Поняття «самовизначення» передбачає самостійність людини, тому важливо розібратися, яка природа такої само-самостійності, природа внутрішньої активності самовизначатися-ся особистості. Для розгляду активності важливо також зрозуміти, як вона співвідноситься з такими поняттями, як «мотив», «воля», «дія». У психології є багатий досвід теоретичного і експериментального вивчення активності, який може стати основою сучасного розгляду проблеми внутрішньої активності особистості, що дозволить нам наблизитися до розуміння проблеми активізації професійного самовизначення.
Підкреслюючи особливу роль волі в мотиваційних процесах, С. Л. Рубінштейн писав: «Насправді всяке справді по-ліве дію є виборчим актом, що включає спів-знательно вибір і рішення» (Рубінштейн С.Л. 1989, с. 191), а також вказував, що в простому акті воля майже безпосередньо переходить в дію, а в складному акті здійснюються і поста-новка мети, і боротьба мотивів, і їх вибір, а також виконання і Реалізація (див. там же, с. 182 - 211) .
Відповідаючи на питання, як взагалі співвідносяться активність і діяль-ність, К. А.Абульханова-Славська пише: «Активність - це
потреба в діяльності »(Абульханова-Славська К. A. 199J с. 77). «Разом з тим потреби людини, - зазначає С.Л.] бінштейн, - є вихідними спонуканнями його до діяча ності: завдяки їм і в них він виступає як активний сущест (Рубінштейн С.Л. 1989, с. 108).
Таким чином, зовнішня активність носить адаптивний хара тер, є відчуженої, особистісно-пасивної, в той час внутрішня активність ініціативна, сприяє особистісне розвитку і продуктивна у вищому (найбільш складному) смислі цього слова.
тут те, що справжня, творча активність безпосередньо связа-на з проблемою вибору, а проблема вибору, як відомо, в най-більш складному своєму вираженні буквально пронизує всю ті-Орію і практику професійного самовизначення (вибір професії, вибір шляху підготовки до професії і саморозвитку, побудова кар'єри і всього життя, моральні вибори).
Підкреслюючи зв'язок складної людської діяльності з над-ситуативної активністю, І.А.Васільев і М.Ш.Магомед-Емі-нів пишуть, що «серйозні психологічні проблеми возника-ють при поясненні мотивації складних форм людської діяльності, в яких формується здатність людини вихо-дить за межі ситуації, здатність до безперервного і всесто-роннему розвитку, подолання ситуації і самого себе ». Ще А.Н.Леонтьев зазначав, що «вирішальний психологічний факт полягає в зсуві мотивів на такі цілі дії, які непо-безпосередніх не відповідають природним, біологічним потреб-ності» (Леонтьєв А. Н. 1981, с. 312).
Для нас важливо відзначити в цьому зв'язку, що складні прояви людської активності, які передбачають діяльність в не-однозначної ситуації і часто не стимульовані безпосередньо са-мій цією ситуацією (коли людина як би сам «шукає собі важко-сті»), виступають у вигляді надситуативной активності і пов'язані саме з вольовим поведінкою. Вольовий вчинок, який сле-дует відрізняти від безрозсудного «геройства», власне, і забезпе-безпечує гідне рішення проблеми вибору (морального, особистісного, життєвого, професійного).
Якщо зовнішня і внутрішня активність можуть розглядатися як рівні її прояву, то виникає питання: в яких формах активність проявляється? Традиційно виділяють інтелектуальні-но-логічну і емоційно-чуттєву сфери прояву людської активності, додаючи до них для повноти картини Дія і вчинок. Розглядаючи природу вчинку, В.В.Сто-лін пов'язує його з «конфліктним особистісним змістом», ко-торий виникає в результаті перетину діяльностей в «життєвому просторі» індивіда (Столін В. В. 1983, с. 108). Але ж, як уже зазначалося вище, саме внутрішня актив-ність передбачає дії в неоднозначною, суперечливою
(Конфліктної) ситуації і включає в себе вольові і творчі процеси, т. Е. Сам рівень активності безпосередньо пов'язаний дією, з вчинком. Як зазначав С. Л. Рубінштейн, «один той же процес може бути (і звичайно буває) і Інтелект * альних, і емоційним, і вольовим», тому «вивчення волі вого акту безпосередньо переходить у вивчення дії, ІЛ1 вірніше, вивчення вольового акту це і є вивчення дії в <ношении способа его регуляции» (Рубинштейн С.Л. 1989, с. 182JJ Таким образом, мы можем построить образную модель проя! лений человеческой активности, которую можно также рассма* ривать в качестве предметного поля деятельности профконсул танта-практика (рис. 5). При построении этой схемы-модели бв выделены две координаты (два критерия): 1) уровни активности внешняя (обычная занятость чем-то) и внутренняя, личное значимая для человека; 2) форма проявления активности теллектуально-логическая и эмоционально-чувственная. Естестве! но, данная модель носит условный характер и, конечно же, отражает всей сложности и многообразия проявлений жизни ловека, но для рассмотрения проблемы активизации профессий нального самоопределения она может быть использована имен* как концептуальная модель, которую можно было бы исполь вать в качестве своеобразного средства (инструмента) как оценки ситуаций профессионального консультирования (а* ности самоопределяющегося человека), так и для оценки (сам^ оценки) характера активности самого профконсультанта.
емоційно. чуттєва активна
Рис 5. Схема проявів людської активності (див. Пояснений »
Поділяючи інтелектуальну сферу прояву активності на розум і розум, ми виходимо з того, що розум пов'язаний з вис-шим, теоретичним узагальненням, зі складністю, осуществляе-мій в невизначеною, конфліктної ситуації і вимагає не-стандартних дій-вчинків, що близько до розуміння внут-ренней активності. Як зазначав В. В. Давидов, «розум - це со-вміщення несумісного». У той же час розум пов'язують з більш простою формою інтелектуально-логічної активності, зі своєрідною розумової «зайнятістю» (по Е. Фроммом), коли не доводиться ламати голову над проблемою вибору, де можна спертися на вже існуючі правила мислення, алгоритми, забобони. Якщо розум - це, скоріше, діалектика, то розум ближче до формальної логіки (див. Давидов В. В. 1986). В такому по-Німанн розум співвідносимо з зовнішньої по відношенню до особисто-сті активністю (рис. 5).
Аналогічно поділяються почуття і емоції. Відомо, що чув-ства є вищим проявом емоційної сфери чоло-століття. Вони мають відносну стійкість, в той час як емоції більш ситуативні, безпосередні, хоча вони і бувають іноді досить бурхливими. Але головне - це відчуття набагато глиб-же, складніше, суперечливим і навіть конфліктних порівняно з емоціями (адже не говорять же «емоція любові» або «емоція патріотизму»). Як відзначав Л.С.Виготський, розглядаючи проб-леми психології мистецтва, будь-яке художнє произведе-ня «включає в себе неодмінно афективний протиріччя, викликає взаємно протилежні ряди почуттів і призводить до їх короткого замикання і знищення», що і є «істин-ним ефектом художнього твору »(Виготський Л. с, 1987, с. 203).
Таким чином, почуття з усією їх складністю і суперечать-тична можна співвіднести з внутрішньою активністю особистості, а більш однозначні і ситуативні емоції - з рівнем зовн-ній активності (рис. 5).
Якщо уявити собі, як все це проявляється у людини, що стоїть перед вибором подальшого професійного і жит-ненного шляху, то виходить наступне. Коли людина ориенти-ється в основному на готові «зразки», на загальноприйняті сте-реотіпи знаходження «свого місця» в житті і навіть не замислюючись-ється про спроби іншого, самостійного побудови своїх перс-Пектен, то це - зовнішня активність. При цьому така людина може докладати чималих зусиль, наслідуючи у всьому якомусь <г ерою» или «суперзвезде», и даже выглядеть вполне благополуч- н ьщ (похожим на «героя»), но все это не будет способствовать Раскрытию его собственной индивидуальности, он будет не са-мим собой, а как будто бы чьей-то тенью. Осуществляться все это м ожет как в сознательном просчете своей жизни, когда она про-