Скит Пречистої в урочищі Церковщина, початок 20-го століття
Раніше монастир в «Церковщині» називався Гнилецьким, і в своєму розвитку багато в чому повторив історію Лаври: спочатку існував в печерах, а згодом був частково перенесений на поверхню, де була споруджена кам'яна церква, потім через деякий час запустілий через постійні ворожих набігів на Київ, в 19-м столітті почалося відродження монастиря, за Радянської влади був закритий, і зараз відбувається його друге відродження.
Навесні 1832 настоятель Києво-Братської обителі архімандрит Інокентій (Борисов, майбутній святитель Херсонський, +1857), гуляючи по околицях монастирської дачі біля села Пирогова (в 14 км на південь від центру Києва), виявив в урочищі «Гадючий лог» занедбані підземелля. Вони нагадували собою печери Києво-Печерської Лаври, яка з моменту її заснування (тисячі п'ятьдесят-одна) була підземним монастирем, але через кілька років перемістилася на поверхню і в подальшому використала копалин ченцями підземелля як чернече кладовище і місце самітництва окремих подвижників.
Однак, на відміну від лаврських печер, укріплених і прикрашених в 17-18 століттях у зв'язку з зарахуванням похованих в них подвижників до лику святих, підземелля Гадючого балки зберегли початковий аскетичний вигляд. В цьому відношенні печери під Пироговому були дуже повчальним пам'ятником церковної історії. Бажаючи покласти край запустіння святині і зробити її доступною для огляду, св. Інокентій почав клопотатися про передачу Гадючого балки з казенного відомства у відання Братського монастиря, яка й відбулася в 1833 році.
Після цього в урочищі був влаштований хутір Братської обителі, а в 1835 році відкрилися для відвідування печери. Паломники могли побачити в них підземну церкву з унікальним грунтовим чотирьохколонним навісом-ківорієм над престолом, чернечі келії з лежанками і вирізаними на стінах хрестами. У 1900 році почалося відродження Гнилецької обителі у вигляді скиту Києво-Братського монастиря. На той час за урочищем Гадючий лог остаточно закріпилася назва Церковщини. А відновлювану обитель офіційно назвали «Скитом Пречистої» (тобто Пречистої), тому що древній монастир в документах 16-го століття іменувався «Святе Пречисте Гнилецьким».
У 1902 році, коли на Церковищем була добудована нова церква в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці (знищена за радянських часів), а поруч - житловий корпус, в Скиту поселили декількох братів, а начальником обителі призначили ієромонаха Мануїла (згодом схіігумена Серафима; +1920) - одного з кращих учнів прп. Іони Київського (+1902). Поклавши надія на Господа і самовіддано працюючи, ченці Скиту мужньо перетерпіли позбавлення перших років служіння в Церковщині, і зробили її процвітаючою в усіх відношеннях.
Розташована в дуже мальовничому місці обитель вела освітню, місіонерську і благодійну діяльність і прославилася на всю Російську імперію. На момент революції 1917 року в Скиту проживало близько 150 насельників, було два подвір'я: в південно-західному передмісті Києва - Деміївці і біля Києво-Печерської Лаври, а також два автономних відділення в м Умані. У 1918 році «Скит Пречистої» був відділений від Києво-Братської обителі і перетворений в самостійний монастир.
Печери Церковщини, перш напівзавалені, трудами братії Скиту були повністю розчищені і частково укріплені. Підземний храм при цьому розширили, обклали цеглою, обштукатурити, спорудили в ньому кам'яні іконостас і надпрестольна киворий (останній - замість грунтового) і освятили в 1905 році в ім'я прп. Феодосія Печерського. Незважаючи на втрату первісного вигляду, повністю змінена церква була по-своєму унікальна в плані архітектури. З 1907 року почалося будівництво над входом в печери Свято-Миколаївського храму з прибудовами прпп. Антонія Печерського і Серафима Саровського на другому поверсі. Однак до 1917 року церковна будівля була недобудована.
Стародавні печери в урочищі Церковщина
Під час громадянської смути 1917-1920 років Церковщина стала притулком для багатьох переслідуваних християн. Так, в 1919 році тут ховалися від більшовиків князі Володимир і Микола Жевахови - родичі свт. Іоасафа Білгородського (+1754), з яких перший був перш помічником київського генерал-губернатора (в 1924 році прийняв чернецтво з ім'ям Іоасафа, а в 1937 році, перебуваючи в архієрейському сані, став священномучеником), другий - заступником ( «товаришем») обер -прокурор Святійшого Синоду Руської Православної Церкви (в 1919 році емігрував, +1938).
З 1922 року в Церковщині поруч з монастирем розмістилася колонія для малолітніх злочинців, яка поступово витіснила ченців з урочища. Під час фашистської окупації Києва (1941-1943) богослужіння в Церковщині поновилися, але через кілька років були знову припинені на вимогу органів радянської влади. Згодом в урочищі розташовувалися лікарня, будинок відпочинку, а з початку 70-х років - санаторій МВС України «Хутір Вольний».
Шанованою святинею Свято-Миколаївського храму і всієї обителі в Церковщині є список чудотворної ікони Божої Матері «Пантанасса» ( «Всецариця»), про який знають багато православних кияни. Широка популярність повернулася і до печер Церковщини, в яких тривають археологічні дослідження і яким необхідні реставраційні роботи.
На території Богородице-Різдвяного монастиря