розпис ангобами
Як вже говорилося, ангоб - це глина, розведена до кон-сістенціі сметани. Кольорові-ми ангобами розписують через делия, які найбільше різно-образне призначення: посуд, свічники, брошки, кулони, намисто і багато іншого. Ангоби різних кольорів можна отримати двома спосо-бами. Перший спосіб - подоб-рать природні глини, кото-які після випалу фарбуючи-ються в різні кольори. Нату-ральних ангоби мають при-глушіння забарвлення. Колір їх в основному теплий: червоно-помаранчевий (цегляний), червоно-коричневий, сірий, заліз-тий і ін. Змішуючи натурал-ні ангоби між собою, мож-но отримати безліч тон-чайших відтінків. До них нуж-но додати ще беложгущейся-юся глину. Придбати глини, мають різноманітну на-натуральній забарвлення, досить важко, до того ж в їх палітрі відсутні холодні кольори - сині і зелені, а також чер-ний. Тому гончарі просто-напросто фарбують білу глину в потрібний колір солями металів.
При додаванні в беложгущейся глину оксиду хрому або хромпика отримують зелений (трав'яний) колір, оксиду ко-Бальта або хлористого ко-Бальта - синій, оксиду желе-за - червоний і коричневий, оксиду міді або мідного купо-роса - бірюзовий.
Для забарвлення ангобів можна використовувати гуашеві крас-ки, барвником ко-торих є оксиди ме-Таллі, наприклад кобальт сі-ний, кобальт зелений і окис хрому.
Для забарвлення глини в жовтий і коричневий кольори може цілком підійти оксид заліза у вигляді окалини, знятої з по-поверхні залізної труби са-мовара або садової печі. При необхідності гончарисамостоятельно могли витягти з металу оксиди. Щоб по-лучити оксид міді, в глині-ний горщик кладуть червону мідну проволоку або обріз-ки листової міді (латунь і бронзу застосовувати не можна). Горщик закривають кришкою і ставлять в піч разом з випалу-емой посудом. Коли піч ос-тинет, обпалену мідь тол-кут в горщику калаталом, що-б утворилася під впливав-ням високої температури окалина обсипалася на дно. Окалину висипають в стеклян-ву банку, а решту про- волоку і мідні обрізки пере-Жиган ще кілька разів при кожній черговій топці печі. Мідь перепалюють до тих пір, поки вона повністю не пре-брехати в окалину, тобто в оксид міді. Таким же спосо-бом спеціально перепалюють залізо.
Отримані оксиди тщатель-но перетирають порцеляновим товкачем на матовому склі, просівають через дрібне сито і тільки після цього змішуючи-ють з білою глиною.
Щоб вийшов зелений (тра-вяной) колір, на 100 г білої гли-ни потрібно 6 г оксиду хрому або 8 г хромпика, для синього - 4 г оксиду кобальту або 12г хлористого кобальту, для ко-ричневого - 12-18 г оксиду заліза , для бірюзового - 8 г оксиду міді або 16 г мідного купоросу.
Готові ангоби часто мають невизначену забарвлення, і важко повірити, що після про-Жига вони набувають кон-конкретного, яскраво виражений колір. Щоб не переплутати ан-гоби при розпису, необхідно на посуді, де вони будуть збе-ниться, зробити написи з вка-пізнанням кольору.
Кольорові ангоби наносять на поверхню виробу пензлем, ріжком, воронкою, гумовою грушею, пластмасовим пу-зирьком і піпеткою (рис. 62). Ріжки виготовляють з ко-ровьего роги або ліплять з гли-ни, а потім обпалюють (62а). Воронку згинають зі шматка ж-сти, картону, просоченого оліфою, і т. П.
На кінці воронки і ріжка передбачають невеликий отвір, в яке вставля-ють соломину, пташине перо або трубочку (наприклад, від стерж-няшаріковой ручки). По-Ронка менш зручна, ніж ріжок (62б), оскільки в процесі розпису трубочку час від часу доводиться затикати. Завдяки природному через ДІБУ ріжка АНГОБ з нього не виливається, коли він знаходить-ся на підставці (62в). Подача ангоба з ріжка регулюється -Ступінь його нахилу (62г). Підставку для ріжків можна зліпити з глини, благо вона у гончара завжди під рукою. Де-лается це так. Спочатку ліплять тригранний брусок, потім беруть в руки ріжок і по черзі вдавлюють зверху. При цьому в бруску утворюються чашеобраз-ні поглиблення, в які на-надійно можна вкладати пик-ки під час розпису. Щоб кожен раз не робити підстав-ку, її можна обпалити. Так само, як і ріжки, використовуються ре-Зіновій груші, піпетки та пластмасові флакони (62Д). Але старі гончарі вважають, що вони більш зручні, ніж по-ронки і ріжки. Розпис ангобами виробляє-ся до випалу, коли виріб на-ходиться в кожетвердом перебуваючи-ванні. Воно вже підсохли, але ще містить достатньо вологи. Саме це забезпечує най-більш міцне зчеплення Анго-бов з його поверхнею. Розпис виконують або не-посередньо на виробі, або після попередньої грунтовки білим ангобом. Грунт наносять на виріб ши-рокой пензлем. Після грунто-вки глині дають злегка підсох-нуть, а потім приступають до розпису.
Найбільш поширені такі способи декору-нормативної обробки ангобами: пас-тілаж, фляндрівкою і «мармуризації».
Пастілаж. У грушу або пласт-масовий флакон набирають ангоб і, орієнтуючись на ли-нии допоміжного рисун-ка, наносять на поверхню через делия. Там, де потрібно про-вести тонку лінію, на грушу натискають лише злегка, там же, де лінія повинна бути товще, натиск підсилюють. Са-мі тонкі лінії візерунка ви-конувати піпеткою (рис. 63).
Фляндрівкою. Ця техніка де-коратівной обробки применя-ється гончарами найбільш ши-роко. Незвичайна живо-пісность обробки досягається дуже простими і дотепні-ми прийомами.
Фляндрівкою можна декорують-вать як високий посуд (ва-зи, глечики), так і широку низьку, типу всіляких страв і тарілок.
Глечик встановлюють на обертову підставку. При обертанні на посуд завдають різнокольорові, сопрікасающі-еся один з одним смужки ан-Гоба (рис. 64.1). Продовжуючи обертати підставку, майстер рас-Сека нанесені пояски ост-рій дерев'яною паличкою або гумової гребінкою, проводячи цими інструментами зверху вниз через певні про-проміжки (64.2). При смішить-ванні вузьких верств ангобів об-разуется оригінальний живо-Пісний візерунок.
Приблизно так само фляндрівкою виконується і на блюді (рис. 65). На що обертається блюдо ріжком або грушею наносять різнокольорові кола (65.1). За-тим на найбільший коло, на якій відстані один від одного, видавлюють жирні краплі ангоба (65.2). Кожну краплю гострої Палочі-кою зрушують до середини страви. Разом з краплями зміщений-ються і шари ангобів, утворюючи характерний візерунок, що складається з так званих «гребенцов» (65.3).
«Мармуризації». Цей спо-соб декоративного оздоблення застосовувався на Русі в X-XII століттях і зберігся до наших днів. Заснований він на свобод-ном растекании кольорових Анго-бов по поверхні керамічні-ського вироби. Найбільш жи-вопісним малюнок візерунка по-променя в тому випадку, коли розпис ведеться по сирому ангобні грунту. На поверхню виробу нано-сят товстим шаром всевозмож-ні смуги, краплі, плями, які починають тут же сте-кати по вологому тлу вниз (рис. 66). Гончар бере виріб в обидві руки і, повільно повора-чивая, нахиляє його то в одну сторону, то в іншу. Іноді виріб злегка струшують. Переплітаючись і зливаючись, по-теки ангобів утворюють складність ний малюнок, чимось напоми-нающій текстуру мармуру, від-сюди і назва цього способу декорування. Справжній колір у ангобів про-є після випалу. Багато з них мають м'яку, запрошуємо-шенную забарвлення, нагадуючи пастель або кольорову крейду. Але якщо перед випалюванням на ангоби був нанесений (після попередньо-котельної просушування) тонкий шар глазурі, фарби становят-ся соковитими і яскравими.
