Текст наукової статті на тему «Світовий океан як об'єкт міжнародного екологічного права»
Земельне право; аграрне право; екологічне право
Єжов Ю.А. кандидат юридичних наук, доцент Фінансового університету при Уряді Російської Федерації
СВІТОВИЙ ОКЕАН як об'єкт МІЖНАРОДНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА
До числа природних об'єктів, що знаходяться поза національної юрисдикції і контролю, за межами сфери виняткового суверенітету окремих держав, відносяться в основному ті з них, які знаходяться в нтернаціональних просторах: Світовий океан з усіма егобогатствамі, за межами територіальних вод, континентального шельфу і виняткових економічних зон, окремі материки, наприклад, Антарктида, частина атмосфери Землі і космос. Правовий режим міжнародних природних об'єктів визначається в основному нормами міжнародного права. Питання про власність на ці об'єкти тривалий час взагалі не виникало. Панувало мовчазне визнання інтернаціональних природних об'єктів нічиєю річчю і згоду з правом будь-якої країни на захоплення цих об'єктів. Але в сучасних умовах такий стан все менше стало відповідати інтересам і потребам народів світу. Були вироблені і поступово впроваджені в практику деякі міжнародно-правові принципи, що обмежують можливість довільних дії щодо міжнародних природних об'єктів.
Так, правова охорона Світового океану, його ресурсів і морського середовища забезпечується складною системою конвенцій, угод, договорів глобального і регіонального характеру.
Забруднення нафтопродуктами, іншими виробничими і побутовими відходами становить найбільшу загрозу Світовому океану. Тому ще в 1954 році була підписана в Лондоні міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню моря нафтою. Дія Конвенції було обмежено порівняно невеликою площею заборонених зон і не охоплювало всієї акваторії океану. Така охорона виявилася недостатньою. У 1973 р Конвенція 1954 року була замінена Міжнародною конвенцією по запобіганню забруднення з суден. Конвенція 1973 р стосується не тільки нафти, але і інших перевезених шкідливих речовин, а також відходів (стічні води, сміття), що утворюються на судах в результаті їх експлуатації. У додатках до основного тексту викладено міжнародні стандарти допустимих зливів. Встановлено, що кожне судно повинне мати сертифікат - свідчення про те, що корпус, механізми й інше оснащення відповідає правилам запобігання забрудненню моря. Виконання цієї вимоги контролюється шляхом спеціального інспектування при заходах судів в порти. До порушників застосовуються суворі санкції. Крім того, на відміну від Конвенції 1954 року її дія поширюється на всю акваторію Світового океану. Для деяких особливо чутливих до забруднення районах (Балтійське, Середземне, Чорне моря) встановлені підвищені вимоги. Встановлено також, що будь-яке судно, яке виявило винуватця забруднення, зобов'язане повідомити про це своєму уряду, яке, в свою чергу, доводить про це до відома тієї держави, під чиїм прапором плаває порушник, навіть якщо він знаходиться поза межами національної юрисдикції.
Забруднення материкових вод - річок, озер, водосховищ тощо не менш небезпечне, ніж забруднення Світового океану. Боротьба проти цього негативного явища все енергійніше ведеться в кожній окремій країні. Але в ряді випадків для досягнення позитивних результатів потрібно і міжнародне співробітництво. Міжнародно-правового регулювання вимагає також судноплавство, рибальство і інша діяльність на міжнародних річках, озерах та інших водоймах, оскільки це зачіпає інтереси різних країн і представляє певну небезпеку для стану навколишнього середовища. У цій області відносин з'явилося також велика кількість договорів, угод, конвенцій, які передбачають комплексне використання та охорону водних ресурсів, частка яких у загальній масі актів міжнародного екологічного права становить 18 відсотків.
Багато питань охорони континентальних водних об'єктів, що мають міжнародне значення, вирішуються в договорах про режим державного кордону. Разом з тим є і спеціальні угоди, спрямовані на регулювання використання та охорону різних видів міжнародних водних об'єктів: Угода між Австрією і Югославією провикористанні річки Мур (1954 г.); Угода між Італією і Швейцарією про охорону вод від забруднення (1972 р); Угода між США, Канадою про якість води у Великих озерах (1972 р); Договір між Аргентиною і Уругваєм щодо річки Ла-Плата (1973) та ін.
Для подальшого прочитання статті необхідно придбати повний текст. Статті надсилаються в форматі PDF на зазначену при оплаті пошту. Час доставки становить менше 10 хвилин. Вартість однієї статті - 150 рублів.