* Л ^ ю в о [- релігійне уявлення про світ передбачає роз- личение сакрального і профанного, протиставляючи світу, де ве- рующий вільно займається своїми справами, що не мають по- наслідків для його порятунку, іншу область, де його паралізують то страх, то надія, де його, немов на краю безодні, може непопра- вімо погубити найменша неточність у найменшому жесті. Звичайно, подібного розрізнення не завжди достатньо, щоб охарактерізо- вать фе! юмен релігійності, але все ж воно дає нам пробний ка мен, що дозволяє чіткіше його розпізнати. Справді, яке б визначення релігії ні пропонувати, примітно, що в ньому все гда міститься це протиставлення сакрального і профанно- го, якщо воно взагалі не збігається з ним. Рано чи пізно, через ло- ня висновки або безпосередні констатації, кожен змушений визнати, що релігійна людина - це перш за все такий, для якого існують дві взаємодоповнюючі середовища: в одній 011 може діяти без тривоги і трепету, зате ці дейст-
Роже Кайуа Людина і сакральне
специфічний характер, яка вселяє віруючому особливе почуття шанобливості, оберігає його віру від критичного розгляду, робить її чимось, що не підлягає обговоренню, ставить її поза і по той бік розуму.
Основні риси САКРАЛЬНОГО
Сакральність належить як стабільний або минуще свой- ство деяких речей (предметів культу), деяким людям (ца- рю, жерцеві), деяким просторів (храму, церкви, святилища), деяким моментам часу (неділі, днях паски і рожде- ства і т . д.). Все що завгодно може стати її носієм і тим самим знайти в очах індивіда або колективу ні з чим не порівнянний престиж Також всі що завгодно може і втратити її. Цим якістю речі не мають самі по собі - їх наділяє їм якась містічес- кая благодать. «Ось птах летить, - пояснював це міс Флетчер інде- ец з племені дакота, - сяде і сов'єт гніздо. Людина йде - оста- новится де захоче. Так і божество: сонце - це одне з місць, де воно затрималося, інші такі місця - дерева, тварини. Тому ми їм молимося: адже це місця, де перебуває сакральне, і від нього ми отримуємо підтримку і благословення ».
Людина або предмет може нітрохи не змінитися зовні. Проте він повністю змінився. З цього моменту парал- лельно змінюється і поводження з ним. Більше не можна обходитися з ним як попало. Він викликає почуття страху і поваги, він перед- постає як «заборонений». Стикатися з ним стало небезпечно. Неосто- Рожнов автоматично і без зволікання спіткає кара, так само неминуче, як вогонь обпікає доторкнувшись до нього руку; САК- ральное - це завжди так чи інакше «те, до чого не можна пріблізіть- ся, що не загинувши».
Це означає, що профанное має в своїх же інтересах віз підтримувати від близькості з ним - близькості тим більше згубної, що заразлива сила сакрального діє не тільки з убійствен- ними наслідками, а й з блискавичною швидкістю. Сила, скри-
1 Загальні відносини сакрального і профапного
тая в освяченому людині або речі, завжди готова розлитися по- жу, хлинути як рідина, розрядитися як електрику. А тому також необхідно і сакральне оберігати від зіткнень з профанним. Дійсно, від таких зіткнень воно ранку- чивает свої особливі якості, стає раптом порожнім, позбавлений-ним своєї дієвої, але нестійкої чудесної сили. Тому від освяченого місця намагаються видалити всі, що належить світу профапному. У святая святих проникає тільки жрець. В Австралії місце, де складені священні предмети чурінги, відомо не всім: профани, тобто не обізнані з таємницями культу, залишаються в не- веденні щодо точного місцезнаходження схованки. Вони знають його лише дуже приблизно і, якщо у них якісь справи в тій стороні, намагаються зробити великий гак, щоб не обнару- жити його випадково. У маорі якщо на верф, де будують священну човен, зайде жінка, то пропадуть всі якості, які розраховуються надати судну, воно не буде триматися на воді; досить лише прісугствія профанного істоти, щоб божественне бла гословеніе зникло. Пройшовши через священне місце, жінка раз-рушає його святість.
Звичайно, профанное відзначено лише негативними рисами по відношенню до сакрального: в порівнянні з ним воно здається та- ким же мізерним і позбавленим існування, як небуття перед ли- цом буття. Але, за вдалим висловом Р. Герца, це активне не- буття, яке веде до приниженню, деградації, руйнування тієї повноти, порівнянням з якою воно визначається. Тому потрібні непроникні перегородки, що забезпечують повну взаємну ізоляцію сакрального і профанного; будь-яке зіткнення смертельно какдля одного, так і для іншого. «Ці два роду речей, - пише Дюркгейм, - не можуть зближуватися і при цьому зберігати свою природу». З іншого боку, вони обидва необхідні для роз- ку життя: одне - як середовище, в якому вона розгортається, а дру- гое - як невичерпне джерело, який її творить, підтримай- кість, оновлює.
САКРАЛЬНЕ - ДЖЕРЕЛО ЕФЕКТИВНОСТІ
Справді, саме від сакрального віруючий чекає всілякої допомоги і усіляких успіхів. У його повазі до сакрального сочета- ються страх і довіру. Загрожують або обрушуються на нього бе ди, бажане або випадає йому благополуччя він пов'язує з певним початком, яке він намагається схилити або примусити до дії. Неважливо, яким саме він уявляє це вища на- чало благодаті і випробувань: як всесвітнього і всемогутнього бога в монотеїстичних релігіях, як бога-покровителя міста, як ду ши мертвих або як невизначено-диффузную силу, яка
Роже Кайуа. Людина і сакральне
надає кожному предмету функціональна досконалість - де- гавкає човен швидкохідної, зброя смертоносним, а їжу пита котельної. Будь-яка, найрозвиненіша і найпримітивніша релігія передбачає визнання цієї сили, з якою людина повинна рахуватися. Все, що здається вмістилищем цієї сили, постає йому як сакральне, небезпечне, дороге. І навпаки, позбавлене цієї сили він розглядає як, мабуть, і невинне, але зате безсиле і непривабливе. Профанне заслуговує лише презирства, тоді як сакральне вабить до себе завдяки особливій зачаровує здатності. Воно являє собою одновре- Саме найсильніший спокуса і найбільшу загрозу. Будучи гроз- ним, воно вимагає обачності; будучи бажаним, воно вмес- ті з тим спонукає до зухвалості.
Отже, у своїй елементарній формі сакральне є перш за все небезпечну, незрозумілу, важко керовану і надзвичайно дієву енергію. Для того, хто зважився до нього вдатися, завдання полягає в тому, щоб вловити її і вжити в своїх інтересах, в той же час захищаючись від ризику, пов'язаного з використанням настільки непокірної сили. Що гучніше переслідують дуємо мета, тим необхідніше втручання цієї сили і тим опас- неї її застосування. Її не можна приручити, розчинити, роздрібнити. Усюди, де вона є, вона завжди присутня цілісно і неподільне. У кожній частинці освяченої гостії міститься вся божествен- ність Христа, найменший фрагмент святий реліквії володіє такою ж силою, яка була в усій реліквії. Так остережуться профани необачно привласнювати собі цю силу: у невірного, занесше- го руку на дарохранительницю, рука всохне і розсиплеться на порох; непідготовлений організм не може винести такого потужного пе- реноса енергії. Тіло святотатця розпухне, його суглоби застигнуть, вивихнути, розсиплються, плоть його стане розкладатися, і незабаром він помре від слабкості або судом. Тому люди намагаються не пріка- саться до вождя, коли вважають його особу священною: одяг, кото рую він носив, посуд, з якої він їв, залишки його їжі унічтожа- ють - спалюють або закопують. Тюрбан або султан, що впав з голови Канакська вождя, не наважується підібрати ніхто, крім його власних дітей, які поділяють її святість. Решта боят- ся захворіти або померти.
ФУНКЦІЯ ОБРЯДІВ І ЗАБОРОН
З одного боку, через свою заразливості сакральне ріску- ет миттєво вилитися на профанное і тим самим знищити його
і пропасти даремно; з іншого боку, профанне, весь час потребуючи
в сакральному, жадібно прагне заволодіти ним, а тим самим ризикує його зіпсувати або саме бути знищеним. Через це їхні взаємовідносини
1 Про 1 ціє відносини сакрального і профанного
У полінезійському мовою антонімом tabou є ПОА ( «сво- Бодня»). Noa - е го то, що можна робити, не ставлячи під загрозу миро виття порядок, не викликаючи бід і нещасть, то, що не тягне за собою непомірних і непоправних наслідків. Навпаки того, «та- бу» - це такий вчинок, який не можна зробити, чи не покусів- шись на порядок світобудови, одночасно природний і цивільним суспільством венний. Будь-яке порушення засмучує весь цей порядок: земля може перестати давати врожай, худобу - плодитися, зірки - дви-