У сучасному світі бідність і відсталість характерні, перш за все, для країн, що розвиваються, де проживає майже 2/3 населення Землі. Тому дану глобальну проблему часто називають проблемою подолання відсталості країн, що розвиваються.
Найбільше будинків в Південній Азії (39% від їх загальної світової чисельності), в Східній Азії (близько однієї третини, головним чином в Китаї і Індокитаї) і в Африці на південь від Сахари (17%). Південна Азія відрізняється також найбільш широким поширенням бідності - за міжнародною межею бідності 43% її населення. На другому місці за поширеністю бідності країни Африки на південь від Сахари (див. Рис. 2.1). Серед країн, більше половини населення яких живе за міжнародною межею бідності, - Гватемала, Гвінея-Бісау, Замбія, Індія, Кенія, Лесото, Мадагаскар, Непал, Нігер і Сенегал.
В результаті від недоїдання у світі страждає близько 800 млн. Чоловік. До того ж значна частина злиденних людей неписьменна. Так, частка неписьменних серед населення старше 15 років становить в Бразилії 17%, в Нігерії - близько 43% і в Індії - приблизно 48%.
Величезні масштаби бідності та відсталості викликають сумнів в тому, чи можливо взагалі говорити про нормальний розвиток і прогрес людського суспільства, коли більша частина жителів планети опиняється за межею гідного людського існування. Проблема посилюється тим, що досягнення світового науково-технічного прогресу «обходять стороною» багато розвиваючі країни, їх колосальні за чисельністю трудові ресурси мало використовуються, а самі ці країни у своїй більшості недостатньо активно беруть участь в світовій господарській життя.
Було б вкрай нерозумно не бачити ті небезпеки, які виникають з збереження такого положення в багатьох країнах, що розвиваються. Так, воно формує в широкій суспільній свідомості в цих країнах негативне ставлення до існуючого в світі порядку. Це виражається в різних ідеях про відповідальність розвинутих країн за стан в країнах, що розвиваються, а також у вимогах перерозподілу доходів в світовій економіці, якоїсь «зрівнялівки» в світовому масштабі (наприклад, рух країн, що розвиваються за встановлення нового міжнародного економічного порядку).
3.2 Шляхи подолання бідності і відсталості
Більшість економістів сходяться в тому, що визначальне значення у вирішенні проблеми бідності та відсталості має розробка в країнах, що розвиваються ефективних національних стратегій розвитку, що спираються на внутрішні економічні ресурси на основі комплексного підходу. При такому підході в якості передумов для створення сучасної економіки і досягнення стійкого економічного зростання розглядаються не тільки індустріалізація і Постиндустриализация, лібералізація господарського життя і перетворення аграрних відносин, а й реформа освіти, поліпшення системи охорони здоров'я, пом'якшення нерівності, проведення раціональної демографічної політики, стимулювання вирішення проблем зайнятості.
Однак багато що розвиваються (особливо найменш розвинені) не можуть повністю змінити своє становище без міжнародного сприяння вирішенню проблеми відсталості.
Воно здійснюється, перш за все, по лінії так званої офіційної допомоги розвитку з боку розвинутих країн у вигляді надання фінансових ресурсів. Для найбідніших країн (а саме вони є головними одержувачами цієї допомоги) офіційна допомога розвитку складає більше 3% по відношенню до їх ВВП, в тому числі для країн Тропічної Африки - навіть більше 5%, хоча в розрахунку на кожного жителя цього регіону це всього 26 доларів в рік.
Ще більші можливості для подолання відсталості забезпечують залучаються іноземні приватні інвестиції - прямі і портфельні, а також банківські позики. Приплив цих фінансових ресурсів в країни, що розвиваються зростає особливо швидко і є в даний час основою зовнішнього фінансування країн третього світу. За даними МВФ, у 90-ті рр. чистий приплив усіх фінансових ресурсів (тобто за вирахуванням платежів за ним) в країни, що розвиваються становив щорічно від 114 до 229 млрд. доларів. Однак ефективність усіх цих фінансових потоків часто зводиться нанівець корумпованістю і простим злодійством, досить широко поширеними в країнах, що розвиваються, а також неефективністю використання одержуваних коштів.
Зони злиднів і голоду в системі «людина - суспільство - природа» виникли і розвинулися давно. Вони особливо загострилися в епоху, коли посилилася нерівномірність економічного і політичного розвитку держав. Дана проблема найбільш злободенна для країн, що розвиваються. На Землі тепер голодуючих більше, ніж будь-коли в історії людства. Згідно з прогнозом секретаріату Конференції ООН з торгівлі і розвитку співвідношення між розвиненими і слаборозвиненими країнами становить приблизно 1:60, тобто на кожну розвинену країну припадає приблизно 60 слаборозвинених країн.
Причин убогості і голоду в країнах, що розвиваються безліч. Серед них слід назвати нерівноправне становище цих країн в системі міжнародного поділу праці; панування системи неоколоніалізму, що ставить собі за основну мету закріплення і по можливості розширення позиції сильних держав в країнах, що звільнилися.
Основним напрямком боротьби проти злиднів і голоду є реалізація прийнятої ООН Програми нового міжнародного економічного порядку (НМЕП), яка передбачає, по-перше, твердження в міжнародних відносинах, демократичних принципів рівності і справедливості, по-друге, безумовне перерозподіл на користь країн, що розвиваються накопичених багатств і новостворюваних світових доходів; по-третє, міжнародне регулювання процесів розвитку відсталих країн. [1, c.488]
3.3 Конверсія і нові аспекти підтримання миру
На жаль, війна далеко не зникла з арсеналу способів вирішення конфліктів. Глобальне протистояння змінилося посиленням і збільшенням числа різного роду конфліктів локального характеру з приводу територіальних, етнічних, релігійних розбіжностей, які загрожують перетвориться в регіональні або глобальні конфлікти з відповідним вовлечен6іем нових учасників (конфлікти в Африці, Південно-Східної Азії, Афганістані, колишній Югославії і т. п.).
Збільшення числа локальних конфліктів спричиняє зростання числа військових біженців. За підрахунками СІПРІ, в середині 90-х рр. налічувалося близько 50 конфліктів, де велися бойові дії і лилася кров. Новим і несподіваним викликом світовій спільноті стало розширення «клубу» ядерних держав. У числі околоядерних називають ПАР, Ізраїль, Іран, Ірак, КНДР, а також Японію, Тайвань, Бразилію, Аргентину. Реальна загроза розповзання ядерної зброї, яке знаходиться за межами міжнародного врегулювання, може створити нову важковирішувану ситуацію в світі, потребують нових політичних і економічних підходів.
Нарешті, дуже велику небезпеку в наші дні представляє і проблема міжнародного тероризму, здатного спровокувати різні конфлікти аж до ядерного шантажу і глобального ядерного конфлікту (деякі дослідники виділяють міжнародний тероризм в розряд нових глобальних проблем).
Таким чином, впоравшись з прямою загрозою знищення в глобальній війні, людство зіштовхнулося з новими явищами, здатними підірвати загальний мир і безпеку.
2.5.4. Світова продовольча проблема.
Є однією з найбільш гострих, хоча за останні півстоліття тут досягнуто суттєвого прогресу - чисельність людей, що недоїдають і голодують скоротилася вдвічі.
У той же час в таких країнах, що розвиваються, як Бразилія. Мексика. Індонезія. Аргентина, Марокко. Сирія, Туреччина, ця величина перевищує 3000 ккал (в Росії сьогодні приблизно 2600 ккал; в СРСР 3300-3400 ккал). У США ж кожен четвер страждає від ожиріння (споживання кілокалорій становить тут в день на кожного жителя 3600-3700).
У перспективі як неминуча проблема голоду не варто в силу використання сучасних методів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, сучасних біотехнологій та інших досягнень науково-технічного прогресу.
( 'Читається, що виробництво продовольства в світі протягом найближчих 15-20 років буде в цілому здатне задовольнити попит на продукти харчування, навіть якщо населення планети буде щорічно зростати на 80 млн чоловік.
Основними постачальниками продовольства є США. Канада. Німеччина, Нідерланди, Франція. Австралія, Аргентина. Нова Зеландія.
Третина закупівель припадає на країни, що розвиваються. Проведена цими країнами політика високих внутрішніх цін приводь! до надлишку продовольства і необхідності субсидування його виробництва і експорту.
Регулювання проблем демографії, голоду і безробіття здійснюється як на міжнародному, так і на національному рівні.
На міжнародному рівні ці питання вирішують такі організації:
Міжнародна організація праці (МОП);
Комісії та комісаріати ООН але біженцям, продовольства, демографічних проблем;
Міжнародна продовольча асоціація (ФАО).
Останньою надається технічна допомога, сприяння в підготовці кадрів, надання консультацій, експертиз, поширення нових високоврожайних культур, передача досягнень в області біотехнологій, допомога в будівництві інфраструктурних об'єктів.
На національному рівні зусилля урядів і місцевих органів влади направляються на проведення наступних заходів:
інтенсивний розвиток великих фермерських і колективних господарств;
розвиток і широке впровадження з допомогою держави біотехнологій, що забезпечують різке збільшення врожайності; надання науково-технічної та селекційної допомоги:
розвиток системи державних замовлень на сільськогосподарську продукцію;
масштабне будівництво елеваторів, борошномельних комбінатів, переробних підприємств;
податкове та інше стимулювання, регулювання кількості робочих місць.
2.5.5.Борьба проти ядерної, хімічної і бактеріологічної загрози.
2.5.6. Координація міжнародних зусиль в області науки, освіти, культури, освоєнні космосу і Світового океану. Екологічна проблема
Екологічна проблема породжена активною господарською діяльністю людини і має два аспекти.
Перший пов'язаний із забрудненням природного середовища виробничими і побутовими відходами; другий - з виснаженням се ресурсів внаслідок їх хижацького використання людьми. Причини варварського ставлення до природи в обох випадках однакові - прагнення заощадити гроші за рахунок «дармових» її благ, головним з яких є здатність навколишнього середовища до природного відтворення своїх елементів і самоочищення. Однак можливості того і іншого не безмежні, в той час як масштаби діяльності людини і його вторгнення в природу до теперішнього часу межі не знають.
В результаті настає момент, коли навколишнє середовище не може впоратися з наслідками вторгнення в неї людини і починає деградувати.
У наші дні в отруєнні природного середовища бере участь до 100 тис. Хімічних речовин (хімікати, пестициди, кормові добавки, косметичні, лікарські та інші препарати). Особливо небезпечний вплив викликають фреони. В результаті їх впливу захисний шар атмосфери скоротився на 2-5%. Одним з головних наслідків екологічної кризи є зменшення біологічного різноманіття живих організмів. За останні 200 років на планеті зникли 900 тис. Видів рослин і тварин.
Сьогодні екологічна проблема може розглядатися в гріх основних аспектах.
1. Порушення цілісності атмосфери планети, обумовлене наступними причинами:
забрудненням повітряного середовища твердими, рідкими і газоподібними відходами виробничо-господарської діяльності;
пошкодженням озонового шару планети,
глобальним потеплінням клімату.
Цю небезпеку посилює неконтрольоване зростання енергоспоживання, в тому числі в країнах, що розвиваються (в першу чергу в кита і Індії, що значно розширюють своє промислове виробництво).
Парадоксально те, що охороняти і раціонально використовувати природу надзвичайно вигідно економічно. Ефективне вирішення проблеми охорони навколишнього середовища забезпечує підтримання екологічної рівноваги па пашей планеті, збереження здоров'я людей і зміцнення міжнародних економічних відносин. Л звідси виникає і додаткова економія коштів.
Але добровільно жоден суб'єкт природу не охороняє і не відновлює. Причина полягає в тому, що вигода від цього дістається всім, а кошти вкладає тільки один, і його особисті витрати не тільки не приносять вигоди, але і взагалі не можуть окупитися.
Тому питаннями охорони природи має займатися держава за допомогою екологічного законодавства, яке в примусовому порядку під грозою штрафів та інших покарань змушує суб'єктів дотримуватися відповідних вимог у цій галузі, а також спеціалізовані організації, які здійснюють необхідні природоохоронні заходи.
На міжнародному рівні природоохоронна діяльність координується:
двосторонніми угодами окремих країн.
2.5.7. Проблема виснаженні природних ресурсів
Інтенсивний розвиток світової економіки істотно впливає не тільки на екологію планети, а й стан природних ресурсів.
З усієї одержуваної світовою економікою первинної енергії тільки близько 14% виробляється з використанням відновлюваних її джерел (водні і повітряні потоки, припливи і відливи, біомаса, сонячна радіація, геотермальні ресурси). Більше 6% потреб в енергії задовольняється за допомогою АЕС, а решта 80% спалюванням невідновлюваних природних ресурсів - нафти, вугілля і газу.
Вичерпання запасів органічного палива зачіпає багато країн світу.
Так наприклад. Мексика, яка є одним з найбільших світових виробників нафти, може 2030 р перетворитися на її імпортера. Про це йдеться в доповіді Міжнародного агентства з енергетики.
2.5.8. Боротьба з глобальними епідеміями: СНІД, холерою, чумою, проказою і т.д.