Розстановка наголосів: ТІПОЛО`ГІЯ ЛЕ`СА
Т. л. як науч. напрямок виникла на поч. 20 в. вУкаіни і базувалася на багатовіковому нар. досвіді розпізнавання окремих типів лісових урочищ, наз. борами, рамен, сураменямі, мшарамі, суболотью, Зігрій та ін. Під цими назв. розумілися ділянки лісу з подібними ґрунтово-ґрунтовими умовами, визначальними литологич. склад грунтів, режим їх зволоження, родючості і т. д. з зазначенням на характер рослинності (породний склад деревостанів, живий напочвенний покрив, наявність грибів і ягід та ін.) і в ряді випадків на фізико-механічні. властивості деревини. В кін. 19 - поч. 20 ст. при інвентаризації лесовУкаіни (в умовах Європ. Півночі, Уралу і Білорусії) лесоустроітелі користувалися нар. уявленнями про типи урочищ - «прототипах» однорідних ділянок лісу. Основоположник вчення про типах лісу Г. Ф. Морозов (1867-1920) виділяв «типи насаджень» лише по грунтово-грунтових умов, к-які тісно пов'язані з зональними відмінностями (т. Е. З кліматом), а в межах окремих зон - зі складом грунтів і з положенням ділянок в рельєфі місцевості. Подальша еволюція лесотіпологіч. поглядів Морозова була дуже суттєвою. У 1918 він пропонував виділити з лісової типології лісову топологію, об'єктом вивчення і практич. додатків до-рій повинні були стати типи лісорослинних умов.
Пізні погляди Морозова на тип лісу в значить. мірою вдалося реалізувати біогеоценотіч. напрямку Т. л. очолюваному сов. вченим В. Н. Сукачов (1880-1967). У своєму розвитку воно пройшло шлях від ототожнення типу лісу з лісової асоціацією (цей напрямок раніше наз. Фитоценотических) до розуміння типу лісу як типу лісового біогеоценозу. Цьому напрямку належить головна роль у вивченні типологич. різноманітності лісів всіх регіонів СРСР. Типи лісу тут трактуються як самостійно. поняття, відмінні від типів умов місцезростання. Классификац. система типів лісу на фітоценотіч. етапі розвитку не відрізнялася від прийнятих в геоботаніці слід. таксономіч. рівнів класифікації (від дрібних до великих): тип лісу (асоціація) - група типів лісу - формація - група формацій - клас формацій - тип рослинності. У лісовпорядкування і лісівництві класифікація обмежувалася зазвичай трьома першими рівнями. Для диагностич. цілей служать таблиці, к-які характеризують стан ділянок в рельєфі місцевості, грунту, яруси фітоценозів, тенденції до змін деревних порід. Складаються також визначники типів лісу і роздільні класифікації корінних і похідних типів лісу, але в межах одного типу лесорастіт. умов асоціації різних формацій (напр. ялинників, Березняках і осичняк) можуть об'єднуватися у внеклассіфікац. підрозділи - серії (іноді наз. циклами) типів лісу. Для наочного вираження зв'язку рослинності з грунтом будують едафофітоценотіч. схеми, к-які представляють собою ординації по підвищенню родючості і зволоженню (застійного і проточного) почвогрунтов в межах відповідних рядів. Біогеоценотіч. підхід до проблем лісової типології найбільш сучасний у зв'язку з визнанням ролі лісів у створенні і поновленні ресурсів біосфери. При цьому классификац. схеми типів лісових біогеоценозів залишаються колишніми. Прихильники цього напряму розглядають тип лісу (тип лісового біогеоценозу) одночасно як основну, так і як елементарну одиницю. Нек-риє сов. вчені - прихильники біогеоценотіч. напрямки - не вважають тип лісу елементарною одиницею і виділяють дрібніші підрозділи: асоціацію (І. Д. Юркевич та ін.), Європейську асоціацію з віковою станом деревостанів (Л. Б. Махатадзе), тип лісового біогеоценозу (А. Г. Долуханов), к-які потім об'єднуються в типи лісу.
У лісівництві. і біогеоценотіч. напрямках Т. л. не враховується фактор часу. В результаті ж антропогенних впливів порушується клімаксовие стан лісів і є велика різноманітність факторів в лесообразоват. процесі. Зміна природ. лісів в часі враховується в генетич. напрямку Т. л. основоположник догрого - сов. вчений Б. П. Колесников (1909-80), який розвинув погляди сов. лісівника Б. А. Івашкевича (1889-1936) на циклічність формування кедрово-широколиств. лісів Д. Сходу. Нижчі одиниці - типи насаджень - характеризують окремі вікові стадії лесообразоват. процесу. Тривалість цих стадій зазвичай коригується класами віку деревостанів. Недоліком цієї Т. л. при існуючій практиці обліку лісового фонду є труднощі в розмежуванні типів насаджень на стадії молодняків і середньовікових деревостанів. Динамічне. Т. л. що розвивається сов. ученим І. С. Мелехова, розглядає в часі не тільки природні зміни типів лісу, а й зміни, викликані антропогенними факторами у вигляді рубок, лесоосушенія, вогневого впливу та ін. (див. Типологія вирубок). Наявність дек. напрямків в Т. л. зумовило впровадження в лісове з різних підходів до типів лісу і створення в СРСР регіональних лесотіпологіч. класифікацій. Такий підхід відповідає рішенню 2-го Всесоюзного наради по лісової типології (Красноярськ, 1973). Саме в таких умовах досягається успішне впровадження Т. л. в практику і використання в лесохоз. діяльності лісорослинних і ін. районировании (див. Районування лісорослинних).
Тип лісу і тип лесорастіт. умов давно визнані таксації. ознаками, проте всебічне впровадження ідей Т. л. в лісове з СРСР можливо лише при інтенсивному лісо-госп. произове, т. е. при високих розрядах лісовпорядкування. На суч. етапі здійснюється спроба організації ведення лісового г-ва на зонально-типологич. основі, коли осн. одиницею приймається група типів лісів, перелік яких брало розроблений для різних підзон лісової зони Європ. частини СРСР. Групи типів лісу - основа розробки систем лесохоз. заходів для тих же подзон. Ідеї Т. л. давно і широко застосовуються при розробці нормативних документів (настанов, інструкцій та ін.) і здійсненні ряду лесохоз. заходів.
За кордоном існує кілька. напрямків Т. л. З них найбільш відома типологія фін. вченого А. К. Каяндер (1879-1943), який запропонував термін «тип лісу» і висунув уявлення про біол. рівноцінності середовищ існування; типи лісу Каяндер відповідають типам лесорастіт. умов, екологічний. режими яких брало визначаються по напочвенному покрову, без урахування лесообразующей породи. Всі існуючі за кордоном (в ПНР, НДР, ФРН, Швеції, Канаді і в ін. Країнах) напрямки в Т. л. базуються на двох науч. основах, наз. відповідно екологічний. (Переважно. Використовуються грунтові умови з побудовою классификац. І ординації. Систем) і фітоценотіч. або екосистемної (розробка класифікацій спільнот за ознаками рослинності або по взаємозв'язкам рослин із середовищем). Іншими словами, все різноманіття лесотіпологіч. підходів за кордоном можна розглядати як типологію лесорастіт. умов і типологію лісів. При цьому концепція власне типів лісу отримала більше визнання в країнах з менш порушеним лісовим покривом (Фінляндія, Швеція, Канада); в малолісних країнах, особливо при великих обсягах лісовідновлення та лісорозведення, панівне становище належить типології середовища існування.
(Морозов Г. Ф. Підстави вчення про ліс, Сімферополь, 1920; Дендрологія з основами лісової геоботаніки, під ред. В. Н. Сукачова, 2 видавництва. Л. 1938; Праці Наради з лісової типології, М. 1951; Погребняк П. С. Основи лісової типології, 2 видавництва. К. 1955; Сукачов В. Н. Зонн С. В. Методичні вказівки до вивчення типів лісу, 2 видавництва. М. 1961; Уткін А. І. Диліс Н. В. Принципи побудови біогеоценотіческое класифікації лісів, «Лісознавство», 1968, № 3; Мелехов І. С. Лісова типологія, М. 1976; Рисін Л. П. Лісова типологія в СРСР, М. 1982. (А. І. Уткін.))
- Лісова енциклопедія: В 2-х т. Т.2 / Гл.ред. Воробйов Г.І .; Ред.кол. Анучин Н.А. Атрохін В.Г. Виноградов В.Н. та ін. - М. Сов. енциклопедія, 1986.-631 с. мул.