Головна | Про нас | Зворотній зв'язок
Розуміння природи і специфічних властивостей політики неминуче передбачає усвідомлення її зв'язків і відносин з іншими сферами об-громадського життя. Відчуваючи вплив економіки, моралі, права, художньої культури, політика і сама надає на них визна-ділене вплив, знаходячи при цьому нові властивості і якості.
Однак і в даний час в політичній науці підприємцями-мається чимало спроб утвердітьодностороннюю залежність полі-тики від інших сфер суспільного життя або даних сфер від політи-ки. При збереженні випадків моралізації політики, затвердження її виключній залежності від права, культури, релігії або еко-номіки все ж в більшості своїй вчені вважають за краще враховувати двоїстий характер її взаємин з іншими областями життя - причинно-наслідковий та функціональний.
Зокрема, причинно-наслідкові зв'язки розкривають сте-пень детермінованості політики (як в цілому, так і її окремих-них сторін і аспектів) економічними, правовими, моральний-ними або іншими факторами. Ці каузальні (від лат. Causa - причи-ну) залежно були помічені ще з часів Аристотеля, який говорив про обумовленість політичних явищ економічно-ми формами життя. Протягом століть подібні ідеї розвивали й інші вчені, наприклад, А. Сміт, який наполягав на відповідності політичних відносин економічному ладу, Т. Гоббс, конст-тірован істотні залежності політики від права, і т.д.
Дійсно, практика дає безліч прикладів того, як зростання економічного рівня життя населення стабілізує політич-кі порядки, як встановлення правової держави по суті ис-ключает радикальні форми політичного протесту і т.д. Однак, як уже говорилося, нерідко такі зв'язки абсолютизувалися. Так, наприклад, І. Кант і наступні його установкам сучасні теоретики О. Хеффе, Дж. Роулс і ін. Стверджують, що політика повинна «завжди застосовуватися до права». * А фундаменталістських налаштовані прихильники К. Маркса доводять його ідею про обумовленості полі- тичного процесу способом виробництва матеріального життя до одностороннього економічного детермінізму, вважаючи тим самим, що політика цілком і повністю визначається матеріально-господарськими факторами.
Політика і економіка
Так, в даний час в Росії без цілеспрямованої допомоги держави в принципі неможливо сформувати міцний ринкові-ний сектор в економічному житті країни, зробити його системоутворюючим сегментом всієї економічної сфери. Разом з тим політичний вплив певних опозиційних сил направлено на надання протилежного характеру діяльності держави, яке, на їхню думку, покликане займатися переважно безпосередній-ним регулюванням економічних зв'язків, витісняючи тим самим ри-нічні структури на периферію економічних відносин.
По суті політика як засіб зміцнення публічної влади за своєю природою розрахована на якесь перевищення законодавчих повноважень суб'єктів, які виступають від імені держави. Ця спо-можності політики підтримується можливістю її структур і ін-ститутов спиратися не тільки на правові механізми, а й на НЕ-посередню підтримку населення, його окремих верств, спосіб-них власними коштами підтримувати уряд, партії, лідерів і т.д. Подібна неформальна підтримка населення, є-Ясь показником співвідношення політичних сил, і змушує владу часто зважати на неї більше, ніж з нормами законів.
Для права головним принципом діяльності є диспозиція «закон - відхилення від закону» (а не «формальне - реальний вплив», як в політиці), тому його регулятори рідко діють в режимі попередження (переконання суб'єктів), покладаючись в основному на техніку санкціонування. В силу цього держава як правовий інститут регулювання та контролю закріплює застосований-ня загальних стандартів оцінки суспільних цілей і суперечать-чий. На сторожі цього порядку стоять спеціальні органи (констатує-ційний суд і ін.), Що знімають всі недомовки, іносказання і підтексти в тлумаченні конфліктних ситуацій, домагаючись тим са-мим повної та однозначної інтерпретації правових норм і санк-цій в процесі їх використання.
Таким чином, можна бачити, що політика - це аж ніяк не «конструювання публічного права для вільного дії чоло-століття», як вважають деякі вчені, зокрема, X. Арендт. * По-літики орієнтується на закріплення пріоритетів суспільного розвитку, які відповідають інтересам груп , і тому часто пре-небрегает правовими засобами, які заважають досягненню мети. У свою чергу, право, стверджуючи режим влади, легалізує положе-ня домінуючою в суспільстві сили.
Досвід багатьох країн показує, що правлячі кола не тільки не підпадають під дію законів, а й активно використовують їх для боротьби з політичними суперниками. Наприклад, в нашій країні політич-кі противники сталінського і брежнєвського режимів оголошувалися кримінальними злочинцями, відчуваючи на собі всю міць репресії-сивного апарату. І лише в правових державах, де існують потужні механізми запобігання свавілля правлячих кіл, виключена монополізація влади тією чи іншою групою населення, в них склалися традиції громадянської активності, право виступає основним орієнтиром політичної діяльності, фактором, на-кладивает обмеження на неприйнятні для більшості про- щества прийоми політичного протиборства, боротьби за владу.
Проблема співвідношення політики і моралі займала і займає розуми мислителів на протязі не одного тисячоліття. Дана проблема ставилася ще легістами в Стародавньому Китаї, Платоном, Н. Макіавелі-ли, Т. Гоббсом і іншими вченими. У центрі проблеми завжди стояли питання морального впливу на владу, здатності загально-ства до одухотворення політичної конкуренції. В процесі Евола-ції політичної думки викрісталлізовалісьтрі крайніх позиції з цих питань.
Так, одна частина теоретиків (Н. Макіавеллі, Г. Моска, Р. Міхельс, А. Бентлі, Г. Кан і ін.) Стояла на позиції заперечення можли-ностей скільки-небудь серйозного впливу моралі на політику. Вів-раю частина вчених (Платон, Арістотель, Е. Фромм, Л. Мемфорд, Дж. Хакслі та ін.), Навпаки, практично розчиняли політичні підходи в морально-етичних оцінках, вважаючи останні провідних-ми орієнтирами для будь-якої, в тому числі політичної, деятельнос-ти. Третя група вчених (А. Швейцер, М. Ганді, А. Епштейн та ін.) Наполягала на необхідності облагороджування політики мораллю, з'єднання тих і інших стандартів при здійсненні державним-ної влади. Як же насправді вирішується ця проблема?
Практичний досвід показав, що в політиці, як і в будь-який дру-гой сфері суспільного життя, розуміння і реалізація человечес-ких інтересів спочатку пов'язані з етико-світоглядних вибором людини, з визначенням їм власних позицій щодо справедливості своїх домагань на владу, допустимого і забороненого у відносинах з державою, політичними партнера-ми і противниками. Таким чином, в усвідомленні політичної ре-альності у людини завжди присутні етичні орієнтири. Як і того-то в мотивації його поведінки в сфері державної влади, як правило, завжди переплітаються дві системи координат, оцінок і орієнтації - моральна і політична.
Таким чином, якщо політика підпорядковує людини приземлений-ним цілям і поняттями, то мораль орієнтує на піднесені смислозначімих ідеї і уявлення. У той час як політична свідомість примушує людину оцінювати події та вчинки з точки зору шкоди або користі, вигоди або збитку, яке принесе ту чи іншу дію, моральне свідомість поміщає ці ж питання в площину взаємин абстрактного Добра і Зла, сущого і належного.
Взаємодія цих двох різних способів ставлення до життя набуває в політиці неоднозначне вираження. Так, при рутин-них діях, пов'язаних із здійсненням повсякденних громадян-ських обов'язків, які не потребують загострених роздумів про суть того, що відбувається, моральні критерії не є серйозним внут-ренним опонентом політичних стандартів. Але дані протидії речия істотно загострюються, коли люди приймають принципи-альні рішення, пов'язані, наприклад, з вибором перспектив со-ціального розвитку, застосуванням або незастосуванням насильства. Це говорить про те, що не всі процеси використання державної влади в рівній мірі відчувають на собі складність соотноше-ня морального і політичного вибору, а отже, конф-ЛІКТ політики і моралі проявляється не у всіх, а лише в деяких зонах формування і перерозподілу державної влади.
Не можна забувати і про те, що в окремі періоди життя, на-приклад, під час тривалих політичних криз, люди можуть втрачати здатність до моральної рефлексії, стаючи без-різними до розрізнення Добра і Зла (але не втрачаючи при цьому здатності формально проводити відмінності між ними). В такому випадку моральна деградація, божевілля, затемнення розуму розчищають дорогу режимам, яка перевертає особисті і узкогруппо-ші інтереси правителів в мети, в мірило моральності, зводячи цинізм і людиноненависництво в ранг норм і правил дер-жавної діяльності. Політика в подібних ситуаціях стає провідником антигромадських цілей, сприяючи криміналізації управління державою, розпалювання ненависті між людь-ми, заохочення насильства і свавілля.
Разом з тим якість використовуваних в політиці моральних тре-бований також буває різним. Наприклад, значні верстви на-селища керуються в сфері державної влади тільки про-щеморальнимі оцінками того, що відбувається або, як говорив М. Вебер, є носіями «етики переконання», що розглядає політику як простору втілення незмінних принци-пов і ідеалів.
Такий гіперморалізм може надати колосальну силу політи-ного руху або рішенням влади. Але найчастіше він витіснив-ет політичні критерії оцінки проблем, замінюючи їх абстрактні-ми, відірваними від життя ідеями, бажаючи підкорити веління дер-жавної влади нездійсненним цілям, сприяти нераціональної розтраті ресурсів. Нашаровуються ж на ці тре-бования спостереження різноманітних конфліктів, що розходяться з їх ідеалами інтересів, множинних зловживань та інших не-сумісних з піднесеними ідеями фактів породжують масові уявлення про політику як про «брудний» і негідну справі. У елі-тарної ж середовищі ця суперечність між «етикою переконання» і політичною реальністю нерідко вироджується в демагогію осіб, які вміють тільки критикувати владу, але не вирішувати практичні про- блеми.
* Вебер М. Вибрані твори. С. 697.
Таким чином, люди, які керуються «етикою відпові-ності», роблять свій політичний і моральний вибір, переносячи акценти з виправдання цілей на виправдання методів їх досягнення. Більш того, носії такого роду етичних поглядів інтерпретації-ють моральну оцінку, співвідносячи її і з цілями, і з ситуацією. Наприклад, навіть насильство отримує тут моральне виправдання, якщо застосовується у відповідь на дії агресора чи пов'язано з припиненням третьому діяльності режимів, відкрито зневажають загальнолюдські принципи моралі.