Під фінансовими інвестиціями розуміються довгострокові вкладення грошових коштів з метою отримання постійного дохо-да (фінансової ренти) або великої одноразової виплати.
Якщо об'єктом реальних інвестицій служать виробничі об'єктивним ти, що приносять в процесі експлуатації прибуток, то об'єктом фі-нансових інвестицій є цінні папери (акції та облігації), а також банківські депозити.
Інвестиції в банківські депозити є досить надеж-ним способом вкладення коштів, так як великі банки розоряються порівняно рідко. Ставка позичкового відсотка по депозитах відноси-кові невелика, стабільна і незначно варіює від банку до бан-ку, тому на практиці постає питання вибору не стільки вигідною ставки, скільки найбільш підходящого банку, який надає нуж-ний комплекс фінансових послуг.
Зазвичай ставку банківського відсотка приймають за «точку отсч-та», базу порівняння для визначення вигідності вкладень в цінні папери. Таке інвестування з метою отримання дивіденду на акції і відсотки по облігаціях вважається вельми привабливим. Осо-бенно це стосується дивідендів по простих акціях. Їх величина не фіксується, тому в залежності від успіхів фірми може бути досить великою. Крім того, в разі продажу акцій можна отримати дохід на курсовій різниці.
Інвестувати в цінні папери має сенс тільки в тому випадку, якщо: це найбільш прибутковий з усіх можливих варіантів вкладень, очікуваний дохід вище, ніж можна отримати в банку; рентабельність інвестицій вище темпу інфляції (це відноситься також і до інвести-циям в банківську сферу).
Сукупність цінних паперів, які фірма набуває з метою вилучення постійного доходу, отримала назву фондового порт-портфеля. При управлінні їм постійно доводиться вирішувати дві взаімоіс-полягають завдання: забезпечувати його максимально можливу дохід-ність (яка прямо пропорційна ризику вкладень) і одночасним-аме максимально можливу надійність. Останнє може бути досягнуто переважним інвестуванням в державні цінні папери - облігації та казначейські зобов'язання.
Фондовий портфель може складатися з цінних паперів різного терміну дії, мати регіональну, галузеву, національну або міжнародну орієнтацію.
Залежно від конкретного змісту фондового портфеля прийнято виділяти чотири типи «наборів».
1. «Портфель зростання», що містить цінні папери, курс (ціна) яких постійно збільшується. Він орієнтований на залучення капіталу, так як по такого роду акти-вам зазвичай виплачуються мінімальні доходи.
2. «Портфель доходу», що складається з паперів, які приносять високі дивіденди і відсотки. Оскільки ставлення останніх до курсової вартості паперів вище середнього рівня, вона, на відміну від попереднього випадку, зростає відносно повільно.
3. «Портфель доходу особливого ризикового капіталу», що включає цінні папери мо-лодих, ризикових фірм, які прагнуть до швидкого розширення своєї діяльності.
4. «Портфель стабільного доходу», який об'єднує, як правило, державні облігації і цінні папери, випущені найбільшими і стабільними компанія-ми. Вони високо надійні, хоча і не настільки прибуткові, як попередні.
Практика показує, що найдоцільніше мати збалансований-ний портфель цінних паперів, що потребує врахування таких факторів:
-співвідношення стратегічних і тактичних цілей і завдань розвитку фірми;
-стану ринку цінних паперів (насиченості, динаміки курсової вартості, наявності законодавчих пільг чи обмежень за їх по-купки, володінню, складності переходу від одного власника до іншого);
-загального положення в економіці країни в цілому і в окремих від-галузях і регіонах;
-підтримки необхідної ліквідності (т. е. «продаваемости») цих паперів:
Існують наступні види стратегії управління портфелем цінних паперів:
1) стратегія постійної суми. При підвищенні курсу цінних паперів частина Портф-ля продається;
2) стратегія постійного співвідношення. Підтримується постійний питома вага відповідних видів цінних паперів в портфелі;
3) стратегія витратного усереднення, що застосовується в умовах спокійного стану ринку. Її суть полягає в тому, що через певні періоди постійна сума вкла-вуватися в прості акції, і, якщо їх курс зростає, то вони реалізуються, а дисконт йде на депозит в банк або в облігації для формування фонду наступних покупок;
4) стратегія змінного співвідношення. Питома вага окремих видів цінних бу-маг в портфелі зв'язується з біржовими індексами.
Управління портфелем цінних паперів полягає в плануванні та регулюванні його складу з метою збереження і збільшення вартості капіталу на основі зростання курсової вартості активів, розширенням-ня масштабів діяльності (за рахунок поглинання конкурентів, постав-щиків сировини), а також зниження загального господарського і фінансово-го ризику.
Таке управління ґрунтується на оцінці ефективності інвести-вання, яка може здійснюватися кількома способами:
1) шляхом порівняння середньорічний рентабельності інвестицій зі ставкою банківського відсотка;
2) на основі зіставлення прибутковості вкладень з рівнем ін-фляции. Як і в попередньому випадку, прибутковість вкладень повинна бути вищою;
3) виходячи з терміну окупності. Останній наближено можна отримати за допомогою ділення загальної суми інвестицій на очікувані-мую величину доходу;
4) шляхом зіставлення обсягів інвестицій, необхідних для по-одержанні доходу заданої величини;
5) за допомогою графічного відображення грошових потоків. Гра-фік, який отримав назву «кеш-флоу», має форму діаграми, со-стоїть з стовпчиків, розташованих уздовж горизонтальної осі в хронологічній послідовності. Висота стовпчиків відповідає величині грошового потоку (інвестицій або доходу) за період, а ши-рина - тривалості цього періоду. Причому, стовпчики, що характеризують інвестиції, розміщуються під віссю, а характеризують до-ходи- над нею;
6) на основі порівняння рентабельності варіантів інвестицій (від-носіння сумарного або щорічного доходу до їх величиною), в тому числі з урахуванням дисконтування.
Поняття дисконтування є одним з найбільш важливих в фінансовому менеджменті. Загальноприйнято, що готівкові гроші цінують-ся вище, ніж майбутні надходження, тому сьогоднішня їх сума еквівалентна набагато більшою завтрашньої. «Законних» підстав тут цілком достатньо: незручності, заподіяні суб'єкту відмовою від поточного споживання, ризик інфляції, неповернення позики та ін.
Для того щоб визначити еквівалент сьогоднішньої суми грошей, скажімо, через рік, вихідну її величину А потрібно помножити на Вира-ються (1 + i), де i означає якусь мінімально допустиму норму до-ходності вкладень, наприклад, ставку банківського відсотка. Для оп-ределенном еквівалента вихідної суми через два роки таку опера-цію потрібно повторити двічі і т. Д. У зворотному порядку відбувається дія, якщо потрібно визначити сьогоднішній еквівалент майбутньої суми В. Остання в цьому випадку ділиться на вказане вираз, зване дисконтними множником, стільки разів, скільки років (пе-періодів) відокремлює отримання цієї суми від сьогоднішнього дня.
Така операція і отримала назву дисконтування. З її допомогою на-гою відбувається приведення майбутніх грошей до сьогоднішніх умов.
Щоб оцінити ефективність різних напрямів інвестицій і вибрати найбільш підходящий варіант, визначається величина чис-того дисконтированного (наведеного) доходу. Для цього дисконти-ється потік інвестицій і потік доходу за відповідний період і визначається різниця між ними.
Рівень ефективності інвестицій, при якій має місце ра-венство цих двох потоків, називається внутрішньою нормою прибутково-сті. Якщо вона нижче ставки позичкового відсотка, то вільні кошти доцільно інвестувати в банківські депозити, а якщо вище - в найбільш вигідні об'єкти відповідно до фінансової стратегією фірми, зрозуміло, з урахуванням ризику.
Крім дисконтованого доходу для оцінки ефективності ін-вестицій можна користуватися показником дисконтованої рента-бельности. Для цього на їх теперішню величину потрібно поділу-лити дисконтированную суму доходу. Дисконтована рентабельність-ність інвестицій дорівнює 1, якщо поточна вартість дорівнює нулю. Більш високий її рівень забезпечує додаткову прибутковість інвестицій, і, отже, доцільність їх реалізації в дан-них умовах, а більш низький - неефективність.