Тееекс, пані та панове. Зрозумійте мене правильно.
Я не сухар, що не хлібна кірка і навіть не розсип байдужої гречаної крупи. Навпаки, - я дуже навіть люблю романтичні історії і не проти час від часу посумувати над чим-небудь сентиментальним, повспоминать, наприклад, - Наташу Ихменева або Пашу, - ололо, якого такого Пашу? - з "Історії любовної" (каюсь, - не читав, але дивився і переглядав геніальне творіння А. Петрова, а тому вважаю себе особою компетентним). Тексти ліричні мені не те, що не чужі, - вони мені, - на мою, ессесно, думку, - досить і досить близькі. Але ось "Олеся" мене не вразила.
Точніше не так, - вразити-то вона мене вразила, образи героїв вдалі і живі, ніякої надмірної чутливості, - на що частенько скаржаться в рецензіях, - в рр я не помітив, історія до певного моменту розвивається красиво. Здавалося б, ну де тут можна оступитися? Але ж ні, оступився-таки. Прямо спіткнувся. На тому самому певному моменті, після якого повість, перш цілком природним чином зігрівати співчуття і співчуття по відношенню до героїв, починає кидатися на читача і кричати щось на кшталт:
- Плач! А ну плач, скотина!
Я про розлуку Олесі та Івана Тимофійовича. Ну навіщо. Ну для чого було вити з розвішаних по хатці Мануйлихи трав розв'язку з розставанням на століття? Розв'язку, якої не віриш! Чи не віриш саме тому, що встиг повірити в Любов, що зв'язала головних героїв! Як посмів Іван Тимофійович погодитися на щастя без улюбленої, якщо вже долі не до вподоби. - а ще ж віруюча людина, - щастя їх спільне. Як зміг відвернутися від любові, яка і є складова щастя. Та ще й яка!
Не вірю я, братці. Чи не пішов би Іван Тимофійович, не залишив би Олесеві. А якщо і залишив би здуру, так потім би весь світ виходив уздовж і поперек, аби знайти. Чи не хотів би він щасливий, спокійний, але самотнє майбутнє майбутньому неясного, - можливо, сумному (що аж ніяк не факт), - але спільним. А то засунув намиста в кишеню і відправився зітхати. Ні. Тут, як на мене, не обійшлося без свідомого нагнітання драматизму. Вибачте мене, Олександр Іванович, але "Гранатовий браслет", - ох вже цей гранатовий браслет, - змушує вдивлятися дещо упереджено.
Тому, - 4 з 5. Шкода Олесеві та Івана, правда шкода. Могло у них і вийти, мені здається. Був би до місця хеппі-енд, не зіпсував би нічого.