Принципи трудового права не знайшли легального закріплення в трудовому законодавстві, тому вчені в області трудового права виводять їх із суті норм права. В результаті в літературі зустрічаються різні трактування і різну кількість принципів трудового права.
Формулюючи принципи трудового права, слід враховувати загальновизнані принципи і норми міжнародно-правових документів-стандартів (договорів, актів), Конституцію Республіки Білорусь, Трудовий кодекс РБ і інші норми трудового законодавства.
Відповідно до ст. 8 Конституції і ст. 8 ТК загальновизнані принципи міжнародного права є пріоритетними. Міжнародні стандарти та правові норми - це орієнтири для розвитку трудового законодавства, укладення колективних договорів та угод, оформлення трудових договорів.
У сучасній міжнародній правовій системі права людини в сфері праці регулюються на трьох рівнях: загальносвітовому, міжнародному регіональному, і на рівні двостороннього міждержавного співробітництва.
Принципи трудового права:
- свободи праці та заборони всіх форм примусової чи обов'язкової праці;
- забезпечення державою права на працю, сприяння в забезпеченні зайнятості і в працевлаштуванні;
- рівності можливостей при недопущенні дискримінації в галузі праці та занять;
- забезпечення здорових і безпечних умов праці. Особлива охорона праці жінок, неповнолітніх і осіб із зниженою працездатністю;
- державного нормування робочого часу та забезпечення права на відпочинок;
- забезпечення права на справедливу винагороду за працю у відповідності з трудовим внеском і не нижче державного мінімуму оплати праці;
- сприяння професійному розвитку працівників на виробництві, поєднання праці з навчанням, підвищення кваліфікації;
- єдності і диференціації умов праці;
- встановлення державних гарантій захисту трудових прав працівників;
- забезпечення державного нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства та охороною праці;
- свободи об'єднань, включаючи право створювати професійні спілки та інші представницькі органи працівників для захисту своїх інтересів;
Принцип свободи праці надає кожному працездатному громадянину можливість вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, вибирати рід занять і професію. Громадянин може займатися індивідуальною підприємницькою діяльністю, стати членом виробничого кооперативу тощо На основі принципу свободи праці громадянин має право за власним бажанням укласти трудовий договір з наймачем, вступивши в трудові правовідносини. Таким чином, трудовий договір виступає правовою формою свободи праці. Зазначений принцип доповнюється принципом свободи трудового договору і конкретизується ім. Цей принцип відображає сутність норм трудового права, що регулюють порядок укладення трудового договору, зміни трудового договору, припинення трудового договору.
У РБ примусова праця заборонена ч. 4 ст. 41 Конституції РБ. Дане положення конкретизується в ст. 13 ТК, де примусова праця визначено як робота, необхідна від працівника під загрозою застосування будь-якого насильницького впливу, і визначені 4 можливі форми такого впливу, в тому числі в якості:
- засоби політичного впливу;
- методу використання робочої сили для потреб економічного розвитку;
- засіб підтримання трудової дисципліни;
- засоби покарання за участь у страйку.
Не вважається примусовою і допускається такий недобровільний працю при виконанні обов'язків військової служби, роботи в умовах надзвичайного стану або лиха, роботи на підставі вступив в законну силу вироку суду під наглядом державних органів, відповідальних за дотримання законності при виконанні судових штрафів.
Принцип забезпечення державою права на працю конкретизується і забезпечується нормами ряду інститутів трудового права: зайнятості та працевлаштування, трудового договору, заробітної плати та ін.
Загальна декларація прав людини 1948 р проголосила право кожної людини на захист від безробіття. При наявності ринку праці і в умовах зростання безробіття є ряд можливостей для реалізації права на працю: відмовитися від пошуку роботи взагалі; самостійно займатися пошуком роботи; звернутися в службу зайнятості за сприянням у пошуках роботи. Гарантії держави в реалізації права громадян на працю закріплені в ст. 5 Закону Республіки Білорусь «Про зайнятість населення Республіки Білорусь». Держава надає громадянам РБ: безкоштовну професійну підготовку і перепідготовку, безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні, свободу вибору роду занять і роботи, судовий захист трудових та інших прав у сфері зайнятості. Також гарантії забезпечення права на працю закріплені в ТК.
Таким чином, принцип рівності можливостей при недопущенні дискримінації в галузі праці та занять доповнюється і конкретизується принципом підвищеної державної захисту трудових прав жінок, неповнолітніх і осіб, які потребують підвищеного державну підтримку.
У ст. 43 Конституції РБ відображений галузевий принцип трудового права - принцип забезпечення права на відпочинок. Право на справедливі і сприятливі умови праці, проголошені в Загальній декларації прав людини і громадянина включає в себе: право на відпочинок, дозвілля, розумне обмеження робочого часу та оплачувану періодичну відпочинок, так само як і винагороду за роботу в святкові дні. У преамбулі Статуту МОП вказується на необхідність поліпшення умов праці шляхом регламентації робочого часу, включаючи встановлення максимальної тривалості робочого дня і робочого тижня. У трудовому праві РБ принцип права на відпочинок поєднується з такими його гарантіями як обмеження тривалості робочого часу, надання щоденного і щотижневого відпочинку, вихідних днів під час державних свят та святкових днів, а також трудових відпусток. Робочий час нормується шляхом встановлення норм його тривалості протягом календарного тижня і протягом доби. Нормальною визнається тривалість робочого часу, що дорівнює повній або скороченій його нормі. Повна норма згідно ст. 112 ТК не може перевищувати 40 годин на тиждень. Понаднормові роботи обмежуються, а якщо допускаються, то підлягають підвищену оплату (ст. 69, 119, 120, 121, 122). Види часу відпочинку передбачені трудовим законодавством: перерви протягом робочого дня, вихідні дні, трудові відпустки. Тривалість основного мінімального трудового відпустки не може бути менше 24 календарних днів (ст. 155 ТК).
В Конституції РБ отримав свій відбиток принцип забезпечення справедливої частки винагороди в економічних результатах праці відповідно до її кількості, якістю і громадським значенням, але не нижче рівня, що забезпечує працівникам і їх сім'ям вільне і гідне існування (ст. 42).
Оплата праці повинна проводитися без дискримінації і не нижче встановленого державою мінімального рівня. Правова вимога про справедливій винагороді означає, що кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї. Винагорода повинна забезпечувати, як мінімум, всіх трудящих задовільне існування для них самих та їхніх сімей.
Серед умов праці особлива увага звертається на те, що кожна людина без будь-якої дискримінації має право на рівну оплату за рівну працю. Визнання принципу рівної оплати за рівну працю є одним з основоположних правових засад діяльності МОП, що передбачено в преамбулі її Статуту. Державні гарантії з оплати праці знайшли закріплення в ст. 56 ТК: величина мінімальної заробітної плати, величина тарифної ставки першого розряду, збільшення оплати праці за роботу в умовах, що відрізняються від нормативів, індексація заробітної плати, державний нагляд і контроль за своєчасністю виплат заробітної плати, відповідальність наймачів за порушення умов по оплаті праці.
Кожен має право на користування умови для професійної орієнтації з метою вибрати професію згідно зі своїми особистими здібностями та інтересами. Таким чином, конституційний принцип права на освіту конкретизується таким галузевим принципом трудового права, як принцип сприяння професійному розвитку працівника на виробництві, поєднання праці з навчанням, підвищенням кваліфікації. Принцип знайшов відображення в інститутах зайнятості та працевлаштування, заробітної плати, поєднання роботи з навчанням.
Принцип встановлення державних гарантій захисту трудових прав працівників доповнюється і конкретизується принципом реалізації права на індивідуальні трудові спори. Порядок вирішення індивідуальних трудових спорів врегульовано главою 17 ТК. Держава гарантує працівникам: право звернення у встановлені ст. 242 ТК терміни за вирішенням трудових спорів у КТС або суд; швидкість розгляду трудових спорів, яка забезпечується короткими термінами; безкоштовність розгляду спорів; можливість оскарження рішень по трудових спорах; забезпечення реального виконання рішень з індивідуальних трудових спорів, в тому числі і в примусовому порядку.
Принцип забезпечення державного контролю і нагляду за дотриманням законодавства про працю та охорону праці означає, що захист трудових прав працівників і припинення порушень норм трудового законодавства. Нагляд і контроль в даній області здійснюються спеціально уповноваженими органами і характеризуються такими особливостями: загальність нагляду і контролю, тобто поширення на всіх наймачів, що діють на території РБ; незалежність органів нагляду та контролю при здійсненні ними своїх повноважень; пріоритет трудових прав, життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності; систематичність проведення перевірок діяльності наймачів в сфері трудових відносин та охорони праці; взаємодія наглядово-контрольних органів.
У Загальній декларації прав людини проголошено право на свободу об'єднань, створення профспілок і вступу в них для захисту своїх інтересів (п. 4 ст. 23). Дане право - складова частина одного з основоположних принципів права в сфері праці - свободи об'єднань. Кожна людина має право на свободу асоціацій з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.