«ЩО МОЖЕ ДОСТАВИТИ КОРИСТЬ ДУШІ»
НОВА КНИГА ГОГОЛЯ
Назва книги «Що може доставити користь душі» - цитата з «Вибраних місць із листування з друзями». У пункті V Заповіту, поміщеного на початку книги, говориться: «Покладаю <.> обов'язок на друзів моїх зібрати всі мої листи, писані до кого-небудь, починаючи з кінця 1844 року, і, зробивши з них строгий вибір тільки того, що може доставити якусь користь душі, а все інше, що служить для порожнього разваг, відкинувши , видати окремою книгою ».
Таким чином, ідея подібного видання була висловлена ще самим Гоголем приблизно 160 років тому. Звичайно, воно не могло вийти за життя Гоголя, але тим не менше він бачив свою проповідь, що міститься в листах, надбанням усіх Новомосковсктелей.
Адже до сих пір містяться в книзі тексти літературою були. Їх не істота-вало як літератури (хоч не художньої, а проповідницької). Вийшовши з рамок епістем-лярного спадщини, вони перейшли в жанр пропо-ведніческой літератури і стали її частиною.
Яке місце вони, існуючи в проповідних-чеський літературі, займають?
Вже за часів Гоголя Церква мала вУкаіни обмежений вплив. Зараз воно ще менше. Є безліч людей, вірую-чих або прагнуть бути віруючими, до яких вплив Церкви не досягає. Є також безліч і невіруючих, для кото-яких Церква як би і не існує зовсім. А значить, для них не існує і християнська проповідь. Виникає величезний вакуум - ре-лігіозние і, відповідно, ідеологічний, тому що в основі ідеології - релігія.
Фактично Гоголь прагнув заповнити цю порожнечу - недолік християнської пропо-веди - творами і листами на духів-ні теми. Вони не уподібнювалися за формою цер-Ковно літературі, розрахованої в основному на воцерковлення людей. Твори Гоголя призначалися для всіх (і воцерковлених. І немає) - для всього суспільства, в тому числі і для тих, кого не досягло вплив Церкви. Таким чином, Гоголь не тільки закликав всіх спів-отечественніков перетворити себе і навколишнє-ющую життя в дусі християнства, а й об'єд-ниться і примиритися на шляху до Христа.
Головна проблема, яку прагнув ре-шити Гоголь (вірніше, зробити все можливе для її вирішення), - це недолік Христа-нізації життя. Християнство, хоча і прийнято суспільством, все ж недостатньо втілено в повсякденному житті людини і в ньому самому, в його якості. Гоголь дуже гостро відчував цю проблему все життя і вважав її головною. У 1833 році він писав: «У мене болить серце, коли я бачу, як помиляються люди. Тлумачать про чесноти, про Бога, і між тим не роблять нічого ». У 1851 році: «Мимоволі обіймається душа жахом, бачачи, як з кожним днем ми віддаляємося все більше і більше від життя, запропонованої нам Христом».
Недоречним в зв'язку з цим виявляється питання, який іноді виникає в ставлення-ванні духовної прози Гоголя: чи слід було йому писати проповідничі тексти чи ні? Або це було не його справа?
Якби не було вищеназваного недо-статки, якби все вже було зроблено загально-ством, то не знадобилася б і проповідь Гоголя. Не було б причини їй з'явитися.
Твори Гоголя служать свого роду доповненням до проповіді Церкви - лише остільки, оскільки проповідь Церкви всього суспільства не досягає. Що з цього випливає і який висновок зробив з цього Гоголь? Чи потрібно критикувати Церкву (як це і зараз іног-да відбувається, і за часів Гоголя теж слу-чалось) або спробувати зробити те, що в силах зробити навіть одна людина, для перетворення життя в дусі християнства? Ось цим (другим) шляхом і йшов Гоголь все життя.
За рамками книги залишилося безліч інших листів Гоголя на релігійно-моральну тему, які теж «можуть доставити користь душі». Зібрані разом, уривки таких «справжніх» листів (а не підготовлений-них спеціально для книги) представляють собою щось інше, але не менш значне, ніж «Вибрані місця з листування з друзями».
Якби друзі Гоголя дійсно через дали вибрані фрагменти його епістолярної спадщини, «корисні душі», то це мала б бути приблизно така книга, яка видана тепер.
Об'єднані в книзі уривки листів являють собою унікальний приклад дуже особистого, навіть інтимного розмови про життя - якою вона має бути у Христі, про виховання душі і її русі по шляху Богу. І одночасно це рідкісний зразок «проповіді в миру», створеної не священик або ченцем, а мирянином, віруючим, водерковленним людиною.
Немає нічого неможливого в цих настав-домлення Гоголя. А значить, немає ніякого препятс-твия, щоб сприймати їх так само Непос-редственно і просто, як вони були написані. Може бути, навіть і здійснити щось прак-тично.
Може виникнути питання: чому тільки зараз вийшла така книга, яка могла б з'явитися ще років 10 тому? Можливо, по-тому що тільки останнім часом виникла тенденція ставитися до всього, що написав Гоголь, серйозно, як закликав філософ Іван Ільїн в середині минулого століття. У статті «Гоголь - великий український сатирик, романтик, філософ життя» він писав: «До всього, що він сказав, написав і зробив, має підходити серйозно» (виділено Ільїним. - І.М.).
У тій же статті Іван Ільїн написав про Го-гол: «. Глибоке переконання - слідувати своєму натхненню - давало йому в кінцевому рахунку надію працювати для далекого майбутнє-го, служити цілому ряду поколінь, бути на-кінець правильно зрозумілим і прийнятим ім.
. Цей поклик його до нас, нащадків, здається мені досить обґрунтованим і виправданий-ним; і ми шанували б себе щасливцями, якби стали гідними цього заклику, вимк-каючись на нього чимось набагато більшим. ніж просто примиренням ».
Зрозуміло, що першою умовою для вірно-го розуміння є наявність самих текстів Гоголя, доступних широкому колу Новомосковсктелей. Для цього видана книга «Що може доставити користь душі». Її фрагменти пропонуються увазі Новомосковсктелей.
З ЛИСТІВ М.В.Гоголя
Благословляю тебе, священна віра! У тебе тільки я знаходжу джерело втіхи і вгамування своєї прикрості!
М.І.Гоголь, 1825 р
В деякі роки я багато дізнався,<.> я ис-слідував людини від його колиски до кінця і від цього нітрохи не щасливішим. У мене болить серце, коли я бачу, як помиляються люди. Тлумачать про чесноти, про Бога, і між тим не роблять нічого. Хотів би, здається, допомогти їм, але рідкісні, рідкісні з них мають світлий при-родний розум, щоб побачити істину моїх слів. М.І.Гоголь, 1833 р
Богу ніяк не можна приписувати наших невдач. Бог милостивий, і кожному, хто праці-ся з розсудливістю і з обачністю приймається за справу, Він завжди надає всемогутню З вою допомогу. Береженого і Бог береже, говорить стародавнє прислів'я. Але якщо, замість цього, ми віддамо безпліддя-ним марень і будемо сидіти склавши руки, сподіваючись в усьому на милосердя Боже, то ми ніколи не матимемо нічого. <.>
Молитися Богу все одно, в якому б міс-ті ви не молилися. Він всюдисущий, стало бути, він всюди чує нашу молитву, і Йому стільки молитва потрібна, скільки потрібні справи наші.
М.І.Гоголь, 1834 р
Нам загрожує крайність. Це означає - нас Бог викликає на битву. Він хоче подивитися на нас, як ми пройдемо цим шляхом, і спра-ведливо чи то, що ми говорили досі, ніби ми віруємо в Нього і на Нього покладаємо надію. <.> Тут-то ми повинні показати присутність духу. Це іспит, на якому ми повинні показати, що ми витягли з усього життя і як вчилися Його святий науці.
М.І.Гоголь, 1840 р
У мене не існує розлуки, і ось по-чому я легше розлучаюся, ніж інший. І ніхто з моїх друзів, з цієї ж причини, не може померти, тому що він вічно живе зі мною. С.Т.Аксакова, 1840 р
Є у української людини ворог, неодмінно-рімий, небезпечний ворог, не будь якого, він був би велетнем. Ворог цей - лінь, або, краще сказати, хворобливе усипляння, одо-Леван українського. Багато думок, які не опору-тися втіленням, вже у нас загинуло безплідно. Пам'ятайте вічно, що будь-яка марно витрачена хвилина тут невблаганно спро-сується там, і краще не народитися, ніж поблед-неть перед цим страшним докором.
К.С Аксакова, 1841 р
Ми Ропча тільки на втрати і ніколи не дякуємо за блага, які даються нам щедро, рясно, але ми помічаємо їх тільки в хвилину, коли втрачаємо їх, а до того часу дивимося на них, як на щось належне нам, на що- то неодмінно належить нам.
М.П.Погодина, 1841 р
Будьте світлі, бо світло прийдешнє; і чим темніше затьмарюється на мить небосхил наш, тим радісніше повинен бути погляд наш, бо потемнілий небосхил є вісник світлого та урочистого проясненнями. Безмежна, нескінченна, безмежно самої вічності безмежна любов Бога до людини.
В.А.Жуковському, 1842 р
Я байдужий давно до того, що щекотит славою, я дивлюся на себе як на стороннього, і немає для мене бажанішим і прекрасніше результату тепер, як побачити свою помилку, недоліки, помилки. Побачивши свої недоліки і похибки, людина вже вдруге стає вище самого себе. Немає зла, якого б не-мож було виправити, але потрібно побачити, в чому саме полягає зло.
Невстановленій особі, 1842 р
Будьте веселі і світлі духом і збережіть вічно в собі велику істину, яку я вам зараз скажу: перешкоди суть наші крила. Вони нам даються для того, щоб зробити нас сильніше і ближче до мети. Це вам каже че-ловек, пізнав Я це з досвіду.
А.А.Іванову, 1842 р
В одному пороці я повинен зробити вам докір, і докір одно всім вам. Цей порок є малодушність і смуток, з яким ви все легко вдаєтеся. Що, справді, ви уяви-ли собі? Хіба життя ваша рай і повинна бути як рівна гладка дорога, без всяких при-винятком, для одних тільки задоволень та для насолод? Так навіщо ж тоді майбутнє життя нам? Де ж ви живете, дозвольте вас запитати? Або ви забули, що ви живете на землі? Що будь-яку хвилину не тільки може, але навіть має статися те, що ви називаєте нещастям. Мудрий, по крайней мере, пам'ятає це і ставить собі попереду, при всякому начи-наніі будь-якої справи, і тому не віддається ні зайвої радості при вигляді того, що людина часто легковажно називає щастям, ні прикрості при вигляді того, що людина так само ліг -комисленно називає нещастям, але розумними очима огляне всяке пригода з усіх боків, перш за все запитавши себе, що не обма-нула його зовнішність і перше враження. М. І. Гоголь, 1843 р
Я пам'ятливий і впевнений сильно в тому, що і добро і зло слід пам'ятати вічно. Ласкаво потрібно пам'ятати для того, що вже одне сприймали мінаніе про нього робить нас кращими. Зло потрібно пам'ятати для того, що з самого того дня, як воно нам заподіяно, на нас накладено неперевершений-мий борг заплатити за нього добром. <.>
Ти говориш, що готовий знову лаяти і лю-бити мене. За перше дякую тобі душев-но, тому що в цьому тепер більш, ніж коли-небудь, чую потреба, а на друге скажу ось що: любити ми повинні завжди, і чим більше в людині поганих сторін і вся-ких гидот, тим, може бути, ще більш ми повинні його любити. Тому що якщо сере-ді безлічі поганих його якостей знаходиться хоча одне хороше, тоді за щось одне гарна якість можна вхопитися, як за дошку, і врятувати всю людину від потоплення. Але це можна зробити тільки однією любов'ю, любов'ю, очищені від усього упередженого, бо якщо підле почуття гніву хоча на час воз-лине над цією любов'ю, то така любов вже безсила і нічого не зробить.
М.П.Погодина, 1843 р
Чи не часто, в хвилини лих вимовляє людина: «Господи, за що це доводиться мені терпіти стільки? Здається, я нікому не зробив зла на своєму віку, нікого не образив ». Але що скаже він, якщо в душі пролунають у відповідь на це такі слова: А що зробив ти добра? Або ти покликаний для того, щоб не робити тільки зла? Де твої прямо християнські справи? Де свідок-ства сильної любові твоєї до ближнього. першого умови християнина? де вони? На жаль! <.>
Н.М.Язикову, 1844 р
Якщо вам трапиться в житті на кого-небудь сильно подіяти, мати якесь впли-яние, зміцнити, спорудити дух людини, ста-Райт не про те, щоб зробитися йому потрібної і необхідної, але про те, щоб довести його до такого стану , щоб він не мав в вас потреби, намагайтеся звести його до нього са-мому, до його власної самостійності, щоб він не на вас спирався, а на щось креп-чайшего. <.>
А.О.Смірновой, 1844 р
Н.М.Язикову, 1844 р
Якщо у нас не буде стільки любові до доб-рому справі, щоб вміти боротися через нього з перешкодами, якщо ми не станемо упот-реблять хоча стільки сталості і настій-чивости в благих і добрих подвигах, як-ко людина низький вживає в низьких, в прагненнях до своєї своєкорисливої і низ-кою мети, то де ж тоді заслуга наша перед добром? І чим же ми довели тоді нашу любов до добра, коли через нього не видер-жали навіть стільки битв, скільки витримай-кість бридкий чоловік зі своєї прихильності до бридкому? <.> Я частіше знайомлюся навіть з такими людьми, від яких сподіваюся напів-чить саме черствий прийом. <.> Настає нарешті та година, коли закиди, жорсткі слова і навіть несправедливі вчинки від інших стають життям і потребою душевної, і від них дивно усвідомлюється очей, зростає розум, сили, і, словом, зростає все в людині.
П. А. Плетньова, 1847 р,
Мені здається часом, що все те, про що так клопочемося і сперечаємося, є просто суєта, як і всі в світі, і що про одну тільки любові сле-дует нам піклуватися. Вона одна тільки є істинно вірна і доведена істина. Хто перейметься нею, той говори прямо про все: правда повіє від слів його. О! Він допоможе нам Бог, і тобі, і мені, виростити цю любов у серцях наших.
Про мене марно ви турбуєтеся, так само як і про те, що мене не так цінують, як слід. Це доля всіх людей. Нікого не цінують так, як слід. Для того. щоб цінувати людину, потрібно бачити його з усіх боків, а бачити з усіх боків людини може один тільки Бог.
М.І.Гоголь 1849 р
Дякую вам багато, друзі мої. Вами прикрашена багато життя моя. Вважаю обов'язком сказати вам тепер напутнє слово: чи не дивуйтеся ніякими подіями, які ні трапляються навколо вас. Робіть кожен свою справу, молячись в тиші. Суспільство тоді толь-ко видужає, коли всякий приватна людина займеться собою і буде жити як християнин, служачи Богу тими знаряддями, які йому дано, і намагаючись мати добру вплив на невелике коло людей, що його оточують. Все прийде тоді в порядок, самі собою встановляться тоді правильні стосунки між людьми, визна-діляться межі законні всьому. І люд-кість рушить уперед.