Приблизно 10 тисяч років тому, коли планета ока-залась переповненій мисливцями і збирачами, почався перший глобальну продовольчу кри-зіс. Це сталося в кінці кам'яного віку. Примітив-ні знаряддя праці, відомі мисливцям і собіратся-лям, дозволяли вести тільки екстенсивне господарство. При ньому додаткова продукція виходить толь-ко за рахунок розширення або захоплення нових територій.
Хоча чисельність первісних людей не перевищуючи-ла 5 - б млн, але наслідок того, що сировинна база однієї групи була дуже великою і ставала ще більше в міру виснаження природних ресурсів, вільного простору на Землі ставало все менше і менше. Планета виявилася перенаселеній. Виникла об'єктивним тивная потреба переходу від екстенсивного способу господарювання до інтенсивного, при якому більше продукту отримують з тієї ж території завдяки бо-леї досконалим знаряддям праці і його організації. Вихід з важкої кризи людство знайшло в пере-ході від збирання спочатку до городництва, а за-тим до землеробства.
Обробка грунту почалася близько VIII тисячоліття до н. е. на Близькому Сході (Туреччина, Ірак, Іран, Сі-рія, Йорданія і Ізраїль), в області «родючого півмісяця». Відбувся перехід від городництва до землеробства. Жителі цієї частини Землі стали першими в світі хліборобами і пастухами. Стародавні жителі Середнього Сходу, піонери у виробництві продуктів, збагатили своє харчування і додали до повсякденного раціону домашню їжу (пшеницю і ячмінь, овець і
гусей). Сотні тисяч років до цього люди покладалися на дику їжу і щедрість природи.
Люди стародавнього кам'яного віку придбали обшир-ні знання про матеріали, що використовуються при виробництві стве знарядь праці, зброї, одягу і посуду, влаштуй стве жител. Ці знання дозволяли їм знаходити нові джерела добування їжі і способи полювання.
Розведення тварин. Знання про розведення тварин люди отримали вже у верхньому палеоліті, ко-ли окремих диких тварин не вбивали, а залишали розмножуватися. Більш досконалі способи полювання, наприклад загородне полювання, коли все стадо потрапляло в пастку і тварин можна було не поспішати вбивати, сприяли їх одомашнення. Розведення кіз і овець, раніше інших приручених в Персії і Анатолії (до початку VII тисячоліття до н. Е.), Мало ще й те пре-майно, що ці тварини жили стадами і тому звикли слідувати за ватажком.
Якщо в природних умовах тварини самі вибирали ватажка, то тепер це робили люди, віддаючи перевагу більш слухняним і плідним живіт-ним. Знахідки в Ірані свідчать про те, що одомашнені кози і вівці існували приблизи-кові з середини VII тисячоліття до н. е. Їх Вира-щівалі не тільки на м'ясо, а й для отримання молока і вовни. Свиней, одомашнених тут до початку VI тисячоліття до н. е. не розводив у великих кількістю-ствах, тому що вони вимагали багато корму і були переносниками хвороб. Тури на Близькому Сході вважалися священними тваринами, символом чоловіка-ності і сили. Собаки стали домашніми живіт-ними, очевидно, до XV тисячоліття до н. е.
З полювання поступово виросло скотарство, коли люди переконалися, що приручати тварин економіч-неї, ніж вбивати їх на полюванні. З колекціонерства ви-росло городництво, а з нього - землеробство. Збе-нить довго сире м'ясо в жаркому кліматі не можна. Набагато зручніше тримати тварин в загоні, подкар-млівать, а потім, коли треба, вбити і з'їсти м'ясо све-жим. Для того щоб годувати тварину, треба створювати луки, де можна косити сіно, і тримати пасовища, куди на літо виганяти стадо. Першими прирученими жи-Вотня виявилися кози і вівці. Пізніше, через кілька тисячоліть, приручили і одомашнили велику рогату худобу і свиней.
Скотарство - більш ефективний спосіб до-биванія засобів існування, заснований на при-доручень (одомашнення) диких тварин. Скотарі так само, як мисливці і збирачі, вели кочовий спосіб життя.
Розвиток землеробства дозволило використовувати частину врожаю для прохарчування худоби. Але чим більше було худоби у господаря, тим частіше доводилося використовувати підніжжя-ний корм і пересуватися в пошуках пасовищ. Пості-пінно частина племен, особливо там, де з травами було погано, почала спеціалізуватися на скотарстві. Навпаки, інша частина племен твердо стала на шлях розвитку землеробства. Адже чим більше худоби у господаря, тим більше гною для зернових і тим вище їх уро-жайность. Якщо, звичайно, грунт швидко сприймає добриво і віддає хліборобові надбавкою в урожаї.
Окультурення рослин. Початок землеробства поклало окультурення рослин. Це слово озна-чає перетворення диких рослин в культурні зла-ки. Старовинні люди давно примітив, що на відміну від інших вони є їстівними рослинами. Дику пшеницю, виявляється, можна їсти так.
У районі «родючого півмісяця» виростав злак з великими зернами. Це була дика пшениця. Вона розмножується, коли зрілі колосся розкривають-ся і з них випадають зерна. Довга і жорстка ость допомагає їм за допомогою вітру відлітати далеко від мате-ринських рослини і після падіння на землю міцно закріплюватися в грунті. Цей спосіб розмноження, есте-жавного в природі, створював древньому збирачеві незручності. Він або повинен був збирати незрілі колосся, або втрачав багато зерен при зборі врожаю. Ймовірно, саме ці недоліки і стали причиною окультурення пшениці
Першими рослинами, які стали сіяти люди, були пшениця і ячмінь. Окультурені рослини настільки змінилися в порівнянні з дикорослих-ми, що створені сорти вже не могли виростати без втручання людини. Досліди дослідника в галузі землеробства Джека Р. Харлан показали, що дика пшениця відрізнялася такою густотою виростання, що сім'я стародавнього збирача за три тижні турботи могла зібрати більше зерна, ніж їй було необ-ходимо на цілий рік.
І сьогодні дика пшениця в рясному кількості росте на горбистих схилах Близького Сходу. Людина, працюючи за технологією неоліту, без особливих зусиль може назбирати кілограм пшениці. Дикоросла пшениця швидко дозріває, і урожай можна збирати з періодичністю в три тижні. Сім'я досвідчених соби-Рателя могла за ці три тижні зібрати достатньо пшениці (близько 1000 кг), щоб харчуватися протягом цілого року. Однак зібравши пшеницю, її треба було десь зберігати. Побудували комори. Їх треба було охороняти і довгий час залишатися поблизу від цього джерела їжі. Так з'явився ще один стимул до осілого способу життя.
Перехід до землеробства означає остаточну зміну бродячого способу життя осілим. Перш за все це сталося там, де дозволяв клімат - на Близькому сході і в Північній Африці. Тут урожай зернових культур можна було збирати протягом 6 місяців, розводячи додатково худобу, можна було довго залишатися на одному місці.
При землеробстві одна сім'я здатна забезпечити себе за один-два місяці, інший робочий час йде нa виробництво додаткового продукту, значна частина якого відчужується на користь держави і правлячого класу. Таким чином, саме при землі-Делії вперше за всю історію з'являється експлуатація людини людиною.
Перші поселення виникли біля місць рясного виростання дикорослих злаків. Тут же заводили худобу: вівці і кози могли поїдати стебла, що залишалися після збору зерна. Збирачі будували будинки, сховища для зерна і печі для його приготування. Так вони перетворювалися в землеробів.
У Китаї 8800 років тому окультурили просо і рис. Просо - висока грубе трав'яниста рослина, кото-рої і зараз росте в північному Китаї. Його зерно, яким харчується третина населення земної кулі, в США використовується як корм для птахів. Близько 7000 років тому в Китаї і Таїланді були одомашнені собака, свиня, буйвол, кози і вівці. В Америці першими чоло-вік окультурив кукурудзу та картоплю.
Отже, приручення тварин і окультурення рослин різко змінили спосіб господарства і спосіб життя людини. Після періоду полювання і збирач-ства прийшов час землеробства, на зміну бродяжеству прийшла осілість. З'єднання тваринництва і зер-ринництва призвело до появи сучасного типу сільського господарства - двухотраслевого або змішаний-ного. Саме ці досягнення людства прийнято
Приручення тварин і зародження пастухів дали людству нове джерело енергії - тягло-вий худобу. На зміну лопати можуть прийшов плуг, запряжений волами. Різко піднялася виробник-ність праці. Щоб прогодувати одну людину мис-тій і збиранням, потрібно 2 кв. км площі, а при ефективному землеробстві досить всього 100 кв. м землі. Перехід від екстенсивного до інтенсивного хо-дарства тривав кілька тисяч років, в результаті про-дуктівность землі виросла в 20 тис. Разів.
Перехід до землеробства тривав дуже довго. Набагато довше, ніж перехід до машинної техніки. Фахівці підрахували, що він тривав 3 тис. Років. Стільки тривала перша світова революція - неолітична.
Перехід до штучного вирощування зернових стався не відразу. знадобився проміжний
етап, на якому людство випробувала штучної вен-ве вирощування овочів. Таким чином, огородніче-ство являє собою як би пробне, або пілотаж-ве дослідження можливостей землеробства.
При городництві трудяться вручну примітив-ними засобами праці. Іноді подібний тип госпо-ня називають фермерством. Культивування коренеплодів поєднувалося з розведенням рогатої ско-ту. Поступово від коренеплодів перейшли до культивується-ванию ячменю і пшениці. Городництво плавно переростав в орне землеробство.
4.6. Виникнення ранніх держав _____
Це сталося в річкових долинах Близького Восто-ка 5500 років тому. Землеробські селища перетворений-лись в міста. Першими містами-державами були Шумер (південного Іраку) і Елам (південно-західний Іран).
Грамотність і релігія зіграли ключову роль в економіці Месопотамії. На той час складалася з-Брет писемність і до нас дійшли записи жерців, що стосуються економічної діяльності. Хоча дер-жави могли існувати і без писемності, але вона полегшувала передачу і зберігання інформації. Ми знаємо, що месопотамские священики займали важ-ні політичні пости: вони управляли скотар-ством, землеробством, виробництвом і торгівлею. Жре-ці розподіляли корми і пасовища для худоби і ослів, які використовувалися для оранки земель, а також в якості в'ючних тварин. Централізована об-робка землі під керівництвом храмів і зрошення сприяли успішному розвитку суспільства.
Міста зародилися як центри, де спеціалізованих-вавшего на ремеслах верстви населення продавали свою продукцію іншим верствам населення, спеціалізовані-шимся на сільському господарстві, торгівлі або управлінні. Аграрне суспільство - це безліч міст і запро-рідних зон, об'єднаних економічним обміном і оточених значною кількістю сільських посел-ков і сіл. Хоча в аграрному суспільстві з'явилося безліч міст (власне кажучи, при ньому вони толь-ко і з'являються), основна маса населення проживала в селах. Село - замкнута територіальна кре-стьянская громада, яка веде натуральне господарство, сла-бо пов'язане з ринком. Вона орієнтована на традиці-ційний спосіб життя і релігійні цінності.
Про виникнення землеробства говорять археологічес-кі знахідки, перш за все монументальні споруджена-ня. На будівництві платформи одного з храмів Урука в Месопотамії 1,5 тис. Осіб мали працювати 5 років. А це означає, що на будівництво пішло 1,7 млн людино-днів. Для того щоб відірвати від зем-леделія таку кількість людей, суспільство, а це від-ходило на початку четвертого тисячоліття до н. е. повинно було мати величезні запаси додаткового продукту.
А для його створення продуктивність праці долж-на була так підскочити вгору, як не снилося мисливцям і збирачам. Та й хіба могли групи первісних людей по 40-60 чоловік освоїти такі споруди?
З зародженням давньосхідних держав мож-но говорити про важливу історичну процесі - пере-ході від розрізнених громад, часто воювали між собою, до згуртованому, політично організованого суспільства.
Вигода централізації полягала в тому, що можна було:
• без побоювання піддатися нападу місцевих банд з-вершать торгівлю на великі відстані;
• споруджувати грандіозні іригаційні канали для оро-шення посушливих районів країни;
• вирішувати спори і конфлікти між місцевими князька-ми на основі єдиних норм і правил;
• відбивати напад сильного ворога об'єднаними войс-ками;
• ввести в країні єдину грошову валюту і тим самим полегшити торгівлю і виробництво товарів.
Розвиток землеробства і торгівлі призвело до зростання населення і його концентрації в великих містах.
Приблизно 4800 років тому населення Урука, найбільшого міста в стародавній Месопотамії, дос-Тігана 50 тис. Чоловік. Однак з розвитком іригації і збільшенням чисельності населення в суспільстві на-чалісь конфлікти через води і землі. Їх не вистачало на всіх. Сусіди робили друг на друга спустошили-тільні набіги. Населення шукало захисту в укріплений-них містах. Міста перетворилися не тільки в центри торгівлі, ремесел, управління, а й в оборонні фортеці. Там обов'язково знаходилися великі воїн-ські гарнізони. Стало бути, правитель країни напів-чіл додатковий аргумент в суперечці з місцевими князями, які намагалися оскаржити його влада і самим очолити країну. Сильні міста ставали опо-рій централізованої держави.
Поступово політичний контроль над суспільством посилювався. Він поширювався на сфери оборони, виробництва, будівництва, сільського господарства, тор-говли. Жерці виконували одночасно роль религи-озних і політичних діячів. Вони виступили пер-вимі в світі менеджерами. Священики збирали і розподіляли м'ясо, молочні продукти, одяг, рас-тенія, рибу, інструменти і предмети торгівлі. Їм підпорядковувалися селяни, гончарі, раби, переносники вантажів, камнетеси, ювеліри і ремісники, ткачі, скульптори та інші групи населення.
Поступово вождества дуже плавно еволюційно-вали в аграрні держави, а пізніше - в імперії. Вождь ставав правителем: князем, королем, царем. Його найближчі родичі і друзі (найчастіше бойові) ставали радниками в центрі і нанести-никами - на периферії. Дружина трансформірова-лась в постійне військо, що дозволяло перейти толь-ко від оборонних до загарбницьким операціями. А там, де можливе захоплення нових територій, там не-избежно імперії і централізація влади. Так, ран-ня держави переходять в зрілі і «перестиглі», імперські.
У самостійну владу перетворюється суд зі своїми вічними супутниками - в'язницями і ката-ми. Зачатки подібних органів влади були вже в вождеств. Але лише з їх институционализацией можна говорити всерйоз про перетворення вождеств в ран-ня держави.
Спеціалізований та розрісся апарат управління також став самостійною силою і також претендував на свою частку суспільного пирога. Влада службовців канцелярії незабаром стала настільки всемогутній, що з появою давньосхідних импе-рий (Єгипет, Вавилон, Ассирія), а це сталося задовго до н. е. можна вже говорити про зародження бюрокра-тії. Бюрократи також харчувалися за рахунок додаткового продукту, що добувається хліборобами. Але утриманця-ми вони себе не вважали. Навпаки, вважали, що виконують-ють мало не найважчу роботу в державі: займаються переписом населення і припасів, распо-ряжа виконанням всіх громадських робіт, в тому числі ирригацией і зведенням пірамід, збором подат-гов, відправленням всіляких ритуалів і церемоній, написанням незліченних звітів, рапортів, записок та доповідних. Деякі давньосхідні чиновники жа-лову, що не залишається часу написати мемуари.