саморегуляція лише забезпечує необхідний для вирішення завдання рівень активності. До цієї точки зору примикає Голубєва Е.А, що визначає, що активність і саморегуляція є базовими факторами інтелектуальної продуктив-ності, і додає до них ще і працездатність.
Таким чином, можна дати первинне визначення інтелекту як деякої здатності, що визначає загальну успішність адаптації людини до нових умов. Ме-ханізм інтелекту проявляється у вирішенні завдання у внутрішньому плані дей-наслідком ( «в умі») при домінуванні ролі свідомості над несвідомим. Одна-ко подібне визначення настільки ж спірне, як і всі інші.
Томпсон Дж. Вважає, що інтелект є лише абстрактне поня-буття, яке спрощує і підсумовує ряд поведінкових характеристик.
Вчені розробили перші тести інтелекту (наприклад, Біне, Симон, 1905), розглядали це властивість більш широко. На їхню думку, людина володіє інтелектом - це той, хто «правильно судить, розуміє і розмірковує» і «хто, завдяки своєму здоровому глузду» і «ініціативності» може «пристосовуватися до обставин життя».
Цю точку зору поділяв і Векслер - він вважав, що «інтелект - це глобальна здатність розумно діяти, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами».
Відсутність однозначності у визначеннях інтелекту пов'язано з різноманіттям його проявів. Проте всім їм притаманне те спільне, що дозволяє відрізняти їх від інших особливостей поведінки, а саме активізація в будь-якому інтелектуальному акті мислення, пам'яті, уяви - всіх тих психічних функцій, які забезпечують пізнання навколишнього світу.
Відповідно деякі вчені під інтелектом як об'єктом вимірювання мають на увазі ті прояви індивідуальності людини, які мають відношення до його пізнавальним властивостям і особливостям. Цей підхід має давні традиції. Однак, розуміючи інтелект як здатність до навчання, його тим самим прив'язують до завдань тільки одного виду діяльності. Крім того, є й інші причини не дають змоги прийняти це визначення інтелекту.
Дійсно, у багатьох роботах показано, що дан-ні, отримані за допомогою тестів інтелекту, значимо корелюють з успішністю навчання (коефіцієнт кор-реляції дорівнює приблизно 0,50, причому залежність вища в початкових класах школи, а потім дещо знижується). Але оцінки успішності відображають не про-процес навчання, а його результат, самі ж кореляції пояснюються тим, що більшість тестів інтелекту через міряє «наскільки притаманні індивіду інтелектуальні навички, якими оволодівають в школі». Але ні тести інтелекту, ні шкільні оцінки не дають можливості передбачити, як людина буде справлятися з багатьма життєвими ситуаціями.
Психологи досі сперечаються про його природі. В даний час існує безліч теорій інтелекту. Одна зі спроб упорядкувати інформацію, накопичену в області експериментально-психологічних теорій і досліджень інтелекту, належить М.А. Холодної. Нею були виділені вісім основних підходів, для кожного з яких характерна певна концептуальна лінія в трактуванні природи інтелекту:
Соціокультурний - інтелект розглядається як результат процесу соціалізації та впливу культури в цілому (Брунер Дж .; Коул М. і Скрібнер С .; Леві-Брюль Л .; Лурія А.Р .; Виготський Л.С. та ін.).
Генетичний - інтелект визначається як наслідок ускладнюється адаптації до вимог навколишнього середовища в природних умовах взаємодії людини з навколишнім світом (Чарлсворза У.Р .; Піаже Ж.).
Процесуально-діяльнісний - інтелект розглядається як особлива форма людської діяльності (Рубінштейн С.Л .; Брушлинский А.В .; Венгер Л.А .; Тализіна Н.Ф. .; Тихомиров О.К. .; Абульханова-Славська К.А. та ін.).
Освітній - інтелект як продукт цілеспрямованого навчання (Стаатс А .; Фішер К .; Фейерштейн Р .; Менчинская Н.А .; Калмикова З.И .; Берулава Г.А. та ін.).
Інформаційний - інтелект визначається як сукупність елементарних процесів переробки інформації (Айзенк Г .; Хант Е .; Стернберг Р. і ін.).
Феноменологічний - інтелект як особлива форма змісту свідомості (Келер В .; Дункер К .; Мейли Р. Вертгеймер М .; Глезер Р .; Кемпіон Дж. Та ін.).
Структурно-рівневий - інтелект як система різнорівневих пізнавальних процесів (Ананьєв Б.Г .; Степанова Є.І. .; Величковський Б.М. та ін.).
Регулюючий - інтелект як форма саморегуляції психічної активності (Терстоуна Л.Л. та ін.)
Але і цю схему можна згорнути і провести ще більш загальну класифікацію існуючих на даний момент підходів до проблеми інтелекту, це дозволяє виявити кілька кардинально різних напрямків. Так Айзенк Г. виділяє 3 базових концепції:
Інтелект як біологічних феномен;
Інтелект як соціокультурний феномен;
А Дружинін додає четвертий підхід, що виходить за рамки чисто-наукового, але без якого характеристика даного поняття не буде повною, - це звичайні характеристики інтелекту.
Основоположником психофізіологічного підходу до проблеми інтелекту був Гальтон Ф. який використовував для вимірювання інтелекту сенсорні показники (час реакції, сенсорне розрізнення і т.п.). Пізніші дослідження англійського психолога Барта (1940, 1966) ще більше зміцнили цю теорію. У його даних практично неможливо побачити впливав-ня середовища на інтелект.
Важливо зауважити, що досить силь-ним союзником концепції спадковості інтелекту в усі часи був здоровий глузд, бо повсякденні життєві наб-люденія вчили, що «яблуко від яблуні недалеко падає».
У своїй сучасній формулюванні теорія наследст-кої детермінації інтелекту стверджує, що при-мірно 80% варіацій в кількісних показниках спо-здібностей (IQ) слід віднести за рахунок генетичних раз-лічій між людьми. Висловлюються і більш помірні погляди, СОГ-ласно яким впливом спадковості пояснюється від 25% до 65% індивідуальних відмінності в інтелекті.
Існує три типи досліджень, що дозволяють зробити висновки про вплив спадковості на Інтел-лект, в тому вигляді, як він вимірюється тестами: 1) изуче-ня залежності оцінок інтелекту рідних і прийомних дітей від рівня інтелектуального розвитку батьків (усиновлювачів); 2) вивчення внутрипарного подібності за показниками інтелекту у генетично ідентичних монозиготних (МЗ) і дизиготних (ДЗ) близнюків, гено-типи яких розрізняються, як у звичайних братів і се-стер; 3) вивчення ступеня інтелектуального подібності осіб з ідентичним генотипом, але виховувалися по-ворожнечу (так званий метод розлучених МОЗ близнят-цов).
В даний час найбільш видатним послідовником теорії біологічного інтелекту на Заході є Г.Айзенк. У своїх роботах, зокрема в, він наводить вагомі аргументи на користь цієї концепції.
Однак в літературі є так само і безліч спростувань біологічної детермінованості інтелекту.
Соціокультурна концепція розглядає інтелект як здатність індивідуума до адаптації: «Інтелект - це те, що забезпечує ефек-ність адаптації, поведінки в складному середовищі». Визначення інтелекту через пристосувальну діяльність знаходить все більше прихильників. Для Піаже Ж. як уже говорилося вище, сутність інтелекту виступає в струк-турірованіі відносин між середовищем і організмом, а його розвиток проявляється в більш адекватної адаптації. Вернон зазначає, що інтелект відповідає загальному рівню складності і гнучкості в схемах поведе-ня особистості, послідовно сформувалися в ті-чення її життя.
Очевидно, неможливо визначити інтелект поза мно-гообразних форм взаємодії індивіда з навколишнім-щей середовищем. З позицій радянської психології це взаємо-модействие розглядається як активне, дієве, а не просто пристосування, адаптація. «Поняття тако-го роду, як інтелект, розкривається лише в плані кон-ретних дієвих взаємовідносин індивіда з окру-лишнього дійсністю». Таке розуміння інтелекту дозволяє розглядає-вати його як процес, а не результат, який виступає у вигляді здатності до навчання, здатності до абстрактного мислення і т.д. Однак такий підхід до розуміння інтелекту неспроможний, оскільки він об'єднує похідні від абсолютно між собою не пов'язаних компонен-тів - IQ, особистості, мотивації та ін. Що призводить до ненауковому розмиття кордонів поняття інтелекту. Наслідком такого підходу, на думку Айзенка, виявляться нескінченні дискусії на тему того, який з параметрів можна вважати найбільш репрезентативним.
С.І. Ожегов у своєму тлумачному словнику російської мови визначає слово »інтелект«, як розумова здатність, розумовий початок у людини. Так, або приблизно так, тлумачать це поняття і інші тлумачні словники. Зокрема, в словнику іноземних слів за редакцією І.В. Лехина і проф. Ф.І. Петрова - інтелект (лат. Intellects) означає розум, розум, розум, розумова здатність людини. (З чого випливає, що слова: розум, розум, розум, і, як я вважаю, свідомість - це слова синоніми означають інтелект в російській звучанні). Загалом, все словники сходяться в одному: інтелект це розумова здатність людини. Це та сама здатність, яка не тільки відрізняє людину від тварин, але і розрізняє людей за інтелектуальним ознакою.