Закон - це прийнятий в особливому порядку і має вищу юридичну силу нормативно-правовий акт, Вира-лишнього державну волю з ключових питань гро-кої життя. [19] Закони приймаються в особливому порядку вищими органами влади (федерації або її суб'єктів) або безпосередньо народом в ході референдуму. У них виражається суверенна воля народу з приводу суспільного та державного ладу, прин-ципов організації і діяльності державного апарату, прав і обов'язків громадян, великих питань економічного і політичного розвитку і т.п. Господарське і культурне раз-витие суспільства, боротьба з найбільш небезпечними антигромадськими проявами направляються в угодне суспільству русло за допомогою законів. Роль законів особливо зростає в період преоб-утворень суспільного життя, в умовах розвитку демократії, підвищення політичної активності мас.
Для того щоб визначити місце закону в системі нормативно-правових актів, зупинимося на його істотних ознаках права, що відрізняють його від інших нормативних приписів.
Розглядаючи різні ознаки закону необхідно враховувати сучасний його стан в системі джерел права, визнання за ним основний та найбільш досконалою (цивілізованої) форми вираження права, а також облік змістовних характеристик закону в рамках задекларованої Російською Федерацією курсу на формування правової держави [20].
1. Закони мають вис-шей юридичну силу.
Це означає, що:
1) всі інші правові акти повинні виходити із законів і ніколи не суперечити їм; в разі розбіжності акту з за-коном діє останній;
2) закони не підлягають затвердженню з боку якогось іншого органа;
3) ніхто не вправі скасувати або змінити закон, крім того органу, який його видав.
Верховенство і вища юридична сила закону не поширюється вже на всю сукупність джерел права, як це було в радянський період, коли закон був дійсно пріоритетним джерелом права [21], оскільки в сучасній російській правовій системі, як уже було розглянуто раніше, є джерела права, які за юридичною силою вище закону (наприклад, міжнародний договір Російської Федерації).
У частині 2 статті 4 Конституції закріплено, що «Конституція Російської Федерації і федеральні закони мають верховенство на всій території Російської Федерації». У цитованій нормі встановлено загальне положення Конституції Російської Федерації і федеральних законів в правовій системі, зазначено на високу регулятивне значення федеральних законів на території Російської Федерації.
2. Закон може бути прийнятий тільки законодавчими органами державної влади або безпосередньо народом на референдумі. Для Російської Федерації ця ознака характерний в повній мірі, з тією лише різницею, що в більшості цивілізованих країн парламентської демократії за представницьким органом державної влади визнається статус "вищого", з наділенням права необмеженої законодавчої компетенції. [22]
3. Закон приймається прийнятий в суворій відповідності з особливим процедурному порядку. встановленим в Конституції або законі. Ухвалення закону відповідно до суворої законодавчою процедурою характерно для більшості сучасних держав парламентської демократії і називається законодавчим процесом. Про його характеристиці в Російській федерації ми будемо вести мову в рамках наступного навчального питання.
Особливістю розглянутого ознаки закону є саме суворе і точне дотримання процедурного порядку його прийняття, що є умовою легітимності прийнятого закону і необхідним елементом дотримання принципу законності в законотворчій сфері, відмінною рисою закону як форми юридичного акту від інших видів актів, прийнятих представницькими і іншими державними владними органами Російської Федерації. Така досить складна процедура прийняття федерального закону створює умови для неможливості довільного управління справами суспільства і держави, зводить до мінімуму небезпеку волюнтаризму і грубих вторгнень в особисту сферу з боку владних органів.
4. Закон регулює найбільш важливі, значущі і стабільні суспільні відносини. Не всі відносини, що входять в сферу правового регулювання, не будь-які відносини можуть бути врегульовані законом, а тільки певні відносини, які становлять найбільший суспільний інтерес, найбільшу суспільну цінність і важливість для держави. Це вказує на «особливу регулятивну функцію закону в правовій системі» [23]. Доцільно, коли сфера виключного регулювання законом нормативно врегульована або в Конституції, або в спеціальному законі. [24]
Перейдемо до розгляду видів законів за різними критеріями.
У першій класифікації основним критерієм віднесення закону до того чи іншого виду служить його юридична сила. В юридичній літературі поняття «юридична сила нормативного правового акта» зазвичай вживається в двох значеннях:
- по-перше, це дія нормативного акта в часі, в просторі і по колу осіб (факт відсутності - наявності юридичної сили визначає, чи є правовий акт чинним);
- по-друге, юридична сила відображає стан конкретного акту в системі нормативно-правових актів держави, вказує на його значення, його верхів'ї-ство або підпорядкованість, залежить від положення і ролі органу, через який дав акт, від його конституційних повноважень і компетенції, якої він наділений за чинним законодавством. Для розглянутого нами поділу значення має саме другий аспект даного феномена.
За юридичною силою розрізняють наступні види:
· Федеральні конституційні закони
· Закони суб'єктів Федерації
За ознакою федеративного устрою:
· Закони суб'єктів федерації
За часом дії