Імунологічна толерантність - явле-ня, протилежне імунної відповіді і імунологічної пам'яті. Проявляється вона відсутністю специфічного продуктивного імунної відповіді організму на антиген в зв'язку з нездатністю його розпізнавання.
Імунологічна толерантність передбачає початкову ареактивность імунокомпетентних клітин до певного антигену.
Відкриттю імунологічної толеран-тності передували роботи Р. Оуена (1945), який обстежив разнояйцових ті-лять-близнюків. Вчений встановив, що такі тварини в ембріональному періоді обмени-ються через плаценту кров'яними паростками і після народження володіють одночасно двома типами еритроцитів - своїми і чу-жімі. Наявність чужорідних еритроцитів не викликало імунну реакцію і не приводило до внутрішньосудинного гемолізу. Явище було названо еритроцитарної мозаїкою. Однак Оуен не зміг дати йому пояснення.
Власне феномен імунологічної то-лерантності був відкритий в 1953 р незалежно чеським вченим М. Гашеком і групою англійська-ських дослідників на чолі з П. Медаваром. Гашек в дослідах на курячих ембріонах, а Медавар - на новонароджених мишенят показу-ли, що організм стає нечутливим до антигену при його введенні в ембріональному або ранньому постнатальному періоді.
Імунологічну толерантність викли-ють антигени, які отримали назву толерогена. Ними можуть бути практично всі речовини, однак найбільшою толерогенниє мають полісахариди.
Імунологічна толерантність бував-ет вродженої та набутої. Прикладом вродженої толерантності є отсутс-твие реакції імунної системи на свої власні антигени. Придбану толі-рантность можна створити, вводячи в організм речовини, що пригнічують імунітет (імунодепресанти), або ж шляхом введення антигену в ембріональному періоді або в перші дні після народження індивідуума. Придбана толерантність може бути активною і пасив-ний. Активна толерантність створюється пу-тем введення в організм толерогена, який формує специфічну толерантність. Пасивну толерантність можна викликати ве-ществами, що гальмують біосинтетичну або проліферативну активність імунокомпетентних клітин (антилімфоцитарними сироватка, цитостатики та ін.).
Імунологічна толерантність відрізняє-ся специфічністю - вона спрямована до строго певних антигенів. За ступенем рас-рення розрізняють поливалентную і розщеплену толерантність. Полівалентнаятолерантность виникає одночасно на всі антигенні детермінанти, що входять в со-ставши конкретного антигену. Для розщепленої, або моновалентною, толерантності характер-на виборча несприйнятливість якихось окремих антигенних детермінант.
Ступінь прояви імунологічної толі-рантності істотно залежить від ряду властивостей макроорганізму і толерогена. Так, на прояв толерантності впливає вік і стан імунореактивності організму. Іммунологіческуютолерантность легше індукувати в ембріо- ному періоді розвитку і в перші дні після народження, найкраще вона проявляється у жи-Вотня зі зниженою Иммунореактивность і з певним генотипом.
Найбільшою толерогенниє мають найменш чужорідні по відношенню до організму антигени, маю-щие малу молекулярну масу і високу гомогенність. Найлегше формується то-лерантность на тімуснезавісімих антигени, наприклад, бактеріальні полісахариди.
Важливе значення в індукції іммунол-ня толерантності мають доза анти-гена і тривалість його впливу. Розрізняють високодозову і низькодозового толерантність. Високодозову толерантність викликають введенням великих кількостей ви-сококонцентрірованного антигену. При цьому спостерігається пряма залежність між до-зой речовини і виробленим їм ефек-том. Низькодозового толерантність, навпаки, викликається дуже малою кількістю ви-сокогомогенного молекулярного антигену. Співвідношення «доза-ефект» в цьому випадку має зворотну залежність.
В експерименті толерантність виникає че-рез кілька днів, а іноді годин після вве-дення толерогена і, як правило, проявляється протягом всього часу, поки він циркулює в організмі. Ефект слабшає або припи-ється з видаленням з організму толерогена. Зазвичай імунологічна толерантність на-блюдается нетривалий термін - всього кілька днів. Для її пролонгування необ-ходимо повторні ін'єкції препарату.
Механізми толерантності різноманітні і до кінця не розшифровані. Відомо, що її основу складають нормальні процеси регуляції імунної системи. Виділяють три найбільш ймовірні причини розвитку имму-технологічного толерантності:
1. Елімінація з організму антигенспецифических клонів лімфоцитів.
Блокада біологічної активності імунокомпетентних клітин.
Швидка нейтралізація антигену анти-тілами.
Елімінації, або делеції піддають-ся, як правило, клони аутореактівних Т- і В-лімфоцитів на ранніх стадіях їх онтоге-неза. Активація антігенспеціфіческую ре-рецепторами (TCR або BCR) незрілого лімфоцит-та індукує в ньому апоптоз. Цей феномен, що забезпечує в організмі ареактивность до аутоантигенам, отримав назву централь-ної толерантності.
Основна роль в блокаді біологічної ак-тивності імунокомпетентних клітин прина-длежіт иммуноцитокинов. Впливаючи на відповід-ветствующие рецептори, вони здатні викликати ряд «негативних» ефектів. Наприклад, проли-ферацію Т- і В-лімфоцитів активно гальм-зит β-ТФР. Диференціювання ТО-хелпери в Т1 можна заблокувати за допомогою ІЛ-4, -13, а в Т2-хелперів - γ-ІФН. Біологічна активність макрофагів відзначено зниження продуктами Т2-хелперів (ІЛ-4, -10, -13, β-ТФР і ін.).
Біосинтез в В-лімфоцит і його перетворений-ня в плазмоціт пригнічується IgG. Швидка інактивація молекул антигену антитілами запобігає їх зв'язування з рецепторами імунокомпетентних клітин - Елімінується-ється специфічний активує фактор.
Можливий адаптивний перенесення іммунол-ня толерантності інтактних живіт-ному шляхом введення йому іммунокомпетент-них клітин, взятих від донора. Толерантність можна також штучно скасувати. Для цього необхідно активувати імунну систему ад'ювантамі, інтерлейкіну або переключити спрямованість її реакції їм-мунізаціей модифікованими антиген-нами. Інший шлях - видалити з організму толерогена, зробивши ін'єкцію специфічних антитіл або провівши іммуносорбціі.
Феномен імунологічної толерантнос-ти має велике практичне значення. Він використовується для вирішення багатьох важливих проблем медицини, таких як пересадка ор-ганів і тканин, придушення аутоімунних реакцій, лікування алергій та інших патолого-ня станів, пов'язаних з агрессив-ним поведінкою імунної системи.
Трансплантологія - область біології і медицини, що вивчає проблеми трансплантації, що розробляє методи консервування органів і тканин, створення і застосування штучних органів.
Участь імунної системи у відторгненні чужорідної тканини вперше були проведені П. Медаваром в 1945 р Ці перші спостереження з'явилися відправною точкою для формування експериментально практичного спрямування досліджень - трансплантаційної імунології.
Основні закономірності відторгнення чужорідної тканини були виявлені при трансплантації шкірних клаптів між інбредних лініями мишей. При первинній пересадці аллотрансплантата в перве два дня встановлюється загальний кровообіг між трансплантатом і реципієнтом, краю пересадженої шкіри зростаються з шкірою господаря. Зовні протягом 4 - 5 днів трансплантат здається прижився. Однак саме в цей зовні благополучний період формуються ефекторні механізми відторгнення. До 6 -7 дня спостерігається набряклість трансплантата, припиняється його кровопостачання, розвиваються геморагії. У зоні локалізації трансплантата скупчуються клітини запальної реакції, серед яких домінують лімфоцити. Починається процес деструкції трансплантата. До 10 - 11 дня трансплантат гине, а його пересадка на вихідного донора не приводить до відновлення життєздатності.
При повторній пересадці трансплантата від того ж донора реакція відторгнення розвивається приблизно в два рази швидше - за 6 - 8 днів.
Основними провокуючими відторгнення факторами є молекули (антигени) МНС.
Однак за умови повної ідентичності по МНС між донором трансплантата і реципієнтом, але відмінності за іншими антигенами (так званим мінорним антигенів гістосумісності) реакція все - таки розвивається, хоча носить хронічний характер.
Крім того, у відторгненні беруть участь Т - клітини, і основними ефекторами є цитотоксичні СD8 Т - клітини і CD 4 Т- клітини запалення. Останні залучають в зону відторгнення трансплантата клітини запалення і в першу чергу макрофаги. Розпізнавання трансплантаційних антигенів відбувається або безпосередньо на клітинах трансплантата, або в найближчій (регіональної) лімфоїдної тканини, куди надходить відривається від клітинної поверхні антиген.
Особливе місце у відторгненні трансплантата відіграють антитіла, які з тих чи інших причин предсуществуют в організмі реципієнта. Такі антитіла, взаємодіючи з антигенами ендотелію судин, які пронизують трансплантат, ініціюють систему комплементу і каскад реакцій, що призводять до закупорки судин.
Практичний успіх трансплантації залежить від правильного підбору пар донор - реципієнт за антигенами гістосумісності, ефективного застосування імуносупресивних препаратів, успішної професійної роботи хірурга.
Серодиагностика - розпізнавання етіологічної суті захворювань (бактеріальних, грибкових, вірусних і паразитарних переважно) за допомогою виявлення антитіл в сироватці крові (звідси і походить термін «серодиагностика»). На практиці найчастіше використовуються реакція зв'язування комплементу (РСК), реакція аглютинації (РА), реакція гемаглютинації (РГА), реакції преципітації (РП) і бактеріолізу. Експрес-діагностика - це швидке виявлення мікроорганізмів або їх антигенів в матеріалі від хворого.
Методичні вказівки
Застосування реакції аглютинації в серодіагностики.
РА з метою серодиагностики черевного тифу (реакція Відаля).