Слово «методологія» має у своїй семантичній основі грецьке слово «methodos» (шлях пізнання, спосіб дії, підстави, загальні пра-вила, прийоми і порядок дослідження). Поняття «методологія» употребля-ється в двох значеннях - як «вчення про методи» і як «сукупність мето-дів», яка визначає характер і порядок дослідницької роботи, наукової творчості. Це система регулятивов (норм, правил, способів) практично-пізнавальної діяльності. Основа методу - знані і прийняті дослідником як незалежно від людей об'єктивно действующіхзаконов, властивості, зв'язки, що визначають функціонування і розвиток дійсності, а його сутність - засновані на знанні за-коновпріемиісследованія. І пізнання законів, і їх втілення в ме-тод - непроста операція.
І відразу слід зауважити - «знання» в сфері методології не те ж саме, що «володіння» (тим успішніше) нею. Методологія не автоматичне
виводить на дорогу до істини, зовсім не механічно переходить в творчу практику. Методологія - засіб, і потрібно майстерне володіння ним. Зна-чит, вивчене плідно працює тільки у творчо успішного дослід-Ватель. Але спочатку - знання. При цьому важливо розуміти, що методологія - відкрита система, в якій завжди є місце невизначеності, неповноту, незамкнутости, «простір» можливостей для виправлень і доповнень, прагненню до структурно-системного вдосконалення.
Схематично зв'язок «закон» - «метод» - «дослідження» можна пред-ставити так:
Труднощів формування методів дві.
Перша - виявлення, усвідомлення, освоєння тих об'єктивних законів, які кладуться в підстави методів. Друга - вірність «перекладу» за-конів на мову норм і правил дослідницької діяльності.
При вирішенні дослідницьких завдань в журналістиці, зрозуміло, име-ються свої труднощі. Від вступає на шлях дослідження потрібні не тільки знання в області філософії, методології, журналістики, але вміння їх застосовувати - креативні здібності, які залежать від рівня ін-теллекта і розвиненості інтуїції. Рівень креативних здібностей прояв-ляется як при формуванні у вхідного в світ дослідників общемето-
дологический знань, а потім і специфіковані методологічних ос-нов дослідження журналістики, так і у відборі, модифікації, визначенні способів застосування методів для вирішення конкретного (приватної) дослід-ницького завдання. Хіба, наприклад, ідентично розуміння і застосування ге-генетичних методу в фізичних і журналістських дослідженнях? Або: чи однаково застосування системного підходу в різного типу исследовани-ях журналістики?
Причому, і в студентському рефераті, і в монографії доктора явно або ла-тентной стоїть завдання переступити кордон відомого. Тільки для СТУДЕНТСЬКЕ-кого реферату це межа невідомого самому студенту (хоча часто «неизв-стное» йому розкидано по «літературі питання»), тоді як для монографії - це запитом не знайдено знаного ніким, хоча, звичайно, при опорі на вже пізнане. Не випадково кажуть, що якщо в монографії є 20% оригінального знання, це дуже добре: адже кожен наступний дослідник не може ігнорує-вать зробленого попередниками (і часто говорять: «стоїть на плечах Гіга-тов»). Діє «принцип відповідності»: «отвергаемое» розглядається як елемент «знятого» попереднього етапу розвитку науки. Те було знання, адекватне (з якоїсь точки зору) тоді, але недостатнє і частково або повністю невірне зараз. Тому, «сперечаючись» з попередниками, дослід-Ватель проте так чи інакше продовжує розпочату ними, причому щось з «старого» знання може перейти в «нове». І так чи інакше зафіксувати ис-користуватися знання, підходи, методологічні прийоми ( «старі» і «но-ші»). Це робиться далеко не завжди.
Тут потрібні такі якості, які прийнято називати мудрістю: Відчуваючи-ня себе частиною наукового співтовариства, науковий і життєвий досвід, почуття дос-тоінств, тактовність, прозорливість, почуття міри і виваженість судилося-ний, готовність ділитися знанням і досвідом, відкрита і поважна критич ність при високому рівні здатності розрізняти правильне і неправильне.