Протягом XIX ст. аж до національно-державним-ного визначення Білорусі на початку XX ст. (Поряд з ідеями вос-становлення державної незалежності Речі Посполитої), широкого поширення набуло в суспільно-політич-кою думки протягом, яка вважала, що Білорусь ні історично, ні культурно не може бути в складі Польщі. Представники цієї течії виходили з тієї точки зору, що Білорусь становить західну частину Росії, а білоруси органічно входять в єдиний російський народ. На основі цього робився висновок, що Білорусь не
є країною з особливою національною культурою, а тому не може мати і своєї державності. Дана точка зору отримала назву западнорусізма. Представники западнорусіз-ма головне завдання вбачали у відродженні в Білорусі прийшла в забуття старої російської культури.
Передумови западнорусізма сформувалися в першій по-Ловін XVIII в. До цього часу ідеологічна межконфессіо-нальная полеміка кінця XVI - першої пол. XVII ст. відійшла в минуле і в Білорусі вже панували уніатська і катол-чна церкви з насадженням польської культури. У 1697 р коро-Левскі указом заборонялося використовувати в державних справах мову, на якому писали Єфросинія Полоцька, Кирило Туровський, Климент Смолятич, Франциск Скорина, Симон Буд-ний, Василь Тяпинський, Симеон Полоцький.
Старобілоруська мова стає тільки мужицьким, «хлоп-ським», залишається він у ряді уніатських церков. Дослідник це-го питання історик П. Чебодько писав, що вчителі уніатських шкіл вимагали, щоб діти не тільки в школі, але і поза її разг-варівалі виключно польською мовою, а також, щоб вони переконували і батьків робити те ж саме [10 .С.576].
Але в уніатської церкви як охоронниці білоруської ста-Ріни в результаті рішень Замойського собору 1720 р намічається розкол. Багато ієрархії не погодилися з постановою со-бору про знищення цілого ряду специфічно уніатських осо-бенностей в області літургії та обрядів. Уніатські священики повинні були остаточно порвати зі старою церквою: як і ксьондзи, голити бороди, носити сутани замість ряс, прибрати в церк-вях іконостаси, завести органи і т.д.
Це змусило частину уніатів шукати підтримки у Російської православної церкви.
Філософська думка Білорусі періоду Російської імперії
навчатимуться діти простого народу, а не шляхти. У 1791 р такі школи були відкриті в Орші, Мстиславле, Кописі, Черікове, Чаусах, а в 1794 р - в Вітебську.
У 60-х роках ідеї западнорусізма пропагував Ксенія-фонт говоріння (1821-1871) в редагованому ним «Віснику Юго-Западной России», потім - в «Віснику Западной России». К. Говорскій народився на Витебщине, закінчив Полоцьку уніат-ську і Петербурзьку духовну семінарії, кандидат богослов-вия. Викладав в Полоцької семінарії загальну історію, археологію, церковне красномовство, єврейську мову, креслення і малювання. Вивчав і добре знав історію білоруського краю.
Редакція «Вісника» бачила головне завдання журналу в боротьбі з нігілізмом, сепаратизмом, який прагнув порушити тижні-ність Росії, і проголошувала необхідність боротьби за єдину російську народність. «Вісник» складався з чотирьох розділів, два з яких присвячувалися історії Білорусі та України. Це переважно-ного стосувалося їх православно-християнської історії.
Третій розділ відбивав події суспільно-політичного життя, а четвертий представляв свого роду літературне при-ложение, де друкувалися художні твори в ідей-ном руслі журналу.
Слід зазначити, що на початку 60-х рр. XIX ст. незважаючи на проведену царським урядом «русифікаторську» полі-тику, народна освіта в Білорусі знаходилося в «польських руках». Один з найвпливовіших критиків ідеології західно-русизму А. Цвікевіч зауважує, що економіка, культура та адміні-ністрація в цей час перебували в руках польської інтелігенції, все управлялося нею. У цьому сенсі відмінність між-
ду Білоруссю і, наприклад, Люблінської або Ломжинський губер-нями Польщі було дуже несуттєвим. Відмінність була толь-ко в народних масах, які тут залишалися білоруськими, а там - польськими [9.С.44].
Помітною фігурою в западнорусізме в 60-х рр. XIX ст. стано-вится М. Кояловіч (1828-1891). Після повстання 1863 р в Польщі, Білорусі та Литві М. Кояловіч займається історією Білорусі. У «Читаннях з історії Західної Росії» він фіксує той історія-ний факт, що в Західній Русі (Білорусі) з'явилися люди (І. Данилович, Т. Нарбут, І. Ярошевич), що виступають за государ-ственную самостійність Білорусі, але на основі польської ци-вилизации. Він приходить до висновку, що політична незалежність Західної Росії неможлива. І ще більше вона неможлива на ос-нове польської цивілізації. В цьому випадку самостійність скінчилася б тим же, чим закінчувалася перш, наприклад, в XVI сто-річчі, коли Литва зливалася з Польщею.
М. Кояловіч зазначає, що Польща щодо Білорусі завжди вела подвійну політику. Білорусь потрібна була їй тільки для того, щоб вона не дісталася Росії. Про самостійність же не було й мови.
Що стосується російської культури, то в ній історик не бачить загрози для білоруса, оскільки «якщо хто з білорусів Перені-томить російську освіту і мову, він не перетворюється по-засобом цього у ворога свого племені, з якого вийшов, а ставши поляком, він обов'язково негативно ставиться до свого племені »[6.С.10- 11].
Разом з тим М. Кояловіч звертав увагу на те, що біло-руси відрізняються як від поляків, так і від великоросів. Так як білоруси ніколи не знали татарського ярма, то це знайшло відображення ци-ня в деяких рисах їхнього життя, наприклад, у вражаючому до-
Філософська думка Білорусі періоду Російської імперії
Берії до людей, в хорошій їх сімейного життя, невисокою пре-злочинності.
М. Кояловіч не підтримував політику царського правитель-ства, що робив ставку в Білорусі на російських чиновників з Центральної Росії. Він вважав, що потрібно підкріплювати і ожив-лять місцевий російський дух. Історик писав: «До сих пір не усвідомили-ни російсько-слов'янські початку життя і ті здібності, які вироблені східною і західною половинами російського наро-да, коли вони були роз'єднані. Від цього російська людина часто ставить в Западной России як основний початок російського життя то, що є не більше як східно-російська або західно-російська осо-сті пізнішого походження. Далі, найчастіше про-сто забувається, що один і той же народ, але розділився на дві половини і прожив довго в своєму поділі, не може не виробити відмінностей, які повинні бути зустрінуті ССІЗ-ходітельно і жити собі, не руйнуючи корінного єдності, поки їм судить жити історія »[6.С.16].
Даючи оцінку Віленського університету, він пише, що його вихованці, які засвоїли польську цивілізацію, пробували самосто-ності, як би з боку, поглянути на свою країну (одні з них несли свій хрест, інші поступово приходили до висновку, що вони - не поляки) . В основу було покладено ідею неза-мости Великого князівства Литовського. Однак незалежність мислилася на основі польської культури.
М. Кояловіч виділяє наступні важливі моменти історія-чеський життя Західної Росії:
1) поділ російського народу на дві половини і спроби Западной России утворити свій державний центр;
2) з'єднання Западной России з Литвою;
3) з'єднання Литовсько-Західно-Руського князівства з Польщею за допомогою чисто зовнішнього союзу;
4) злиття Западной России з Польщею і розпадання рус-сько-польської держави;
5) неправильне пізніше більш розвинуті російсько-польського питання [6.С.52-53].
Таким чином, заслугами западнорусізма були не тільки історичне доказ общєрускіх коренів Білорусі та Росії, а й постановка питання про самостійність Білорусі, самобутності її історії, культури і народу.