У вітчизняній юридичній літературі не вироблено єдиний підхід з питання про місце правового інституту державної служби (службового права) в системі українського права. На думку більшості вітчизняних правознавців, службове право поки не сформувалося в самостійну галузь права і являє собою комплексний правовий інститут, що включає в себе норми різних галузей українського права, перш за все, адміністративного, конституційного, трудового, фінансового, кримінального. Існує точка зору представників адміністративної школи права, згідно з якою службове право є підгалуззю адміністративного права.
Проте, Ю.Н. Старілов відзначає високий рівень, ясні юридичні межі, великий масштаб сформованості законодавства про державну службу, що дозволяє в повній мірі говорити про українців службовому право як про факт правової сістемиУкаіни, найважливішої складової частини вітчизняного адміністративного права, що спирається на досить складно-структуроване законодавство про державну службу [ 3].
Чи не сформувалося єдиної думки і щодо термінології. У науковій літературі можна зустріти вживання термінів «державна служби» або «службове право». Відзначимо, що складаються суспільно-правові відносини в рамках державної служби не включають в себе відносини, що регулюються муніципальної службою, хоча з точки зору «діяльнісного підходу» цілі державної і муніципальної служб перетинаються. Незважаючи на відсутність єдності в термінології видається більш логічним вживати термін «службове право» в навчальному процесі.
У главі 30 Кримінального кодексу РФ [5] передбачена відповідальність посадові особи, ск-них осіб, які вчинили злочин проти державної влади, інтересів державної служби та служби в органах місцевого самоуправле-ня.
Велика частина норм, що входять в правовий інститут державної служби, міститься в різних законах і підзаконних актах, що регламентують процес проходження служби в різних органах влади. Необхідно підкреслити, Федеральний закон «Про систему державної служби РФ», закони про види держслужби і акти, прийняті в їх розвиток, не спрямовані на регламентацію державно-владної діяльності державних службовців. На сьогоднішній день, норми, які стосуються правового інституту державної служби, не регулюють відносини, пов'язані з реалізацією службовцями завдань і функцій державних органів, за винятком окремих внутрішньоорганізаційні повноважень. З огляду на спрямованість і предмет регулювання сучасного вітчизняного законодавства про державну службу, до державно-службових відносин слід відносити лише внутрішньоорганізаційні, апаратні правовідносини, що складаються в державних органах.
Нормативні правові акти, що регламентують суспільні відносини в сфері державної служби, традиційно розглядаються у вітчизняній правовій науці як частина адміністративного законодавства, так як вони регулюють відносини в сфері державного управління та складаються, переважно, з імперативних норм. У даних нормативних правових актах закріплені принципи державної служби; по-нятие, види і реєстри посад в державних органах; порядок проведення атестації та присвоєння класних чинів (дипломатичних рангів, військових, спеціальних звань); правовий статус державного службовця; особ-ності проходження державної служби; питання управління державного-кої службою і т.д.
Аналогічним чином регламентовані питання організації та проходження служби в органах місцевого самоврядування. Державна служба і муніципальна служба базуються на основі єдності цілей, завдань, принципів організації і функціонування, будучи різновидами публічної служби. Вітчизняні правознавці неодноразово висловлювалися про доцільність формування єдиної правової бази державної і муніципальної служб, проте до теперішнього часу законодавство про державну службу та про муніципальну службу розвивається автономно, не дивлячись на наявність загальних принципів.
Таким чином, предметом службового права виступають три сфери суспільних відносин: 1) організація самої системи державної і муніципальної служби, а також структури посад в державних і муніципальних органах; 2) формування статусу державного (муніципального) службовця та гарантій його здійснення; 3) регламентація процедури проходження державної (муніципальної) служби.
Службове право на сучасному етапі його розвитку є комплексний правовий інститут і включає в себе (природно, на основі однорідності регульованих суспільних відносин) норми різних галузей українського права, переважно норми адміністративного права, а також норми конституційного права, трудового права, кримінального права і деяких інших галузей українського права.
Цей правовий інститут зараз знаходиться в стадії реформування, в зв'язку з тим, що в чинне законодавство вносяться різні зміни і доповнення, розробляються положення, спрямовані на вдосконалення та уточнення статусу державних і муніципальних службовців, порядку надходження і проходження державної служби.