Релігія як предмет дослідження
1. Поняття релігієзнавства. Богословсько-теологічний (А. Мень) і філософський підходи до вивчення релігії (Л. Фейєрбах, К. Маркс і Ф. Енгельс)
2. Особливості наукового методу пізнання релігії. Становлення соціології релігії (О. Конт, М. Вебер, Е. Дюркгейм)
3. Психологія релігії про природу релігійного феномена (У. Джемс, 3. Фрейд, К. Г. Юнг)
Релігія існує багато віків, мабуть, також довго, як існує людство. За цей час воно виробило безліч різновидів релігії. Своєрідні релігії існували в Стародавньому Світі у єгиптян і греків, вавілонян і євреїв. В даний час широкого поширення набули так звані миро-ші релігії: буддизм, християнство та іслам. Крім них продов-жают існувати національні релігії (конфуціанство, юда-вим, синтоїзм і ін.). Для того, щоб розібратися в питанні, що перед-ставлять собою релігія, необхідно знайти у всіх її різновидів щось спільне, що повторюється, істотне.
Що тривають протягом тривалого часу спроби пояснити, що ж являє собою релігія, які її сутнісні характеристики, вилилися у формування спеціальної отрас-ли знання - релігієзнавство. Релігієзнавство вивчає процес воз-нення, функціонування і розвитку релігії, її будову і різні компоненти, численні прояви релігії в ис-торії суспільства і в сучасну епоху, роль в житті кожної окремої людино, конкретних товариств і суспільства в цілому, взаємозв'язок і вза- імодействіе з іншими областями культури.
Релігієзнавство - це комплексна галузь людського знання. Воно сформувалося в результаті зусиль представників богословсько-теологічної, філософської та наукової думки. Але ме-тодологія підходу до релігії у кожної з цих галузей знання не однакова.
Історично першою формою релігієзнавчого знання є-ютсятеологія (від грецького teos - Бог і logos - вчення) - вчення про Бога в католицькій та протестантській традиції ібогословіе як науки про прославлення Бога в православній традиції, оскільки православ'я відкидає будь-яку можливість пізнання Бога і вва-ет можливим тільки його прославляння. Теологія або богослов'я по-є з прагнення роз'яснити основні положення тієї чи іншої релігії, перевести що містяться в священних книгах, поста-новлення соборів образи і догматичні формули на мову поня-тий, зробити їх доступними масі віруючих. Богословське теологічний підхід до релігії - це підхід до релігії як би через зсередини, з позицій самої релігії. Основою такого підходу є релігійна віра. Зрозуміти релігію, вважають теологи, може тільки релігійна людина. Нерелігійна людина вона просто недоступна.
Цей зв'язок, вважає А. Мень, здійснюється перш за все по-средствомособого виду духовного пізнання - релігійного досвіду. Релігійний же досвід, за його словами, можна в найзагальніших рисах визначити як переживання, пов'язане з почуттям реального при-присутність в нашому житті, в бутті всіх людей і всього Всесвіту неко-його Вищого початку, яке спрямовує і робить осмисленим як існування Всесвіту, так і наше власне існування (Тамже, С.12).
А. Мень ні ортодоксальним православним богословом. У його роботах досить сильно прагнення подолати вузькість одно-стороннього конфесійного тлумачення релігійного вчення, спробувати дати концепцію релігії з загальнолюдських позицій. Тому в його концепції релігійний досвід - це не тільки досвід християн, а досвід всіх віруючих людей, це - загальнолюдський досвід «Зустріч з Богом, - підкреслює він, - відбувається в житті кожної людини. І релігійний досвід людини є досвід універ-сальний вселюдської. Різниця лише в тому, до якого результату приводить ця зустріч, чи усвідомлює її чоловік або проходить повз »(Там же, С. 16). Кінцева мета богословсько-теологічного підходу - захист і виправдання релігійного віровчення, доказ невиліковним значущості релігії ДЛЯ Кожного конкретного чоло-століття і людства в цілому. «
Богословсько-теологічному підходу до релігії як підходу «зсередини» протистоять філософський ц науковий спосіб пояснити-ня релігії як підходи «ззовні». Такий підхід не означає орга-тельно негативну позицію щодо релігії. Він може бути реалізований з тією ж метою, що і Богословсько-теологічний під-хід, але спиратися на іншу методологію. Богословсько-теологічний підхід здійснюється на основі прийняття релігійного вероуче-ня в якості вихідної і безумовної істини, в рамках «релігійного досвіду». Філософська і наукова методологія вимагає вийти за межі цього досвіду, піддати релігію критичного дослід-ванию з позицій розуму, логіко-теоретичних та емпіричної-наукових критеріїв істинності. При цій спільності вихідних пози-цій в методології філософії і науки при дослідженні релігії є свої суттєві особливості.
Філософської методології притаманний універсалізм і субстанціоналізм. Філософія прагне пояснити все явища і процес-си дійсності з позицій виявлення її загальних принципів і законів, визначення «сутності» речей, процесів і явищ. Для неї характеренкрітіческій підхід до всіх явищ дійсними-ності, в тому числі і до релігіі.Філософія, на відміну від теології, не задовольняється прийняттям на віру, АВСЕ ставить під сумнів. Це не означає, що вона обов'язково прагне зруйнувати колективні вірування, моральні підвалини життя людей. Філософи ставлять під сумнів все для того, щоб перевірити наскільки міцні ці чоло-веческое встановлення, відкидають ті з них, які обнаружи-ли свою неістинність, а ті, які витримали перевірку, поста-вити на більш міцний фундамент знання.
Звичайно тут в дуже загальних виразах позначена спеці-Фіка філософського підходу до релігії. Реально ж філософія являє собою безліч навчань, шкіл, течій і напрямів. Тому в ній можуть бути реалізовані різні підходи до релігії. Існує направленіерелігіозной філософії, в кото-ром засобами філософської методології ставиться завдання досягнень-вання тих же цілей, що і в богословсько-теологічному підході до релігії. Поряд з релігійною філософією у XVII - XVIII століттях зарождаетсяфілософія релігії. У філософії релігії також пре-володіє позитивна тенденція щодо оцінки ролі релігії в житті людини і суспільства. Але тлумачення релігії виходить за рамки того чи іншого напрямку релігії, релігійних конфесій. Це означає, що походження релігії і її вплив на человечес-кую життя в філософії релігії пояснюється безпосередньо з тієї чи іншої форми божественного одкровення, а виводиться на ос-нове якихось абстрактно-логічних схем. В рамках філософії релігії существуетдеізм (від лат. Deus - бог) - тлумачать Бога як вищий Розум, з буттям якого пов'язано пристрій Все-ленній, а такжепантеізм (Бог у всьому) - розчиняє Бога в при-роді і культурі.
Істотний вплив на становлення релігієзнавства ока-залу матеріалістична тенденція в філософії релігії, яскравим представником якої був німецький філософ Л. Фейєрбах (1804 -1872). У своїх роботах «Сутність християнства» і «Лек-ції про сутність релігії» він спробував розкрити природні, земні коріння релігії. Релігія, за Фейербахом - це людський продукт, наслідок і форма відчуження людиною своєї сутності. Л. Фейєрбах пов'язував виникнення релігії з безпорадністю і невіглаством первісної людини, його повною залежністю від стихійних сил природи. Первісна людина обожнював все те, від чого він залежав, що здавалося йому чужим і таємничим. Таким шляхом, на думку Л. Фейєрбаха, виникли всі природні релігії. У поняття «природні релігії» Л. Фейєрбах включав все різно-образні вірування первісних людей, а також так звані «язичницькі релігії» (політеїзм). Глибшу людську основу, на думку Л. Фейєрбаха, мають так звані «духовні релігії», засновані на визнанні єдиного Бога (монотеїзм). В ду-ховного релігіях, вважав Фейєрбах, людина обоготворяет свою сутність як сутність людського роду взагалі.
Л. Фейєрбах прагнув розкрити емоційно психо-логічні і гносеологічні механізми виникнення релігії. Вирішальне значення у формуванні релігійних образів він при-давав силі уяви, фантазії, яку називав «теоретічес-кою» причиною релігії. Людська свідомість, на думку Л. Фей-ербаха, в процесі пізнання має можливість «відходити» від ре-альної дійсності. При цьому одні риси дійсності редукуються, а інші роздуваються, перебільшуються. Під впливом механізмів уяви відбувається гіпостазірованіе (від грец. Hypostasis - сутність, субстанція) - перетворення від-ділових якостей сторін, відносин в самостійні істоти, наділення їх об'єктивним існуванням. Л. Фейєрбах вважав, що уявні образи наділяються самостійним существова-ням і стають предметом віри. Релігійна віра, з цих пози-цій, - це віра в об'єктивне існування сфантазувало властивостей, зв'язків, істот. «Кожен бог - писав Л. Фейєрбах в« Лек-ціях про сутність релігії »- є істота, створене уявою третьому, образ і притому образ людини, але образ, який людина статі-Гаета у нестямі і уявляє собі у вигляді самостійного сущест- ва »(Фейєрбах Л. Вибрані філософські твори. М. 1955. TI, С. 701). У духовних релігіях, до яких відноситься і христианста-во, на думку Л. Фейєрбаха, Гіпостазірованіе зазнали такі найбільш загальні властивості людського роду як розум, безсмертя, могутність, благо. Звідси і виникають такі характеристики християнського Бога як «всеведающего», «всеблагої» і т. Д.
Визнання історичної природи релігії означало також визнання еевременного, перехідного характеру. Релігія як про-явище несвободи людини історично зживає себе в тій мірі, в якій розвивається свобода і самостійність людини. Як на мене-нию До Маркса і Ф. Енгельса, можливе створення таких громад-них відносин, коли людина перейде з «царства необходимос-ти» .в «царство свободи». Цей тип суспільних відносин К. Маркс і Ф. Енгельс називали комуністичним. Встановлення комуністичних відносин, на їхню думку, означає природне відмирання релігії. Таким чином розкриття земної основи, соці-альної природи релігії означало для К. Маркса і Ф. Енгельса не заклик до ліквідації і насильницьке нав'язування атеїзму, а тре-бованіе ліквідації тих умов, які заважають людині в пів-ної мірою реалізувати себе, і створення таких умов, в яких че-ловек виступав би як вільний, самодіяльний суб'єкт позна-ня, діяльності та спілкування.