В рамках кожної із зазначених складових ми можемо виділити три компонента (рис. 3).
Роль «Я-концепції» в житті особистості. «Я-концепція» грає важливу роль в житті особистості (рис. 4). Це, перш за все, виявляється в наступних її функціях.
Після свого формування «Я-концепція» має статичний і динамічний компоненти. Останній може змінюватися в залежності від окремих успіхів і невдач особистості, результатів його взаємодії з іншими людьми, конкретних ситуацій. Незважаючи на наявність індивідуальних відмінностей в процесі формування «Я-концепції», це утворення закономірно проходить три стадії (табл.1). Таблиця 1. Етапи самосвідомості (формування «Я-концепції»)
Усвідомлення кордонів свого тіла. Здатність до самостійних дій з предметами. Сприйняття себе як активного суб'єкта. Формування займенника «Я»
Період розвитку самооцінки, яка в основному ґрунтується на чужих думках (батьків і вихователів). Уявлення про себе нестійкі і емоційно забарвлені
Складається логічне мислення. На основі зіставлення думок різних людей про себе формується власна думка. Самооцінка стає більш стабільною, важливу роль займають моральні норми
Самооцінка особистості входить до складу тих процесів, які формують самосвідомість людини. При самооцінці людина намагається оцінити свої якості, властивості і можливості. Це здійснюється через самоспостереження, самоаналіз, самозвіт, а також завдяки безперервному порівнянні себе з іншими людьми, з якими людині доводиться перебувати в безпосередньому контакті.
Самооцінка особистості не просте задоволення генетично зумовленого цікавості, настільки властиве нашому далекому предку (за Дарвіном). Рушійним мотивом тут служить мотив самовдосконалення, здорове почуття самолюбства і прагнення до успіху. Самооцінка не тільки дає можливість побачити справжнє «Я», а й пов'язати його зі своїм минулим і майбутнім. Адже, з одного боку, формування самооцінки здійснюється в ранні роки. З іншого боку, самооцінка належить до найбільш стійким характеристикам особистості. Тому вона дозволяє людині розглянути коріння своїх слабких і сильних сторін, переконатися в їх об'єктивності і знаходити більш адекватні моделі своєї поведінки в різних повсякденних ситуаціях. За словами Т. Манна, людина, яка пізнала самого себе, стає іншою людиною.
У структурі самооцінки виділяють два компоненти:
- когнітивний, що відображає все те, що індивід дізнався про себе з різних джерел інформації;
- емоційний, що виражає власне ставлення до різних сторін своєї особистості (рис характеру, поведінки, звичок та ін.).
Американський психолог У. Джеймс (1842 - 1910) запропонував формулу для самооцінки: Рівень домагань - рівень, якого індивід прагне досягти в різних сферах життєдіяльності (кар'єра, статус, добробут і т. П.), Ідеальна мета його майбутніх дій. Успіх -факт досягнення певних результатів, виконання певної програми дій, що відображають рівень домагань. З формули видно, що самооцінку можна підвищити або знижуючи рівень домагань, або підвищуючи результативність своїх дій.
Самооцінка особистості може бути адекватною, завищеною і заниженою. При сильних відхиленнях від адекватної самооцінки особистість може відчувати психологічний дискомфорт і внутрішні конфлікти. Найсумніше те, що, сама людина часто не усвідомлює справжніх причин цих явищ і шукає причини у нестямі.
При явно завищену самооцінку людина:
- набуває комплекс переваги ( «я найправильніший»), або комплекс дворічних дітей ( «я краще за всіх»);
- має ідеалізоване уявлення про себе, про свої здібності і можливості, про свою значущість для справи і для оточуючих людей (намагаючись жити згідно з цим ідеального «Я», часто створює нічим невиправдані тертя з іншими людьми; адже, як говорив Ф. Ларошфуко, немає кращого способу потрапити в життя в халепу, ніж вважати себе кращими за інших);
- ігнорує особисті невдачі заради підтримки свого психологічного комфорту, збереження звичного для себе високого зарозумілості; відштовхує все, що заважає склався уявленню про себе;
- тлумачить свої слабкі сторони як сильні, видаючи звичайні агресивність і впертість за волю і рішучість;
- стає недосяжним для інших, «душевно глухим», втрачає зворотний зв'язок з оточуючими, не прислуховується до чужої думки;
- екстерналій, свій неуспіх пов'язує із зовнішніми факторами, чужими підступами, підступами, обставинами - з чим завгодно, але тільки не з власними помилками;
- до критичної оцінки себе з боку інших ставиться з явною недовірою, відносячи все це до причіпок та заздрощах,
- як правило, ставить перед собою нездійсненні цілі;
- має рівень домагань, що перевищує його реальні можливості;
- легко набуває такі риси, як зарозумілість, зазнайство, прагнення до переваги, грубість, агресивність, жорсткість, нелагідність;
- поводиться підкреслено незалежно, що сприймається оточуючими як зарозумілість і зверхність (звідси -скритое або явне негативне ставлення до нього);
- схильний переслідуванню невротичних і навіть істеричних проявів ( «я більш здібні, розумнішими, практичніше, красивіше, добріше більшості людей, але я самий нещасний і невдачливий»);
- прогнозуємо, має стабільні стандарти своєї поведінки;
- має характерний зовнішній вигляд: пряма постава, високе положення голови, прямий і стійкий погляд, командні нотки в голосі.
При явно занижену самооцінку людина:
- має переважно тривожним, застревающим, педантичним типом акцентуації характеру, що і становить психологічну базу такої самооцінки;
- як правило, невпевнений у собі, сором'язливий, нерішучий, надмірно обережний;
- гостро потребує підтримки і схвалення оточуючих, залежить від них;
- конформен, легко піддається впливу інших людей, необдумано йде у них на поводу;
- страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися, самореалізуватися (іноді - за всяку ціну, що призводить його до нерозбірливості в засобах досягнення своїх цілей), гарячково надолужити згаяне, довести всім і, перш за все самому собі, свою значимість, що він чогось вартий;
- ставить перед собою більш низькі цілі, ніж може досягти;
- нерідко «йде» в свої неприємності і невдачі, перебільшуючи їх роль в своєму житті;
- занадто вимогливий до себе і оточуючих, надмірно самокритичний, що призводить нерідко до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості і навіть жорстокості;
- стає часто занудою, дратує оточуючих дрібницями, викликаючи конфлікти як в родині, так і на роботі;
- має характерний зовнішній вигляд: голова трохи втягнута в плечі, хода нерішуча, як би вкрадлива, при розмові очі часто відводить убік.
Адекватність самооцінки визначається співвідношенням двох протилежних психічних процесів в людині:
- пізнавального, що сприяє адекватності;
- захисного, чинного в напрямку, протилежному дійсності.
Самооцінка пов'язана також з самоповагою. Від себе не втечеш і не сховаєшся, тому кожен з нас повинен бачити себе з боку: хто я такий; чого чекають від мене інші; в чому збігаються і розходяться наші інтереси. Поважають себе люди мають і свою лінію поведінки: вони врівноважені, не агресивні, незалежні.