Галузь педагогічної науки, спрямована на вивчення і розкриття теоретичних основ організації процесу навчання називається дидактика. За своїм походженням термін «дидактика» походить від грецького мови, в якому «didaktikos» означає «повчаючий», а «didasko» - «вивчає».
Думки про навчання здавна висловлювалися видатними вченими і філософами минулого: Сократом, Демокрітом, Платоном, Аристотелем
Поняття «дидактика» вперше ввів в науковий обіг німецький педагог Вольфганг Ратке (1571-1635), в курсі лекцій під назвою «Короткий звіт з дидактики, або мистецтво навчання Ратіхія» ( «Kurzer Bericht von der Didactica, oder Lehrkunst Wolfgangi Ratichii»).
Великий внесок у розвиток теорії навчання внесли педагогічні та психологічні роботи П.П. Блонського, С.Т. Шацького, Л.С. Виготського. Істотно збагатили теорію початкового навчання психолого-педагогічні дослідження В. Давидова, Д.Б. Ельконіна - про вікові можливості засвоєння знань, Л.В. Занкова - про шляхи формування загального рівня розвитку молодших школярів, П.Я. Гальперіна - про формування розумових здібностей.
Етапи становлення дидактики:
II етап - сучасна дидактика (кінець XIX - перша половина XX століть) - акцент на діяльності «преподавание-учение»: основне джерело знань, особистісний підхід, психологічне управління.
Принцип свідомості і активності. В основі цього принципу лежать закономірні положення: справжню сутність людського освіти складають глибокі самостійно осмислені знання, набуті шляхом інтенсивної розумової діяльності; свідоме засвоєння знань учнями залежить від ряду умов і факторів: мотивів навчання, рівня і характеру пізнавальної активності, організації навчально-виховного процесу і управління пізнавальною діяльністю учнів та ін.
Практична реалізація цього принципу здійснюється шляхом дотримання наступних правил навчання:
· Навчати слід так, що б учень розумів, що, чому і як потрібно робити, і ніколи механічно не виконував навчальних дій, попередньо і глибоко не усвідомлюють їх;
· Викладачеві слід пам'ятати, що головне - не предмет, якому він навчає, а особистість, яку він формує;
· Слід, якомога частіше використовувати питання «чому», щоб навчити розуміти причинно-наслідкові зв'язки, - неодмінна умова розвиваючого навчання і ін.
Принцип наочності навчання - передбачає реалізацію наступних правил навчання:
· Застосовуючи наочні засоби, педагог виховує у учнів увагу, спостережливість, культуру мислення, інтерес до навчання;
· Застосування сучасних засобів наочності повинно бути науково обґрунтовано;
· Слід застосовувати наочні посібники не тільки для ілюстрації, але і в якості самостійного джерела знань для створення проблемної ситуації. Сучасні види наочності дозволяють організувати ефективну пошукову діяльність.
Принцип системності і послідовності - спирається на наступні наукові закономірності:
· Людина тільки тоді має справжній і дієвим знанням, коли в його мозку відбивається чітка картина бачення зовнішнього світу;
· Система наукових знань створюється в тій послідовності, яка визначається внутрішньою логікою навчального матеріалу і пізнавальними можливостями учнів;
· Процес навчання, що складається з окремих кроків, протікає тим успішніше і приносить тим більші результати, чим менше в ньому перерв, порушень послідовності;
· Якщо систематично не вправлятися в придбаних навичках, то вони втрачаються; якщо не дотримуватися системи і послідовності в навчанні, то процес розвитку учнів сповільнюється.
Принцип міцності. Міцність засвоєння навчального матеріалу залежить не тільки від об'єктивних чинників - змісту і структури матеріалу, але також від суб'єктивного ставлення учнів до навчального матеріалу, навчання, педагогу; міцність засвоєння знань залежить від організації навчання, використання різних методів, видів, часу навчання; пам'ять людини має вибірковий характер: чим важливіше і цікавіше навчальний матеріал, тим міцніше він закріплюється і довше зберігається.
Принцип доступності - в основі якого, лежить закон тезауруса. доступним для людини є лише те, що відповідає його тезаурусу. Латинське слово «thesaurus» означає «скарб». У переносному значенні під цим розуміється обсяг накопичених людиною знань, умінь і способів мислення.
Існують і інші закономірності, що лежать в основі принципу доступності:
· Доступність визначається віковими особливостями учнів і залежить від їх індивідуальних особливостей;
· Залежить від організації навчального процесу, застосовуваних методів навчання;
· Поступове наростання труднощів навчання і привчання до їх подолання позитивно впливає на розвиток учнів і формування їх моральних якостей;
· Навчання на оптимальному рівні труднощі позитивно впливає на темпи і ефективність навчання, якість знань.
Відомі класичні правила, які стосуються реалізації принципу доступності, сформульовані ще Я.А. Коменського: «від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного».
Принцип зв'язку теорії з практикою. Ефективність і якість навчання перевіряються, підтверджуються і направляються практикою. Ефективність формування особистості залежить від включення її в трудову діяльність. Ефективність зв'язку навчання з життям, теорії з практикою залежить від змісту освіти, організації навчально-виховного процесу, застосовуваних форм і методів навчання, вікових особливостей учнів. Чим досконаліша система трудової і продуктивної діяльності учнів, у якій реалізується зв'язок теорії з практикою, тим вище якість їх підготовки; чим краще поставлені продуктивну працю, тим успішніше йде їх адаптація до умов сучасного виробництва.
У сучасному розумінні дидактика є теоретичною і одночасно нормативно-прикладною наукою, і являє собою найважливішу галузь наукового знання, яка вивчає і досліджує проблеми освіти і навчання.
Дидактичні дослідження своїм об'єктом роблять реальні процеси навчання, дають знання про закономірні зв'язки між різними його сторонами, розкривають сутнісні характеристики структурних і змістовних елементів процесу навчання. У цьому полягає науково-теоретична функція дидактики.
Отримане теоретичне знання дозволяє вирішувати багато проблем, пов'язаних з навчанням, а саме:
· Встановлювати принципи навчання;
· Визначати оптимальні можливості навчальних методів і засобів;
· Конструювати нові освітні технології та ін.
Все це риси нормативно-прикладної (конструктивної) функції дидактики.
Навчання - цілеспрямований, заздалегідь запроектоване спілкування, в ході якого здійснюються освіта, виховання і розвиток учня, засвоюються окремі сторони досвіду людства, досвіду діяльності та пізнання.
Навчання як процес характеризується спільною діяльністю викладача і учнів, що має на меті розвиток останніх, формування у них знань, умінь, навичок, тобто загальну орієнтовну основу конкретної діяльності. В процесі навчання викладач здійснює діяльність, що позначається терміном «викладання», якого навчають включений в діяльність «вчення».
Викладання - це діяльність педагога з: передання інформації; організації навчально-пізнавальної діяльності учнів; надання їм допомоги при скруті в процесі навчання; стимулювання інтересу, самостійності і творчості учнів; оцінці їх навчальних досягнень.
Метою викладання є організація ефективного навчання кожного учня в процесі передачі інформації, контролю і оцінки її засвоєння. Ефективність навчання передбачає також взаємодія з учнями і організацію як спільної, так і самостійної діяльності учнів.
Метою навчання є пізнання, збір і переробка інформації про навколишній світ. Результати навчання виражаються в знаннях, уміннях, навичках і загальному розвитку учня.
Навчальна діяльність включає в себе: оволодіння учням системами знань та оперування ними; оволодіння системами узагальнених і більш приватних дій, прийомів (способів) навчальної роботи, шляхами їх перенесення і знаходження - тобто вміннями та навичками; розвиток мотивів навчання, становлення мотивації і його сенсу; оволодіння способами керування своєю навчальною діяльністю і своїми психічними процесами (волею, емоціями тощо.).
Процес навчання - це спільна цілеспрямована діяльність педагога і учня, в ході якої здійснюється розвиток особистості учня, її освіту і виховання.
Ефективність навчання визначається внутрішніми і зовнішніми критеріями. Серед внутрішніх критеріїв використовують успішність навчання, академічну успішність, якість знань і ступінь наработанності умінь і навичок, рівень розвитку учня, рівень навченості й освіченості.
Навчання - запас засвоєних учням понять і способів діяльності, тобто система знань, умінь і навичок, відповідна нормі (заданому в освітньому стандарті очікуваного результату).
Учитися - придбана учням (під впливом навчання і виховання) внутрішня готовність до різних психологічних перебудов і перетворень у відповідності з новими програмами і цілями подальшої навчання, тобто загальна здатність до засвоєння знань.
Процес засвоєння знань - здійснюється поетапно відповідно до таких рівнями: розрізнення або впізнавання предмета (явища, події, факту); запам'ятовування і відтворення предмета, розуміння, застосування знань на практиці і перенесення знань у нові ситуації.
Якість знань - оцінюють за такими показниками, як їх повнота, системність, глибина, дієвість, міцність.
Академічна успішність учня - ступінь збіг реальних і запланованих результатів навчальної діяльності. Академічна успішність знаходить відображення в бальній оцінці.