Вважай по-нашому, ми випили не багато, -
Чи не брешу, їй-бога, - скажи, Серега!
І якщо б горілку гнати не з тирси,
Те що б нам було з п'яти пляшок!
Другу пили біля прилавка в закуточке, -
Але це були ще квіточки, -
Потім - в скверу, де дитячі грибочки,
Потім - не пам'ятаю, - дійшов до точки.
Я пив з пляшки, з устатку і не ївши,
Але - як скло був, - скляний.
А вже коли коляска підкотила,
Тоді в нас було - сімсот на рило!
Ми, правда, третього насильно затягли, -
Ну, тут промашка - переборщили.
А що окуляри товаришеві розбили -
Так то портвейном погіршили.
Товариш перший нам сказав, що, мовляв, заспокойтеся,
Що - буяньте, що - розійдіться.
На "розійтися" я тут же погодився -
І розійшовся, - і розходився!
Але якщо я кого лаяв - карайте суворо!
Але це навряд чи, - скажи, Серега!
А що впав - так то від помутніння,
Кричав ні з горя - від отупіння.
Тепер дозвольте пару слів без протоколу.
Чому нас вчить сім'я і школа? -
Що життя сама таких покарає суворо.
Тут ми згодні, - скажи, Серега!
Ось він прокинеться вранці - протверезіє - скаже:
Нехай життя засудить, нехай життя покарає!
Так відпустіть - вам же легше буде:
Чого возитися, раз життя засудить!
Ви не дивіться, що Сергійко все киває, -
Він розуміє, все розуміє!
А що мовчить - так це від хвилювання,
Від усвідомлення і прояснення.
Чи не замикайте, люди, - плачуть вдома дітки, -
Йому ж - в Химки, а мені - в Медведки.
Так, все одно: автобуси не ходять,
Метро закрито, в таксі не содят.
Приємно все-таки, що нас тут поважають:
Дивись - підвозять, гляди - садять!
Розбудить зранку не півень, прокукурікала, -
Сержант підніме - як чоловіків!
Нас мало не з музикою проводять, як просп.
Я рупь заначив, - похмелимося!
І все ж, брат, важка у нас дорога!
Ех, бідолаха! Ну спи, Серьога!