Один з провідних дослідників проблем психології вищої освіти Вербицький виділив наступні тенденції освіти:
1. усвідомлення кожного рівня освіти як органічної складової частини системи безперервного народної освіти; 2. індустріалізація навчання, тобто його комп'ютеризація і супроводжуюча його технологізація, що дозволяє дієво посилити інтелектуальну діяльність сучасного суспільства; 3. перехід від переважно інформаційних форм до активних методів і форм навчання з включенням елементів проблемності, наукового пошуку, широким використанням резервів самостійної роботи учнів; 4. співвідноситься з пошуком психолого-дидактичних умов переходу від жорстко регламентованих способів організації навчально-виховного процесу, до розвиваючих, що активізує, ігровим; це передбачає стимуляцію, розвиток, організацію творчої самостійної діяльності учнів; 5-6. відносяться до організації взаємодії учнів і викладача, і фіксують необхідність організації навчання як колективної спільної діяльності, де акцент переноситься з навчальної діяльності викладача на пізнає діяльність студента.
Основні принципи сучасної освіти:
1.інтеграція всіх виховних сил суспільства, органічна єдність школи та інших спеціальних інститутів з метою виховання підростаючого покоління;
3.діфференціація і індивідуалізація навчання - створення умов для повного прояву і розвитку здібностей кожного школяра;
4.демократізація - створення передумов для розвитку активності, ініціативи і творчості учнів і педагогів, зацікавленого взаємодії вчителів і учнів, і широку участь громадськості в управлінні освітою.
12.Освітня процес як єдність навчання і навчання.
Освітній процес реалізується в єдності двох діяльностей: навчальної та педагогічної. Тому можна розглядати з двох позицій. Кожна з позицій є неповторною унікальною особистістю і одночасно суб'єктом власної діяльності, тобто планує, організовує і здійснює цю діяльність і одночасно формується в ній як особистість.
Особистісно-діяльнісний підхід має на увазі облік цих особливостей, як вчителі, так і учня. Особистісний компонент передбачає, що в центр процесу навчання ставиться як сам навчається, так і його особистісні особливості, тобто мотиви, цілі, психологічний склад. Учитель визначає навчальну мету кожного заняття і направляє весь освітній процес на розвиток особистості учня, виходячи саме з інтересів, знань, умінь учнів. Діяльнісний компонент має на увазі, що педагог і учень є суб'єктами пед і навчальної діяльності. Це означає, що кожен з них сам здійснює свою діяльність і одночасно розвивається в ній.
З позиції вчителя особистісно-діяльнісний підхід означає організацію і управління цілеспрямованої навчальної діяльністю в загальному контексті його життєдіяльності - спрямованості інтересів, життєвих планів, ціннісних орієнтацій, розуміння нею сенсу навчання. У такій позиції вчитель стає для учня людиною, що викликає справжній інтерес до навчання, навчального предмету. Спілкування з учнем розглядається як співпраця у вирішенні навчальних завдань і, як наслідок, вчитель і клас утворюють єдиний колективний суб'єкт освітньої діяльності.
З позиції учня особистісно-діяльнісний підхід передбачає свободу вибору навчаються методу свого вчення. Для учня психологічними проявами реалізації особистісно-діяльнісного підходу учителем стає забезпечення безпеки особистісних проявів, створення умов для самоактуалізації та особистісного зростання.