Як об'єкт екологічних відносин виступила-Пает довкілля. під якою розуміють сукупність-ність компонентів природного середовища, природних і природно-антропогенних об'єктів, а також антропогенних об'єктів.
Природним об'єктом визнається об'єктивно суті-ющая частина природного середовища, в якій живі і неживі її елементи взаємодіють як єдине функціональне ціле і утворюють природну екологічну систему.
Перелік видів природних об'єктів, охорона яких забезпечується екологічним правом, закріплений в ст. 4 Закону «Про охорону навколишнього середовища». Відповідно до зазначеної статті об'єктами охорони від забруднення, деградації, псування та іншого негативного впливу хо-дарської та іншої діяльності є: земля; Ні-дра; грунту; поверхневі і підземні води; ліси та інша рослинність; тварини і інші організми і їх генетичний фонд; атмосферне повітря, озоновий шар атмосфери і навколоземний космічний простір.
Природними об'єктами можуть бути визнані тільки такі природні екологічні системи, які зберігають свої природні властивості.
До природними властивостями екологічних систем від-носяться:
1) природне походження;
2) взаємозв'язок з іншими компонентами природного середовища;
3) наявність екологічної функції природного об'єкта, яка складається в здатності даної екологічної систем впливати на стан інших екологічних систем.
Навколишнє середовище в екологічному праві розглядає-ється в двох аспектах.
По-перше, природне середовище розуміється як сукупність-ність природних ресурсів. Природні ресурси - це компоненти природного середовища, природні та природно-антропогенні об'єкти, які використовуються або можуть бути використані при здійсненні господарської та іншої діяльності в якості джерел енергії, про-дуктів виробництва і предметів споживання і мають споживчу цінність (ст. 1 Закону «Про охорони навколишнього середовища »). До таких природних об'єктів відносять-ся землі, лісу, води, надра і тваринний світ.
Під природними ресурсами розуміють такі об'єктивним ти матеріального світу, які мають природне походження і знаходяться в системі екологічної вза-імосвязі. Наприклад, не є об'єктом екологіч-ких відносин видобуті корисні копалини, зрубаний-ва деревина.
Природні ресурси містять у собі економічну цінність для людини, що дозволяє розглядати їх як особливого роду майно.
Відносини з приводу використання природних ре-сурсів в даній якості мають приватно-правовий характер і є об'єктом цивільно-правового регулюван-ня. Земельне законодавство, зокрема, містить норми, що регулюють відносини власне-сти на природні ресурси, зобов'язальні відносини з приводу використання природних ресурсів.
По-друге, навколишнє середовище розглядається як просторовий базис життєдіяльності людини. На цій посаді навколишнє середовище стає об'єктом охоронних відносин, правове регулювання ко-торих будується переважно на основі імператив-них методів. Правова охорона навколишнього середовища в цьому випадку будується з урахуванням екологічних і культурно-оз-доровітельних функцій природного середовища та направле-на на забезпечення екологічно безпечних, здорових умов життєдіяльності людини, збереження еколо-ня рівноваги в навколишньому середовищі.
У найзагальнішому уявленні об'єкт міжнародно-правової охорони - вся природа землі і навколоземний простір, в межах яких людина реально впливає на навколишній світ:
· Міжнародні та інтернаціональні природні об'єкти
4. СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА. СПІВВІДНОШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА з іншими галузями ПРАВА.
Норми екологічного права групуються в визна-лені спільності в залежності від кола регульованих відносин.
Виділяють інститути екологічного права, під-траслі і підсистеми екологічного права.
Інститути екологічного права - це сукупність правових норм, що регулюють відносно самостійно-тільну групу відносин. В екологічному праві ви-ділячи такі інститути, як інститут платності при-родопользованія, право власності на природні ресурси, державний екологічний контроль, еко-логічне нормування, еколого-правова відповідальність-ність, екологічні права громадян та інші інститути.
Залежно від виду об'єкта еколого-правової охра-ни норми екологічного права групуються в подотрас-ли екологічного права. такі як правова охорона земель, водних об'єктів, лісів, надр, тваринного світу та атмосферного повітря. Поділ правового регулювання за цією ознакою носить умовний характер, оскільки кожен вид природних ресурсів розглядається в еко-логічному право як складовий елемент навколишнього природного середовища в цілому. Відповідно, вся сукупність-ність норм екологічного права спрямована на охорону навколишнього природного середовища як цілісної системи.
З урахуванням характеру регульованих відносин все инсти-тути і підгалузі екологічного права організовані в дві відносно самостійні підсистеми екологічного права - природоохранительное і природоресурсне право.
У природоохоронному праві регулювання на-спрямоване безпосередньо на забезпечення воспроизвод-ства, відновлення, поліпшення навколишнього природ-ної середовища. У природоохоронні право включаються такі інститути, як екологічне нормування, еко-логічний контроль, еколого-правова відповідальність, державне регулювання природокористування.
У природоресурсном праві предметом регулювання є економічні відносини, пов'язані із використанням користуванням корисних властивостей природних ресурсів в процесі господарської діяльності. Охорона природних ресурсів і навколишнього середовища в цілому забезпечувала-ється опосередковано, в процесі регулювання госпо-ного використання природних ресурсів.
Екологічне право, будучи однією з основних галузей права, не ізольовано від інших галузей права. Самостійність екологічного права відносна.
Володіючи специфічними рисами і характерними ознаками, екологічне право в той же час знахо-диться у взаємозв'язку і зумовленості з іншими від-галузь права. Перш за все слід зазначити зв'язок екологічного права з національним правом. Дер-дарственное право містить норми, які є осно-вополагающімі для екологічного права.
Закріплення в Конституції екологічних прав люд-ка і громадянина означає визнання їх вищої ценнос-ма, а захист екологічних прав обов'язком государ-ства (ст. 2 Конституції РФ).
Право громадян на сприятливе навколишнє сере-ду, на достовірну інформацію про її стан і на воз-ня шкоди, заподіяної здоров'ю або імущі-ству екологічним правопорушенням, закріплено ст. 42 Конституції РФ.
Дотримання екологічних прав розглядається як критерій ефективності і правомірності зако-нодательной, виконавчої та судової влади.
Конституційні засади організації та здійсненням-ня державної влади в галузі охорони навколишнього-щей середовища закріплені в ст. 72 Конституції РФ, соглас-но якої природокористування, охорона навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки, пи-роси володіння, користування і розпорядження природ-ними ресурсами знаходяться в спільному веденні Рос-сийской Федерації.
Відповідно до цього положення допускається при-нятие суб'єктами Федерації своїх законів, регу-лірующіх відносини природокористування за умови, що всі закони чи інші правові акти, прийняті в суб'єктах Федерації, не повинні суперечити феде-ральних законами.
Конституційні основи регулювання відносин власності на природні ресурси закріплені в ст. 9 і 36 Конституції РФ.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції РФ земля та інші природні ресурси використовуються й охороняються як основа життя і діяльності народів, що проживають на відповідній території.
У той же час природні ресурси можуть бути об'єктами приватної, державної, муніципальної та інших форм власності, що передбачено ч. 2 ст. 9 Конституції.
Закріплення названих положень в одній статті Конституції означає визнання нерозривної єдності публічно-правових і приватноправових засад регулирова-ня відносин у сфері природокористування і охорони навколишнього середовища.
Відносини власності на природні ресурси ре-гуліруются також в ст. 36 Конституції РФ, що закріпила право громадян та їх об'єднань мати у приватній соб-ності землю.
Допускаючи можливість передачі природних ресурсів у приватну власність при одночасному закріплений-ванні режиму народного надбання. законодавець визнає комплексну природу екологічних відносин, встановлюючи пріоритет публічно-правового регулювання. зазначених відносин.
Зіткнення екологічного права з гражданс-ким правом виражається в тому, що в структурі екологи-чеських відносин виділяють майнові відносини, зокрема, з приводу власності на природні ресурси, договірні відносини в сфері природокористування.
Крім того, майнові відносини, що регулюються цивільним правом, в певних випадках тісно пов'язані з екологічними відносинами. Так, відносини щодо використання земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур, плодово-ягідних насаджень, експлуатації різного роду будівель та споруд,-жений, регульовані екологічним законодавець-ством, безпосередньо пов'язані з відносинами соб-ності на посіви сільськогосподарських культур, плодово-ягідних насаджень і т. д. які регульо-ються цивільним правом.
Екологічне право пов'язане з адміністративним правом. Адміністративно-правовими нормами визначаються-ється правовий режим використання і охорони природних об'єктів, встановлюються обов'язкові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки в процесі пріродопол'зованія, заходи адміністративної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Кримінальну право містить норми, що забезпечують со-мання норм екологічного права заходами кримінально-пра-вового впливу.
Екологічне право тісно пов'язане із земельною пра-вом. Деякі вчені розглядають земельне право як складову частину екологічного права. З цим думка третьому важко погодитися, оскільки земельне право име-ет самостійний предмет правового регулювання, який, проте, багато в чому перетинається з предметом екологічного права.
Виділення земельного права в самостійну від-галузь права обумовлено властивістю земель виступати в якості основного засобу матеріального виробниц-ства. Тому в сферу правового регулювання включа-ються не тільки відносини ло приводу використання земель, а й відносини з приводу організації і здійс-ствленія господарської діяльності, пов'язаної з експлуатацією земель.