Як зазначає А.В. Мудрик, в науку про людину термін «соціалі- зация» прийшов з політекономії, де його початковим значенням було «усуспільнення» - землі, засобів виробництва і т.п. Прикладом нительно до людини він знайшов відображення в роботі американського з- соціологів Ф.Г. Гиддингса «Теорія соціалізації» (1887). У ній термін
«Соціалізація», застосовується в значенні близькому до сучасного:
Прихильники біогенного (биогенетического) напряму вважають, що розвиток людини зумовлено спадковістю. Саме від неї залежить, ким може стати в майбутньому ця людина. З позиції науки такий підхід не має достатніх підстав. Наследствен- ність визначає тільки можливе, але не достатня для социаль- ного розвитку особистості. Потрібні ще відповідні умови для їх реалізації і часом значне особисту участь людини.
Фактори середовища - це все те, що безпосередньо і опосередковано впливає на людину: сім'я, дитячий садок, школа, шкільний коллек- тив, особистість учителя, неформальні молодіжні об'єднання, в ко-торие входить дитина, засоби масової інформації, книги та ін.
Мудрик виділяє три групи факторів, що впливають на соціаліза- цію людини. До них відносяться: макрофактори - космос, планета, світ; мезофактори - етнокультурні та регіональні умови, тип поселення, засоби масової комунікації; мікрочинники - ин- ститутов соціалізації (сім'я, дошкільні установи, школа, вуз, трудовий колектив), релігійні організації, група однолітків і субкультура.
Десоціалізацію (від фр. Des. - приставка, що означає унічтоже- ня, видалення чого-небудь і соціалізація) - втрата людиною з яких-небудь причин або під впливом несприятливих для його життєдіяльності чинників (наприклад, тривалі хвороба, від- пуск, ізоляція від природного середовища, сильна травма голови, дис- комфортні для цієї людини умови самовиявлення і ір.) соці-ального досвіду, що відбивається на його самореалізації в середовищі життєдіяльності. Основні причини десоциализации обусловле- ни різними факторами. Особливе місце належить особистісним, середовищним і виховним факторам.
Особистісні чинники характеризуються потенціалами і состояні- їм людини, стримуючими прояв його активності в природний- ної для нього середовищі, самообмеженнями або зміною характеру при- звичним для нього діяльності, сприяє набуттю іншого
Між соціалізацією, десоциализации і ресоціалізації суще- ствует тісний взаємозв'язок і взаємозумовленість. Цей фактор робить неоціненну допомогу у виховній роботі в процесі виправлення і перевиховання людини.
У 1920-ті рр. виділяли етапи, орієнтовані на анатомо-фі фізіологічних зміни організму дитини. У 1970-ті рр. Д.Б. Ель Конін (1904-1984) запропонував вікову періодизацію роз- ку психіки, засновану на зміні провідних діяльностей: дошкільнята - гра; молодші школярі - навчання; підліткам
ки - інтимне особисте спілкування; юнаки - навчально-професійна діяльність. У 1980-і рр. А.В. Петровський висунув концепцію вікової періодизації розвитку особистості, яка визначається типом діяльнісної-опосередкованих відносин індивіда з найбільш ре- ферентнимі для нього групами.
5) інтеріндивідуального (дорослість); за характером відносини до трудової діяльності: Дотрудовая (рання соціалізація) - до школи, стадія навчання; трудова - стадія вищої школи, стадія трудового колективу; Послетрудовая - стадія виходу на пенсію, стадія самореалізаіі на пенсії.
Основні ступені соціалізації людини: ідентифікація, инди- відуалізація, персоналізація.
а) первинна ідентифікація в дитинстві - примітивна форма емоційної прихильності дитини до матері;
б) вторинна ідентифікація - прояв захисного механиз- ма. По Фрейду, маленька дитина намагається ототожнювати себе з найбільш значущою для нього особистістю. Він копіює деякі осо- сті поведінки таких осіб. Дитина ідентифікує себе з будь- бімим людиною або з людьми, яких він ненавидить або яким заздрить;
в) ідентифікація стосовно дорослій людині пов'язана з невротичним симптомом. Суб'єкт через бажання опинитися в поло-
жении об'єкта психологічно вживається в його стан, хворобливий- але переживаючи його.
У процесі соціалізації відбувається персоналізація (від лат. Per- sona - особистість) - процес, в результаті якого суб'єкт отримує ідеальну представленість в життєдіяльності інших людей і може виступати в суспільному житті як особистість (Петровський).
Має місце і деперсоналізація - як наслідок відчуження про- дукт праці від його творця або присвоєння плодів чужої праці (наприклад, відділення архітектора від результатів його діяльності). Деперсоналізація можлива не тільки як наслідок приписування собі чужих заслуг, а й як «трансляція» своїх недоліків і помилок кому-небудь іншому.
На соціалізацію людини значний вплив мають на- следственниеіврожденниеособенності, факторисреди, лічнаяроль в саморозвитку, самовдосконаленні.
Людина виступає як об'єкт і суб'єкт, соціалізації. Як об'єк єкту, йому належить значна роль в процесі засвоєння соці ального досвіду для розвитку і саморозвитку. Вона має усвідомлюваний