Боротьба «століття нинішнього» з «століттям минулим»
Монологи Чацького показують, що час XVIII в. коли низько-поклонство, лестощі, чиношанування було нормою, згинуло, по край-ней мірі, він в цьому переконаний. Тепер уже неможливо в відкриту плазувати перед сильними світу цього, ницість, аморальність, підлість доводиться приховувати під благовидної личиною. У цьому сенс різкої відповіді Чацького на монолог Фамусова про його родинний-ніку Максима Петровича. Цей Максим Петрович одного разу впав у присутності монаршої особи. Монарше особа зволило знизало-вать його «найвищої посмішкою». Тоді Максим Петрович впав у дру-гой і в третій раз - вже спеціально. В результаті Максим Петрович покликаний грати в карти при дворі, він розподіляє чини і нагороди - словом, пожинає плоди своєї раболіпства. Чацький заявляє:
Ні, нині світло вже не такий.
Вільніше всякий дихає
І не поспішає вписатися в полк блазнів.
Невже Чацький справді дурний, як стверджував Пушкін? Чи не свідчать його монологи якраз про розум, силу і глиби-ні думки, про болісних роздумах про долі країни? До речі, Пушкін і в Кишиневі, і в Одесі, подібно Чацькому, нітрохи не приховував своїх поглядів. Навпаки, він готовий був привселюдно висловлювати їх на вулиці першому зустрічному. Чим це відрізняється від поведінки Чацького? Мабуть, Пушкін ще різкіший, ще більш радикальний, ніж Чацький.
Фамусов не бажає слухати Чацького, називає його «карбонари третьому» (революціонером) і затикає вуха. Для Фамусова розумний Мак-сім Петрович: він-то вміє влаштувати власні справи:
Коли ж треба підслужитися,
І він згинався вперегиб.
А? як по-вашому? по-нашому - тямущий.
У Камчатку засланий був, повернувся алеутів,
І міцно на руку нечистий;
Так розумна людина не може бути не шахраєм.
Софія теж говорить про розум, вона виступає як захисниця се-мьі, оцінюючи Молчалина й Чацкого з точки зору сімейного щастя (правда, тут вона злегка лукавить), вважаючи за краще Молчаліна Чацкому:
Звичайно, немає в ньому цього розуму,
Що геній для інших, а для інших чума,
Який швидкий, блискучий і скоро опротивит,
Який світло лає наповал,
Щоб світло про нього хоч що-небудь сказав;
Так такий собі чи розум сімейство ощасливить?
Молчалін будує свою кар'єру, використовуючи жінок, їх руками. Так після війни 1812г. куються кадри нової бюрократії Алексан-дра I, який і сам довгий час перебував під впливом мате-ри-імператриці, по суті керувала Росією. У комедії начебто панує «жіночий режим». Для Чацького (і Грибоєдова, разом з армією в складі народного ополчення минулого по місцях боїв і відчув смак народної перемоги 1812 г.) такий стан справ є неприйнятним. Чацкий не бажає миритися з влас-тьма інтриг і кумівства. Ось чому неминуче мало про-ізойті зіткнення Молчалина й Чацкого. Це зіткнення від-нюдь не тільки суперників в любові, але ідейних антиподів. Саме між ними поляризація досягає особливої сили. І знову-таки пробний камінь їх конфлікту - любов.
Від божевілля можу я утриматися;
Подамся подалі - застудитися, охолодеть,
Не думати про кохання, але буду я вміти
Губитися по світу, забутися і розважитися.
На це гірке визнання Софія говорить сама собі:
Ось знехотя з розуму звела!
Чи може подібними почуттями похвалитися тюрмі? Ледве. Так, Молчалін терпляче, цілими ночами сидить в кімнаті Со-фьі, рука в руці. Часом вони шанувальників, вірніше, пригнічуючи позіхання, Молчалін підіграє на флейті Софії. Він мовчить, зітхає і тільки притискає її руку до свого серця, не наважуючись ні на що більше (ніж страшно смішить Лізу). І це в дусі Молчалина. Він розуміє, що Софія - донька його начальника, і шкоди від їх ставлення-ний може бути скільки завгодно. Значить, потрібно лише зобразити любов заради майбутньої кар'єри, «на догоду дочки такої людини». Насправді він приносить Софію в жертву своїй кар'єрі і, не заду-миваясь, переступить через неї, піднімаючись по службових сходах.
Після розмови з тюрмі Чацький переконується в його Карье-ризму (ідеал Молчалина: «і нагородження брати, і весело пожити»), як, втім, і моральної нерозбірливості. Чацкий відмовляє-ся вірити, що Софія може полюбити людину «з такими почуттями, з такою душею». Зіткнення Чацького з тюрмі, коли послід-ний розмовляє зверхньо зі своїм невдалим суперником, стає своєрідною кульмінацією п'єси. Молчалін вчить Чац-кого, як треба жити в нинішню, післявоєнну епоху: їздити до жінок на уклін заради протекції, отримувати награжденья, маючи лише два таланти: «помірність і акуратність», тримати язик за зубами, поки «в чинах ми невеликих». Ідеали Чацького протипожежні-помилкові, і між ровесниками лежить прірва нерозуміння:
Я їжджу до жінок, та тільки не за цим.
Коли в справах - я від веселий ховаюся,
Коли дуріти - дурити,
А змішувати два ці ремесла
Є тьма умільців, я не з їх числа.
Висновки: розум і безумство. Сенс назви: горе від розуму
Подібні погляди Чацького викликають злість і роздратування у пред-ставників фамусовское суспільства. І, в силу простої логіки речей, якщо розум в розумінні Чацького і фамусовское суспільства протипожежні-помилкові, то розуміння божевілля теж має бути протилежно.
У фіналі комедії Фамусов нічого не може зрозуміти в звинуватив-тельном монолозі Чацького і все зводить до божевілля: