- Сьогодні для багатьох батьків став актуальним питання: «Що робити, якщо мою дитину ображають однолітки?» Зневажливе ставлення, грубість, навіть знущання - така проблема з кожним роком загострюється. Отець Павло, чому ображають дитини, в чому, на # 8209; вашому, причини?
- Причини в кожному окремому випадку можуть бути різними, можна перерахувати лише основні.
По-перше, як правило, в будь-якому співтоваристві, особливо в дитячому, людини не приймають, якщо той яким # 8209; то чином не збігається з його більшістю за інтересами, поглядами, світовідчуттям, поведінки, зовнішнього вигляду. Через розбіжності інтересів виникає деякий конфлікт, зіткнення, в результаті якого хто # 8209; то не вписується в даний конкретний соціум. У дітей, підлітків взагалі дуже розвинений стайня інстинкт, і якщо один починає по зовнішнім виглядом або поведінкою вибиватися із загальної маси, «зграї» це не подобається.
По-друге, наша дитина в силу особливостей свого характеру може бути недостатньо товариський і комунікабельний. А коли дитина не вміє спілкуватися, не вміє налагоджувати стосунки, він викликає роздратування оточуючих його однолітків. Звичайно, ніякої дитина не заслуговує зневажливого ставлення до себе, але кому # 8209; то далеко не завжди вдається виявити в колективі свої сильні сторони, а однолітки куди охочіше виявляють його слабкості.
Приводом для виникнення неприязні можуть стати зовнішність, особливості поведінки. Якщо, наприклад, дитина менше всіх ростом, страждає зайвою вагою або, наприклад, він рудий або носить окуляри - все це може стати приводом для обзивательства. Неохайність, бідність одягу також може стати причиною насмішок. Легкою здобиччю для любителів познущатися стають образливі діти, глузування дістаються Плаксій, сором'язливим, невпевненим у собі і слабким дітям.
Викликає неприязнь у однолітків і дитина, надмірно опікуваний дорослими.
Пам'ятаю, як діти сміялися над однією моєю однокласницею - її проводжали в школу за ручку мало не до шостого класу, хоча школа від її будинку знаходилася в двохстах метрах. Коли людину не готують до самостійного життя в суспільстві, коли за нього все вирішують, позбавляють його своєї думки, він стає інфантильним, нездатним, навіть ставши вже дорослим, прийняти рішення. Звичайно, він ніде не зможе побудувати хороших відносин: не тільки в школі, але і в майбутній своїй родині! Адже зараз стало звичайною справою, коли не тільки дівчина тридцяти років, але і дорослий чоловік повністю залежить від батьків: і фінансово і морально.
Пригадую ще одного свого однокласника, який, перед тим як потрапити до нас, змінив не одну школу і кілька класів. Батьки перевели його в наш клас з надією, що хоча б тут він приживеться. Але історія повторилася: хлопці над ним сміялися, і так само, як в попередніх місцях, у нього не було друзів. Звичайно, причина була не в класі, який був у нього не перший, не друге і навіть не третій, не в школі і не в хлопцях, а в ньому самому і його батьків, які не змогли навчити його встановлювати контакти з іншими людьми.
Сподіваюся, що мене зрозуміють правильно: ми тут зовсім не виправдовуємо тих, хто кривдить інших або сміється над ними. Конфлікти з однолітками можуть виникати не тільки «з вини» самої дитини. Можливо, дитині просто не пощастило - серед оточуючих його дітей виявився якийсь # 8209; небудь заводила, який самостверджується, ображаючи більш тихих і безмовних товаришів.
Але дитяче бездушність, яке, треба сказати, зазвичай проходить з віком, все ж не можна вважати свідомою жорстокістю і наслідком якого # 8209; то укоріненого зла, - можливо, діти в силу малого життєвого досвіду не в змозі відчувати біль іншої людини. У казці англійського письменника Джеймса Баррі «Пітер Пен» є дуже ємна і точна фраза: «Діти веселі, нехитрі і безсердечні».
- Виходить, що винні не тільки кривдники, а й скривджені? Які якості виховувати, щоб нашу дитину не кривдили?
- Згадайте пісочницю: будь дітей найбільше там не люблять? Жадібних, які не дають грати в свої совочки, ведерочко і лопатки: «Це моя машинка, не смій чіпати!» Агресивних, які з # 8209; через дрібниці кидаються в бійку. Ябед, тих, які ледве що біжать скаржитися: «Ось цей взяв мою іграшку, він мене ображає, покарай його», тобто, по суті, здійснюють зрада. Однолітки перестають їм довіряти. Не люблять і не захочуть мати в друзях егоїстів. Тих, хто вважає себе центром гри, хто грає тільки за своїми правилами, нав'язує своє «Я» оточуючим. Адже дружба, особливо дитяча - поняття командне: ти повинен вміти взаємодіяти з іншою людиною, а не «тягнути ковдру на себе»! А ще не люблять, коли намагаються нав'язати свою дружбу, в дружбі всім хочеться спілкуватися на рівних.
Ось ці «правила пісочниці» абсолютно застосовні до будь-якого співтовариства, дитячому і дорослому, але вони формуються саме в дитячому віці: вміння дружити, вміння спілкуватися, вміння взаємодіяти з іншими, вміння боротися зі своїми слабкостями: жадібністю, агресивністю, уразливістю ...
- Кажуть, діти - наше відображення і продовження. У чому, по # 8209; вашому, вина батьків?
- Дуже часто дитячі проблеми коріняться в сім'ї, в неправильному батьківському вихованні. Здебільшого конфлікти з однолітками трапляються у дітей з неблагополучних сімей, де до дитини погано ставляться, принижують і ображають. У школі такі діти або дуже агресивні, або дуже пригнічені - і це «заслуга» батьків.
Можна помітити кілька крайнощів в батьківських установках. Перша - це придушення особистості дитини. В результаті дитина сприймає весь навколишній світ як щось дуже вороже, чим викликає у оточуючих дітей і роздратування, і глузування. Він може і навпаки, озлобитися і почати зганяти сімейні образи на своїх більш слабких однолітків.
Інша крайність - гіперопіка. Коли батьки від всього захищають чадо, не дають йому ніякої ініціативи, не дозволяють ні з ким спілкуватися. Дитина починає потенційно боятися всіх, крім батьків, трохи «пальцем ткнуть» - він відразу плаче.
Ще одна крайність: це виховання егоїста, маленького тирана, навколо якого звично крутяться всі будинки, чого він вимагає і від оточуючих дітей.
Коли батьки стикаються з проблемою, яку ми обговорюємо, вони в першу чергу повинні звернути увагу на себе, подумати, де і що вони упустили. Взагалі # 8209; то наша батьківська задача полягає в тому, щоб підготувати дитину до самостійного життя, в якій йому доведеться зустрічатися з різними людьми. Учіть дитину ставитися до інших щиро, без каменя за пазухою, привітно, по # 8209; доброму, але без підлещування. Тоді до нього будуть тягнутися інші діти.
- І все # 8209; таки, звичайно перше батьківське спонукання - грудьми стати на захист своєї дитини.
- Радив би не драматизувати ситуацію. Правильніше в цих випадках не поспішати покарати кривдника. Спочатку потрібно постаратися зрозуміти, чому це сталося: чи то дитини дійсно треба захистити, то чи в його власній поведінці що # 8209; щось негаразд. Якщо, не розібравшись, закличемо кривдника до покарання - діти якщо не явно, то таємно постараються відігратися на нашому ж дитину!
Пригадується випадок з мого дитинства: дитиною я був маленький на зріст, слабеньким, вразливим. Одного разу хлопці мене досить серйозно побили на вулиці, додому я прийшов заплаканий, з пом'ятою фізіономією. Якою ж була реакція моєї мами? Я # 8209; то сподівався, що вона стане шкодувати мене, втішати, проте нічого подібного не сталося. Не можу повторити зараз її слова дуже точно, але вона сказала приблизно так: «Ти чоловік і повинен розуміти, що таке в житті трапляється». Спочатку мене це дуже образило, але потім я зрозумів, що це абсолютно правильна позиція: якщо хлопчиська від усього захищати, жаліти, з нього не виросте чоловік. Він повинен зрозуміти, що світ складається не тільки з приємних йому людей. Але при цьому дитині необхідно відчувати наше співчуття до себе. Я вважаю, що труднощі, які так чи інакше виникають у житті дитини, дають безцінний досвід налагодження контактів з людьми, є школою життя, подолання цих загроз робить його міцніше!
- Багато хто задається питанням, чи потрібно дитину вчити давати здачі, битися?
Але дитину треба вчити захищатися, а не битися. Постарайтеся донести до нього давню мудрість «Кращий бій - це той, який тобі вдалося запобігти!», Що силу потрібно використовувати для оборони, а не для нападу. Занадто захоплюватися самообороною і сподіватися на власні сили теж не варто. Тут також існують свої небезпеки. По-перше, на кожну силу знайдеться своя сила, якщо хулігани захочуть звести рахунки, то вони це зроблять (нападуть великою компанією, озброяться і т. Д.), А ось це вже небезпечно. По-друге, відомо, що у всякі історії з бійками найчастіше потрапляють люди, які як раз готуються оборонятися, займаються боксом, карате та ін. Чому? Якщо в першому акті п'єси на стіні висить рушниця - в третьому воно вистрілить. Якщо людина готується до бійки, він її знайде. Коли підліток навчився добре битися, він може почати застосовувати ці навички зовсім не в мирних цілях, він сам може почати задирати своїх товаришів. Тому в усьому має бути міра.
Але, з іншого боку, коли ми віддаємо дитину в секцію самбо або який # 8209; то інший боротьби, це може мати один дуже позитивний ефект: дитина повірить в свої сили, подолає невпевненість, навчиться спілкуватися з товаришами по секції, а також навчиться терпіти біль, не робити трагедію з синяка під оком. Мій двоюрідний брат, займаючись в дитинстві боксом, не досяг якихось # 8209; то видатних результатів, але зате потім його батьки говорили, що він тепер не боїться бути скривдженим і вміє терпіти біль.
До кого найбільше чіпляються шкільні хулігани? До хлопців слабким духом, невпевненим у собі, Плакса, так званим «Пищик». Їх ткнули - вони і запищали. Якщо хлопчик чи дівчинка реагують на образи і глузування спокійно, не плачуть і не обзиваються у відповідь, кривдники, як правило, дуже швидко втрачають до них інтерес і знаходять більш сприятливі мішені. Ось цього треба вчити дітей.
- І нарешті, що робити, коли православний дитина виявляється в нецерковних середовищі, де він часом відчуває себе білою вороною?
- Завдання батьків - формувати середовище спілкування своєї дитини. Буває, що в школі підбирається така компанія, що дуже навіть непогано, якщо дитина не буде з нею спілкуватися. Якщо не виходить знайти друзів в школі, то їх можна знайти поза шкільного середовища. Як? Є гуртки, секції, парафіяльні школи, клуби дитячі, де дитина буде мати можливість спілкуватися з дітьми, близькими йому за інтересами. Ніщо так не згуртовує дітей, як спільна справа!
Сучасні діти, як правило, не конфліктують з релігійних питань, сьогодні вони досить позитивно налаштовані по відношенню до віри, по крайней мере, нікого не здивуєш тим, що ти віруючий. Однак, як я вже говорив, з # 8209; за відмінностей в моральних цінностях і поглядах на світ між ними може не скластися контакт. Наприклад, в середовищі, в якій навчався я, були зовсім інші цінності, ніж ті, в яких намагалися виховувати мене мої батьки. Хлопці матюкалися, курили на перервах (школа була звичайнісінька, районна, переповнена), а мої батьки дуже суворо стежили за своєю мовою, природно, і для мене це було неприйнятно. Мої однолітки захоплювалися американськими бойовиками, які вже тоді почали з'являтися в Союзі на касетах, а у нас вдома не було навіть телевізора, не те що «видака». Наші інтереси не дуже збігалися, у мене не було друзів у школі. Але пізніше, років в 14-16, з'явилися хлопці, з якими мені стало по # 8209; справжньому цікаво. Я записався в авіамодельний гурток, де знайшов однодумців. Ми разом майстрували літаки, слухали хорошу рок-музику, їздили на змагання. У мене з'явилися хороші знайомі і серед хлопців мого приходу. Це було вже за часів перебудови, в відлига по відношенню до Церкви. На парафіях стала з'являтися молодь. Ми збиралися на квартирах, ставили вистави до церковних свят, тут же на квартирах проходили заняття дитячої недільної школи. Так що нудно не було.
Якщо немає друзів в школі - не біда, справжніх друзів, однодумців не може бути багато, значить, близьких по духу людей треба шукати в інших місцях.
Дуже важливо відзначити: першими друзями дитини повинні бути батьки, а ті найважливіші якості, якими повинен володіти людина, він повинен побачити в своїх батьків. Важливо на їх прикладі зрозуміти, яким буває справжній друг!
Нашому дитині дуже допоможе в житті впевненість в своїх силах, а для цього потрібно допомагати йому піднімати здорову самооцінку: давати корисні навички, практичні вміння, керувати його самоосвітою, пропонувати хороші книжки - ось база, яка зробить його життя повної, насиченою, це допоможе йому стати особистістю. Цікавий, цілісна людина також стає цікавим оточуючим. Не потрібно плутати це з гординею. Хоча кожен з нас повинен усвідомлювати, що він не кращий за інших людей, а перед Богом - ніщо, але повинен реально усвідомлювати, на що здатний і що собою представляє. Якщо людина не впевнена в своїх силах, у нього ніколи нічого не вийде в житті, йому не вистачить ні впевненості, ні рішучості.
Крім того, коли людина себе поважає, його дуже важко образити - сильно не обзивають, що не задирають, і тільки слабкий відповідає злом на зло. До сильному ж люди тягнуться. А це формується батьківською любов'ю, заохоченням, підтримкою. Захищеність - це броня з любові, яку нам дали батьки, вона допомагає і коли їх уже немає з нами, дозволяє не ображатися на дрібниці життя, адже в цьому випадку всередині людини світ, світлий і добрий.