Фабліо (Fabliau) - Середньовічні французькі байки (XII - початок XIV ст.)
Про Буренко, попівський корів
Якось раз пішов один виллан - селянин, кажучи по-російськи, - з дружиною в неділю на Службу Божу. Поп проповідь читає, мовляв, Господь віддячить сторицею за всякий дар від чистого серця. Йдуть мужик з бабою додому, а він і каже, що, мовляв, Буренка у нас не так щоб багато молока давала, що, якщо ми її і відведемо в дар Богу-то. А баба погодилася, чого ж таки не віддати. Вивів мужичок Корівку з хліва і за мотузочку - до попа: прийми, мовляв, жертву, ніж багаті, тим і раді, клянусь, нічого більше дати щось, нічого. Каже батько Кон-стан, про себе радіє: "Іди з миром, Господь віддячить тобі, твоє надбання примножить. Все б так дбали, так у мене з парафіяльної худоби незбиране стадо б вийшло".
Виллан додому, а жадібний поп своїм командує, щоб, каже, звикли Буренка до нашого лузі, зав'яжіть-ка її з нашої білявки. Зв'язали корів однією мотузкою. Яка своя, так тієї б траву тільки щипати, але чужа адже додому тягне, та з усієї сили тягне, і через поле, через ліс, по селу і іншим лугом - до себе додому назад, так білявки попівську і затягла. Мужик бабі: "Глянь-но, говорив адже батюшка, що віддається сторицею! Удвічі вже виходить! Хліви просторіше ставити час наспів". Яку мораль виведемо з цієї історії? Розумному, якщо на Бога сподівається, пошле подвійно і більш. А у дурня останнім відніметься. Головне - щоб у руку йшло. Он поп: якби знав, де впаде, - соломки б то подтрусіл б.
Між іншим, якщо людина вміє добре заробляти і при цьому ще й широко жити хоче, нікуди йому не подітися від наклепників і заздрісників. П ..
К-ть переглядів: 3875