Головна | Про нас | Зворотній зв'язок
Необхідність комплексної реалізації всіх компонентів змісту освіти і спрямованість педагогічного процесу на всебічний творчий саморозвиток особистості школяра обумовлюють функції навчання. Процес навчання покликаний здійснювати освітню, виховну і розвиваючі функції.
Виділення даних функцій процесу навчання проведено умовно, оскільки межі між процесами освіти, виховання і розвитку особистості відносні, і деякі їх аспекти є загальними. Умовне виділення цих функцій необхідно в практичній діяльності педагога при цілепокладання процесу навчання і діагностиці його результатів.
Освітня функція процесу навчання передбачає засвоєння особистістю наукових знань, формування системи спеціальних і загальнонавчальних умінь і навичок. Основне значення освітньої функції полягає в озброєнні учнів системою наукових знань, умінь, навичок з метою їх використання на практиці.
Виховна функція процесу навчання полягає у формуванні системи ціннісно-емоційних відносин особистості до світу і сукупності її якостей. Виховує характер навчання - чітко проявляється закономірність, що діє непорушно в будь-епохи і в будь-яких умовах. Виховує функція органічно випливає з самого змісту, форм і методів навчання, але разом з тим вона здійснюється і за допомогою спеціальної організації спілкування вчителя з учнями. Об'єктивно навчання не може не виховувати певних поглядів, переконань, відносин, якостей особистості. Формування особистості взагалі неможливо без засвоєння системи моральних та інших понять, норм і вимог.
Охарактеризовані функції процесу навчання неприпустимо розглядати як ізольовано здійснювані. Вони знаходяться в складно переплетених причинно-наслідкові зв'язки, коли одна з функцій є наслідком іншої і одночасно причиною третьої. Так, виховання дисциплінованості, громадської активності створює умови для ефективності навчання. А навчання, в свою чергу, сприяє вихованню цих якостей.
Розгляд терміну «розвивальне навчання» передбачає, перш за все, вивчення проблеми співвідношення навчання і розвитку, яка завжди визнавалася однією із стрижневих проблем педагогіки. На різних історичних етапах її рішення змінювалося, що обумовлено зміною методологічних установок, появою нових трактувань розуміння сутності розвитку особистості та самого процесу навчання, переосмисленням ролі останнього в цьому розвитку. Ця тема актуальна в педагогіці в даний час, так як вона має на увазі пошук наукових основ навчання, в якості яких визнавалися б індивідуальні можливості кожної дитини і їх зміни в процесі вікового розвитку.
В останні десятиліття теоретики і практики вітчизняної освіти все більше уваги приділяють проблемам розвиваючого навчання. Більш того, одним з основних принципів реформування української школи проголошений принцип розвиваючого освіти. Конкретне відображення проблеми закономірностей і принципів навчання знаходить в концепціях навчання, розроблених вітчизняними психологами та педагогами. Наукове обгрунтування ідей розвиваючого навчання було на початку минулого століття дано в працях Л.С. Виготського. Свій подальший розвиток вони отримали в роботах С.Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна, Л. В. Занкова, В.В. Давидова та ін. В їх концепціях навчання і розвиток постають як система діалектично взаємопов'язаних сторін єдиного процесу.
В останнє десятиліття теоретики і практики вітчизняної освіти приділяють цій проблемі все більше уваги, присвячуючи їй наукові праці, створюючи методичні посібники та спеціальні програми. Більш того, одним з основних принципів реформування української школи проголошений принцип розвиваючого освіти. Однак, багато педагогів - вчені, вчителі та методисти все ще мають невиразні уявлення про сутність розвиваючого навчання, про різні його види і форми, про те, що в українській педагогіці існує ряд концепцій розвиваючого навчання, котрі тлумачать це питання по-різному.