Спочатку предки слов'ян заселяли степи між Дніпром і Одером. Потім частина слов'ян рушила на південь, на Балкани, і склала згодом групу південних слов'ян (народи Болгарії та Югославії). Інша частина мігрувала на північний захід і утворила групу захід-них слов'ян (поляки, чехи, словаки); третя переселилася на північний схід і склала групу східних слов'ян (росіяни, українці, білоруси).
В ті часи більшу частину території Росії зани-мали лісу. Слов'яни, заглиблюючись в ліси та болота з південних степів все далі на північ, продовжували займатися землі-Делієм. Землеробство довго залишалося підсічно-вогневим. Щоб відвоювати у ліси землю для посіву, дерева подру-балі (підсікали), і вони засихали на корені. Потім їх сжи-гали і золою удобрювали грунт. Відвойований таким обра-зом у ліси ділянку засівали два-три роки, поки удобрена земля давала хороші врожаї, потім випалювали під поле нову ділянку лісу. Головним знаряддям землеробства була соха. В умовах північних лісів з пнями і корінням дере-В'єві плуг з'явитися не міг.
Приблизно до VII ст. н.е. відбувається перехід до перелоговою і двухпольной системам землеробства. При перелоговою системі пшеницю сіяли кілька років поспіль, до виснаження ґрунту. Потім поле закидали і распахі-вали нове, а колишнє заростало. Коли виснажуються вто-рої, могли повернутися до першого. При двухпольной системі готівкова рілля ділилася на два поля, які засівали по черзі.
Розпад родових общин і перехід до сільських, по Вира-жению академіка Б. А. Рибакова, був повстанням дітей проти батьків. Коли члени роду вимагали майнового виділення із загального господарства роду, це було повстанням проти тих, хто стояв на чолі роду. У цій боротьбі стремено-щіеся до самостійності члени роду ставали часто ізгоями, тобто вигнаними з роду без майна і права на заступництво роду. Вони були змушені шукати заступництва у вождя племені, до складу якого вхо-дил рід, тобто у князя.
Як і в інших народів, при переході до класового загально-ству у слов'ян того часу був лад військової демократії. Головним органом племені були народні збори - віче. Воно обирало військового вождя для ведення військових дей-тей, захисту від ворогів. У франків такий військовий вождь називався королем, а у слов'ян - князем.
З розвитком господарства і накопиченням багатства появи-лась можливість захоплення значної військової здобичі. Почастішали військові зіткнення, в зв'язку з чим підвищити-лась значимість військової дружини, очолюваної князем. Спочатку склад цих дружин був тимчасовим - вони відбутися у-яли слуг, тобто молодих людей, які не мали своїх сім'ї та господарства і виконували військову повинність. Некото-які отроки, випробувавши солодкість перемог і військової доблесті, відмовлялися після закінчення терміну служби повертатися в громади до селянської праці. Найвідоміший герой билин Ілля Муромець, відчувши «силу богатирську», лише один день попахати на поле батька, відправився нані-маться до князю дружинником. Охоче приймали в дру-Жіну князі і ізгоїв. Так дружина все більш набувала постійний характер: тепер вона в основному складалася з військових-професіоналів, що відірвалися від громад і кре-стьянской життя. Ці люди і склали панівну групу суспільства. Вони були і найсильнішими, як вій-ні професіонали, які мають зброю і володіють їм, і найбагатшими, тому що в їх руки потрапляла воєн-ва видобуток.