1. Держава як суб'єкт і об'єкт управління. 4
Список використаної літератури. 17
Існує велика кількість визначень, що таке держава.
Держава являє собою багатовимірне утворення, а також виступає як форма суспільства і має право розпоряджатися суспільними справами.
Серед усіх видів управління, державне управління займає одне з основних місць.
Держава зосереджує в собі владу, де люди визнають верховенство волі інших добровільно чи ні, і будують своє життя в залежності від норм і цілей цієї влади. Тому і державна влада представляє собою владне політичний вплив, яке ґрунтується на правовій обумовленості, а при виконання своїх рішень використовує силу примусу і інші механізми регулювання.
Держава має системністю, завдяки чому досягається необхідна узгодженість, цілеспрямованість, координація.
1. Держава як суб'єкт і об'єкт управління
З питання про сутність держави до сих пір йдуть суперечки, не вщухають дискусії, але ясно одне, що, по-перше, держава - багатомірне утворення, по-друге, воно виступає як форма суспільства, якій делеговано головне право - правораспоряженія громадськими справами. Отже, головне ставлення, яке сьогодні має бути досліджено, - це відношення між суспільством і владою, тому що сама держава, як справедливо вважає проф. Г.В. Атаманчук, є «публічна і легітимна (нор-мативно виражена) владна сила суспільства» [1, С.40].
Державне управління серед всіх видів управління зани-томить особливе місце, що пояснюється деякими, тільки йому прису-ські властивостями.
Визначальний вплив на характер цілеспрямованих, органі-зующих і регулюючих впливів, здійснюваних даним видом управління, надає його суб'єкт - держава [1, С.34]. При всіх відмінностях у трактуванні держави і різноманітті його проявів майже всі виділяють закладену в ньому потужну владну силу. М. Вебер писав: «Держава. є відношення панування людей над людьми, що спирається на легітимне насильство як засіб ». Держава - структура, здатна владно визначати лінію поведінки людей і домагатися її за допомогою примусу. У «Короткої філософської енциклопедії» держава розуміється як «структура панування, яка постійно поновлюється в резуль-таті спільних дій людей, дій, що відбуваються завдяки представництву, і яка впорядковує суспільні дії в тій чи іншій області».
У зв'язку з цим і саме державне управління суспільні-ми справами відрізняється властивими тільки йому властивостями. Государ-ного вплив, регулювання - це, перш за все, вплив владне, політичне, яке має в основі право-ву обумовленість (легітимність), а в реалізації - силу дер-жавного апарату, який володіє засобами примусу.
Держава, будучи складним і багатогранним суспільним явищем і виступаючи в якості суб'єкта управління, надає управлінню суспільними справами властивість системності, яка набула принципове значення. Тільки при наявності государ-ства в суспільстві можливе досягнення необхідної узгоджено-сти, координації, субординації, цілеспрямованості, таким чи-тельно, раціональності та ефективності в управлінні [1, с.52].
Держава реалізує своє політичне вплив посеред-ством законодавства, встановлюючи загальні, типові правила (норми) поведінки всіх людей у всіх сферах суспільного життя і забезпечує їх дотримання не тільки силою влади, а й іншими механізмами регулювання (економічного, ціннісного, нормативного, морального), постійно розширюючи сферу їх застосування.
Немає необхідності доводити, що суспільству необхідна сильна держава, бо національна і особиста безпека громадян може бути забезпечена тільки сильним і розумним, правовою демократичною державою. Тому зміцнення державності - це постійна турбота громадян. Але зміцнення можливо тільки на основі його вдосконалення, демократизації, роз-ренію зв'язків з громадянським суспільством, побудови правових основ. Якщо цього не відбувається, то держава відривається від суспільства, перестає захищати його інтереси і тоді безглуздо говорити про його посилення, оскільки воно переслідує інтереси корумпованої верхівки, у якій власні інтереси нерідко протилежні корінним інтересам громадян. Про проти-воречие між суспільством і державою написано багато, але до сих пір залишається неясним питання про те, як зробити держава справжнім центром управління суспільними справами, генера-тором громадських ідей і цінностей. Цілком очевидно, що відповідно до вимог часу повинна змінюватися сама сутність і теорія державного управління.
Головний суб'єкт управління делегує багато розпорядник-но-організаційні, регулятивні, нормотворчі, фінансово-економічні функції різним суб'єктам управління, мотивуючи реальне становлення громадянського суспільства.
Тим самим держава позбавляється від стали багато в чому рутинними функцій управління, наповнює їх новим утриманні третьому, звільняючи тим самим себе для вирішення наукоємних, творче-ських і трудомістких робіт: інформаційно-аналітичних, стратегічних. Без них вирішення глобальних і геополітичних завдань просто неможливо. Це істотно змінює всю систему державного цілепокладання, організуючого і регулюються-ючий впливу держави на суспільну жізнедеятель-ність людей з метою її упорядкування, збереження або перетворення. Проблемна ситуація в цій галузі відома: командно-адміністративна система зруйнована, а нова (інформаційно-анали-тична, стратегічна, глобальна і геополітична) Не створю-на. Тому дії головного суб'єкта управління нерідко носять спонтанний характер, керованість суспільними процесами різко знизилася, що завдає шкоди національним інтересам Росії.
Характерно, що держава продовжує багато в чому за інерцією нарощувати свої організаційно-розпорядчі функції: зростає апарат управління, видаються закони та інші нормативно-пра-вові документи, нарощуються силові структури, а ефективність державного управління падає, в суспільстві увеличива-ються явища дезорганізації, деструктивності , отже, не-захищеності кожного громадянина. Причому в громадській думці усвідомлення цього тривожного становища є. Воно прояв-ляется в різкому відчуження громадян від влади, в зниженні їх політичної активності, в наростанні протестних рухів, але в самій владі адекватних оцінок сформованого політичного становища немає або вони явно відомчі.
У конституціях усіх демократичних держав чітко отраже-на думку, що єдиним сувереном влади є народ. У ст. 3 Конституції РФ записано: «Носієм суверенітету і єдиний-тиментом джерелом влади в Російській Федерації є її багатонаціональний народ. Народ здійснює свою владу безпосередньо, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування ». Чому ж в Росії влада порушує Конституцію, сама ігнорує закони? Перш за все тому, що народ не здійснює свою владу безпосередньо, в Росії поки немає справжнього місцевого самоврядування. А суверенітет народу виражається через органи державної влади, яка, по-пер-вих, перестала бути підконтрольною суспільству, по-друге, приоб-рела спотворений характер, зосередилася переважно у виконавчих органах влади. Як змінити такий стан?
Перебудувати існуючу піраміду влади: зробити владу відповідальною за розпорядження громадськими справами, а не вла-ділків власності громадян, їхніх життєвих доль, общенарод-них ресурсів. Це сучасний шлях організації влади, реальний механізм її демократизації, підконтрольності суспільству і по-довгого самоврядування. Саме тут ми бачимо творчу основу всієї конструкції нової російської державності: або вона прийме правової вектор розвитку, або неминучий новий тоталітарний диктат влади чиновників.
Це реальний шлях побудови федеральної влади «знизу», розгортання справжнього самоврядування, перетворення государ-ства в цивілізований інститут громадянського суспільства.
Тільки при корпоративному устрій влади результатами праці, нарешті, стане розпоряджатися не держава, що не коррум-бенкетували чиновник, не "новий росіянин», а місцева громада, а через нього і кожна людина як рівний учасник владних відносин. Держава з роботодавця і найманця перетвориться на державу - асоціацію співвласників власності та результатами татів праці. Громадяни отримають можливість вільно створювати корпоративні підприємства, асоціації, в тому числі і фінансовим-ші (муніципальні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, торгові доми і т. П.).
Формування громадянського суспільства на принципах корпора-тизма поставить під контроль держава, публічну владу, які все в більшій мірі будуть виконувати свою головну функцію, - захисту безпеки суспільства, кожного громадянина на основі закону, а не перерозподілу ресурсів і забезпечення господарського життя. Багато функцій державного управління будуть делеговані громадянам, територіям, господарським спілкам та асоціаціям на основі справжнього самоврядування, що дозволить значно скоротити державний апарат і поставити його під контроль громадянського суспільства.
Ставши державної і підконтрольною суспільству, сама идео-логія і влада виступають все в більшій мірі не тільки як інструмент захоплення і утримання її, а як метод становлення таких владних відносин, коли влада населення (приватна), нарешті, стане переважаючою над публічною владою (уряду ). Влада буде створюватися населенням і захищати його інтереси на всіх рівнях. Це єдиний спосіб змінити державно-правове відчуження, що існує в суспільстві. Державно-правове регулювання може бути організовано на основі Цивільного договору, при якому кожен громадянин, сім'я, трудова асоціація частина прав відчужують на користь спільноти для вирішення суспільно значущих справ. Схематично цей процес можна уявити таким чином:
Існуючий механізм відчуження прав являє собою жорстку експлуатацію кожної людини в інтересах керівного центру, який нав'язує населенню свій вибір, розумінням якого не ділиться зі своїми громадянами.
У боротьбі за владу святі поняття свобода, справедливість, право використовуються пануючими групами з однією метою - завоювати або зберегти владу будь-якою ціною.
Відзначимо, що в становленні та зміцненні державності Росії завжди вирішальну роль грала духовно-ідеологічна когось компонентами, яка була об'єднуючим стрижнем величезних терри-торій, різних націй і народностей, що проживають на території Росії. Завжди втрата або ослаблення духовного стер-жня вели до послаблення або розпаду російської держави. Тому йому, особливо в період кризових ситуацій, необхідно зміцнення духовно-ідеологічних основ влади. У зв'язку з цим російській державі належить відродження своєї політико-ідеологічної функції, яка зміцнює духовний об'єднати ющий стрижень російського суспільства, сприяє виробленню вивіреного політичного курсу, відповідних стратегій раз-витку, що реалізуються в скоординованих політиках держави.
У свою чергу, не може бути вивіреною державної політики без сучасної доктрини суспільного розвитку, з якої випливає той чи інший курс. Це прерогатива держави, його головний обов'язок перед суспільством, без чого неможливе виконання всіх інших.
Вироблення доктрини суспільного розвитку і механізму її реалізації вимагає посилення уваги держави до наукових досліджень, перш за все в області теорії і практики управління, активного включення даних науки в практичну роботу органів державного управління. Сьогодні слід визнати як незаперечний факт, що управлінська наука виключена з механізму нормального функціонування суспільства.
Змінити такий стан справ можна тільки тоді, коли політичною діяльністю займуться в масі своїй виключно професійні і моральні люди, здатні діяти в інтересах своїх громадян на основі законів і принципів, що лежать в основі наукового державного управління.
Російська державність завершує XX століття з великим вантажем важких проблем, серйозних помилок, які для свого подолання вимагають тривалого часу і серйозних зусиль всього суспільства. Останньому ще належить сформувати нову генерацію політиків-управлінців. У суспільстві розробляються проекти і програми підготовки політичної еліти, але вони поки не почуті і не підтримані владою.
Ще одна принципова проблема для російської державності - гласність і публічність державного управління. Її рішення починається з вироблення і пред'явлення суспільству громадської доктрини і політичного курсу. Тільки в цьому випадку держава зможе спиратися на більшість, розраховувати на його активність і підтримку. В іншому випадку - пасивність людей, опір здійснюваній політиці і проводиться курсу реформ забезпечені, а криза державної влади неминучий, які б зусилля вона не робила на рівні словесних декларацій, зовнішньої риторики нормативно-творчої суєти і маніпулювання громадською думкою.
Для російської державності має принципове зна-чення визначеність і чіткість її позицій в геополітичному просторі, у вирішенні глобальних проблем, які сьогодні розмиті або виражені нечітко. Для вирішення цих питань дер-жавного будівництва, отже, забезпечення національної безпеки своїх громадян в Росії завжди мали велике значення історичні ідеї.
1. Щоб вирішувати нові завдання російської державності, необхідно:
а) наповнити політичні владні відносини владою духів-ної, моральної, ідеологічної, інформаційно-аналітичний-ської, правової, без яких неможливо сьогодні зібрати суспільство, забезпечити його цілісність на основі системного управління;
3. У громадській думці давно відбулося усвідомлення того, що в основі сповідування нині владою політичного курсу лежить застаріла монетаристская ідея накопичення вільного капіталу в його торговельної формі через отримання прибутку від різниці між купівлею і продажем товарів. При такому курсі ніколи не буде грошей ні у більшості громадян, ні у держави, як би воно не посилювали свою фіскальну політику.
Список використаної літератури