Другий компонент індивідуальності - це задатки і здібності. За їх проявів, як правило, і судять про індивідуальність тієї чи іншої людини. І це не випадково, адже зроблений індивідом вибір предмета власних уподобань і захоплень з широкого спектру людських занять, стійкий інтерес до якої-небудь справи, розкриття в ньому своїх здібностей обумовлюють формування індивідуального стилю і неповторного образу життєдіяльності людини. Схильності і здібності можна об-різному назвати ключем до розвитку і прояву індивідуальності
Четвертий компонент - моральна спрямованість як істотна характеристика індивідуальності, що співвідносяться з духовно-моральними цінностями суспільства, як ціннісне наповнення обираються людиною змісту, форм і способів самореалізації і самоствердження. Включення морального спрямування до складу компонента індивідуальності вироблено нами усвідомлено, хоча багато дослідників підкреслюють незалежність індивідуальності і рівня її сформованості по відношенню до норм моралі і ступеня їх засвоєння (прийняття) людиною.
П'ятий компонент - творча актив-ність, яка виступає по відношенню до індивідуальності в різних іпостась-сях: і як її елемент, і як властивість, при-суще їй (дуже часто і зовсім спра-ведливо дослідники використовують слово-сполучення «творча индивидуаль- ність »), і як вирішальна умова її становлення і прояви. Така багатогранний-ність свідчить про величезну важливість цієї складової. Без творчої активності важко уявити можли-ність формування яскравої індивідуальності, повномасштабного самоздійснення людини. При її відсутності домінуюче становище займають типовість, стандартність, непомітність. Твор-чна активність повинна виявлятися не тільки в якомусь одному виді діяльності, але і торкатися життєдіяльність людини в цілому. Ось чому педагогу необхідно піклуватися про розвиток в дитячому колективі процесів колективного та індивідуального життєтворчості.
... Що необхідно робити педагогу для того, щоб процес становлення і прояви індивідуальності дитини протікав успішно?
Зрозуміло, треба створювати визначений-ні педагогічні умови. Але які? Професор Н.Е.Щуркова називає три обставини, які сприяють роз-витку індивідуальності школяра в процесі виховної діяльності. До них вона відносить: по-перше, створення «діяльнісної ніші» для дитини в розмаїтості-ної діяльності класного співтовариства; по-друге, забезпечення сприятливого становища дитини в системі зв'язків і відносин з однокласниками; по-третє, організацію зовні вираженого, мате-ріалізованного в словах, міміці, пласти-ке, діях і предметах розташування до кожної дитини, уваги, турботи, ніжності, вдячності, захоплення.
Її колега Л.І.Маленкова вважає, що педагогічне забезпечення процес-са і становлення індивідуальності дитин-ка має включати в себе наступні складові:
- вміння побачити в кожному вихованцеві індивідуальність, унікальність і неповторність кожної особистості і прийняти її такою, яка вона є;
- глибоке вивчення особистості вихованця, його положення, статусу в виховному процесі;
- встановлення індивідуально-особистісних відносин з кожним вихованцем;
-Організацію особистісно орієнтованої виховної діяльності в класному колективі на основі індивідуальних особливостей учнів;
-інструментовку виховання як са-мопознанія і саморозвитку особистості, її самоактуалізації;
-Індивідуальний коректив у вихованні деяких школярів, подолання «опору вихованню».
Названі Н.Е.Щурковой і Л.І.Маленковой умови розвитку индивидуаль-ності учнів в процесі виховної діяльності, безсумнівно, слід віднести до розряду тих обставин, які мають істотне значення в формуванні цього людського якості. Але ми вважали за можливе доповнити цей перелік, а деякі його положення - уточнити і деталізувати. В результаті нами було виявлено і сформульовано дев'ять педагогічних умов, способст-чих успішному протіканню процесу становлення і прояви індивідуальності дитини. До них ми віднесли наступні обставини:
1) сприйняття класним керуєте-лем і його вихованцями індивідуальності як особливо значущої цінності;
2) наявність у педагога цілісного і адекватного уявлення про кожного учня, його досягнення та проблеми, про суто типових і яскраво індивідуальних сторонах його особистості;
3) орієнтація виховання на актуалізацію і реалізацію потреби дитини стати і бути самим собою, на формування у нього знань, умінь і навичок са-мопознанія, самопроектування, самостроітельства і саморефлексії, на освоєння їм моральних форм і способів
самореалізації і самоствердження;
4) надання школярам свободи вибору форм і способів прояву своєї активності, можливості знайти і зайняти власну нішу в життєдіяльності класного (шкільного) спільноти;
5) створення в колективі класу творчої атмосфери, що спонукає класного керівника і його вихованців до колективного і індивідуального творчості, прояву і розвитку своїх нахилів та здібностей;
6) оптимальне поєднання групових та індивідуальних форм виховної роботи, спрямованих на формування
в дитині загального, особливого і одиничного;
7) стимулювання прагнення школярів до планування та здійснення самостійної роботи із самовдосконалення, вирішенню важливих для себе проблем;
8) теоретична і технологічна готовність педагога до здійснення індивідуально-орієнтованої виховної діяльності;