І справді було впору заінтригувати, що це за одкровення і відколи очікування майбутніх змін може так піднімати настрій? Якщо врахувати, що того вже чверть століття як в країні зміни спостерігаються перманентно. «Ніхто не проживе наше життя за нас, - процитував ведучий президента, - ніхто не стане за нас вільними, успішними, відповідальними». Побиту і порожнеча цієї фрази була така, що рука сама потягнулася було до пульта, проте професійна звичка взяла гору. Та й не тільки: в пристойному суспільстві прийнято уважно слухати, що говорить перша особа держави.
Цікаво: таке враження, що президент приїхав з-за кордону і його не було в країні років так двадцять. А хто, власне, утримав країну від падіння в прірву? Хіба це не вчителі і лікарі, які за абсолютні гроші або взагалі без них вчили і лікували? Хіба це не підприємці, які в масі своїй, ризикуючи життям, носилися через кордони з «сумками окупанта», щоб хоч якось прогодувати свої сім'ї? Налагоджували бізнес з нуля, набиваючи гулі, ризикуючи життям і останньою копійкою. Хіба це не висміяні на всіх кутах російські громадяни, які хапалися за будь-яку роботу в лихих дев'яностих, не промовляючи красивих промов і сподіваючись на державу, яке кинуло їх напризволяще, а на власні сили та, мабуть, на Бога. Так нашому населенню треба в ноги поклонитися за те, що воно не тільки саме вистояло, а й підтримало то саме держава, яке раз по раз розписується у власному безсиллі. Можна скільки завгодно говорити про високі технології, але нічого не можна зробити, не поважаючи народ. Кожен раз починати спочатку - це хороший спосіб замазувати власні гріхи, про які і треба вести мову. А казки розповідати навіть і в інтернеті - це справа дідуся Мазая, а не президента немаленькою країни.